Головна » 2013 » Березень » 23 » Друзям на згадку дарували міста…
12:11
Друзям на згадку дарували міста…

Оцінку історичним подіям визначає час. Стаючи очевидцями тієї чи іншої події, ми сприймаємо її, як звичайний робочий процес, і лише через певні проміжки часу усвідомлюємо ту значимість, яку надає їй безпристрасний літопис історії. 

Лише тепер, через 40 років, ми можемо собі задати запитання: «А чи ж був би Вишгород таким, яким він є зараз, якби не став районним центром у 1973 році?» 

Так само можна було б розмірковувати, а що було б, якби не будівництво Київської ГЕС... Але, якщо порівняти вплив цих двох факторів на містоутворюючу основу, то саме другому фактору — утворенню райцентру – слід віддати перевагу. 

Мешканці міста і ті, хто приїхав у Вишгород у 1973 році, пам’ятають загальний вигляд селища. В основному воно складалося з приватної забудови та кількох п’ятиповерхових будинків уздовж проспекту Молодіжного (нині Мазепи, ред.). До речі, ця назва, що виникла з одностайної думки громадськості, в основному молодіжного складу енергобудівників, вже сама собою стала історичною і має бути повернута місту без зволікань та чиновницької байдужості. 

Але і в такому вигляді Вишгород вразив мене своїм незвичним ландшафтом та прихованими таїнствами багатої історичної спадщини. Ольжина гора з буйними заростями козацького ялівцю, полину, чорнобилю й дурману та руїнами Борисоглібської церкви, які притягували достовірністю легенд та перспективністю пошукових досліджень. 


До того часу я займався проектними роботами у Ташкентському «Теплоелектропроекті» на величній новобудові Сирдар’їнської ГРЕС, приймав безпосередньо участь у будівництві міст Сургут та Нефтєюганськ, селища Роздольного на цілинних землях Казахстану. 

Згадуючи той період 70-х років, коли на усій величезній території колишнього Радянського Союзу кипіла напружена робота по зведенню нових міст і сіл, ліквідації післявоєнної розрухи, відчутному зростанню доб робуту населення, визначних успіхів у фундаментальних науках й освоєнні космосу, стає зовсім дивно, що з чийогось зловтішного посилу той період назвали «епохою застою». 

Отож, і Вишгородський район було утворено за указом Верховної Ради УРСР для посилення ефективності сільського господарства при ущільнені комплектації виробництва та його управління. 


На посаду районного архітектора мене рекомендував головний архітектор Київської області Володимир Корнєєв. В інженерно-будівельних вузах не навчають специфіки адміністративної роботи у виконавчих органах, але я вже мав практику такої роботи, коли працював архітектором у групі техбюро при районному архітекторі Києво-Святошинського району після повернення з Ташкенту. Мушу обмовитись, що я ніколи не жадав адміністративної роботи. Моєю мрією була незалежна творчість у сфері архітектури та образотворчого мистецтва, але так склалася доля і я розумів, що мені випала почесна місія першопрохідця саме у цьому історичному місті. До того ж, кандидатуру на цю посаду вибирали довго й прискіпливо в облвиконкомі та обкомі КПУ. У мене був один недолік – я не мав партійного квитка, але мав нагороди ЦК ЛКСМУ, і мене було рекомендовано, мабуть, із розрахунком, що цей недолік з часом буде ліквідовано. 

Що таке починати з нуля було мені відомо з досвіду студентських будівельних загонів, коли у чистому полі розбиваєш кілки для наметів, а вже на другий день закладається фундамент майбутньої забудови. Поспіхом познайомившись із головою райвиконкому Василем Буткевичем та його заступником Іваном Бурдаком, які привітно потисли мені руку, але не мали часу довго розмовляти, бо розривалися телефони, я зрозумів, що кабінету у мене поки що немає. Його потрібно було облаштовувати в одному з бараків, що залишився після будівництва ГЕС на так званому масиві «Берізки». Не буду зупинятись на деталях, як з’явився в моєму кабінеті перший стіл, стілець і телефон, як комплектував перший склад техбюро з молодих людей без спеціальної освіти, бо були дуже малі ставки. Вже через місяць штати були укомплектовані і ми видавали будівельні паспорти на рівні давно існуючих районів. Був у нашому складі і справжній дипломований фахівець – геодезист Степан Шульга, пенсіонер, ветеран війни. Згодом службу архбудконтролю очолив дипломований фахівець Микола Зікеєв, принциповий і відповідальний спеціаліст, а Сергій Луговкін закінчив Київський інженерно-будівельний інститут без відриву від виробництва. 


Об’єктів будівництва в ці роки було дуже багато. По селах, крім індивідуальних житлових будинків, будувались господарчі споруди радгоспів, школи, контори, гуртожитки, лікарні, амбулаторії, клуби та їдальні. На кожний об’єкт ми готували будівельні паспорти з виїздом на місце, розробкою проекту прив’язки , а іноді з розробкою індивідуальних рішень фасадів та інтер’єрів. На деякі населені пункти ще не було розроблено генпланів і мені доводилось у вихідні дні доробляти такі пропозиції, які потім затверджувались в обласному відділі архітектури. 

Чимало спірних питань довелось вирішувати по забудові Вишгорода. Не хочу повторюватись, бо у попередніх публікаціях вишгородських газет я вже доволі детально описував історію забудови центральної площі Вишгорода, коли розглядались різні варіанти. Прийшлось змиритися з тим, що вже було зроблено проектними інститутами та будівельниками до моєї появи на посаді районного архітектора. Генплан Вишгорода, розроблений інститутом «Дніпроміст» у 1974 році, визначав загальні межі функціонального зонування, а конкретна прив’язка кожного будинку вимагала вирішення цілої низки питань: черговість знесення приватних будинків із наданням відповідної компенсації власникам, прокладки нових магістральних мереж комунікацій з передбаченням перспективної забудови і, основне, формування композиційно ув’язаної ансамблевої забудови мікрорайонів. Свої пропозиції я найперше доповідав своєму безпосередньому керівнику – заступнику голови райвиконкому І. Бурдаку, у якого завжди знаходив підтримку. Не було протиріччя і з головою райвиконкому Буткевичем. Легко й приємно було працювати з районним землевпорядником А.Й. Свердлюком, секретарем райвиконкому В.А. Ласкоржевською, першим головою Вишгородської міськради А.П. Гірченком та його наступником А. Мартинчуком. Дійсно, ми відчували себе єдиною командою ерудованих спеціалістів. У найскладніших питаннях підтримував мене й обласний відділ архітектури та будівництва, де мені легше було знайти порозуміння у колегфахівців, ніж у чиновницьких міністерських чи партійних інстанціях. Хоч для цього доводилось працювати у позаробочий час та вихідні, створюючи ескізи фасадів у кольорі, макет ансамблевої забудови, чи пам’ятні знаки та меморіальні комплекси. 


Але доводилось робити не тільки проектні пропозиції, а й виконувати деякі речі в натурі. Щоб створити у місті, забудованому типовими будинками з невиразними фасадами (яким люди були безмежно раді, бо житло в ті часи одержували нечасто), відповідну архітектурну виразність та духовне наповнення, я розробляв ескізи декоративних елементів знаків в’їздів, фонтанів, малих архітектурних форм. Коштів на виконання таких елементів за діючими розцінками худфонду у міськраді не передбачалося, але мінімальну суму на матеріальні затрати з дешевих матеріалів (бетону, арматури, щебеню) могли виділяти через відділ комунгоспу. Таким чином, у місті стали з’являтися декоративні барельєфи фонтану, знаків в’їзду, малі архітектурні форми на центральній площі та пам’ятний знак воїнам-визволителям Вишгорода. 

Завдання подати пропозицію щодо виготовлення пам’ятного знаку воїнам-визволителям Вишгорода (а це, в основному, була 167-а стрілецька дивізія, де загинули майже всі) я отримав безпосередньо від першого секретаря райкому КПУ. Ніякого кошторису на це будівництво не було. Можна було б задовольнитися невеличкою стелою з відповідним написом. Але, обстеживши місце, на якому було запропоновано встановити цей знак, я зрозумів, що розміри невеликої стели просто поглине Ольжина гора, а велика прогалина обваленого ґрунту на її лобовій стороні буде впадати в очі, та ще й буде збільшуватись з часом від рушійного процесу. В першу чергу тут треба було встановлювати міцну опірну стіну із залізобетонними контрфорсами. Так і виник задум зробити пам’ятний знак у вигляді опірної стінки з барельєфом, що відтворював подвиг воїнів, які штурмували цю гору. Розміри такої стіни мали сягати до 18 м у довжину і не менш 5 м у висоту. Ескіз такого пам’ятного знаку було погоджено з райкомом КПУ. Малюнок барельєфу я розбив на 11 частин, що мали виконуватися із залізобетонних плит. Фундаменти опірної стінки виконувало ПМК-1 (М.В. Буглак), а залізобетонну плиту – завод ЗБК тресту «Півден атоменергобуд» (Ю.І. Колесник). Вирізьбити барельєф по не застиглому бетону я взявся сам і запросив на допомогу свого підлеглого С.О. Луговкіна. Складність полягала в тому, що виконувати барельєф доводилося по частинам. Практично, барельєф у цілому вигляді я побачив вже коли його змонтували на місці. Ліквідувати деякі огріхи було майже неможливо у застиглому бетоні. 

Фото Олександра КОВАЛЕНКА 
Переглядів: 503 | Додав: komashkov
comments powered by Disqus