Історія кохання, про яку йтиметься нижче, гідна пера Вільяма самого Шекспіра. Але, на жаль, у XVIII столітті  в Україні не  знайшлося подібного драматичного велета, і тому ми змушені задовольнятися сухими і скупими історичними хроніками. Всі події розвивалися саме на теренах нашої Вишгородщини, у містечку Димері. У своїх історичних оповідях історик і краєзнавець польського походження Юзеф Роллє розповів про незвичайну долю дівчини-бранки, в яку закохалися до безтями щонайменше два українські гетьмани і один польський полковник. Полонянку звали Гандзею. Захопившись цією історією, у 1902 році Іван Карпенко-Карий написав історичну драму «Гандзя».
То хто ж вона, ця дівчина з дивним ім’ям? Відомо, що родом із Поділля, а ім’я від біблійного – Анна. (Їх пестливо називали Ганнусями, Гандзями). Коли козаки гетьмана Петра Дорошенка нищили польський край, там вони і полонили красуню. Гандзю привезли у ставку до Чигирина. Дорошенко був вражений наповал її вродою, розкішними принадами і забув усе на світі.
Дійсно, Гандзя була убивчо красивою – справжньою русалкою, умитою росою, обцілованою вітрами. Їй не треба було, як сучасним красуням, силіконових вставок, упорскувати ботокс, лягати під ніж пластичного хірурга. Природа так досконало попрацювала, що сповна продемонструвала чоловікам диво своєї творчості – неповторну Гандзю.
І все ж у враженого Дорошенка прагматизм узяв гору над почуттями, і він вирішив використати невільницю у політичних цілях — подарувати її своєму союзнику – турецькому султану Мехмеду ІV в гарем. До речі, османський падишах за походженням був напівукраїнець, бо матір – з України, полонянка Надія з-під Хотина. Всього аж чотири султани були напівукраїнцями, але це інша історія.
Задум Дорошенка з точки зору моралі був мерзенним. Свою співвітчизницю, християнку, невинну дівчину подарувати як красиву секс-іграшку басурманину для втіх?! Це в той час, коли турки і татари забирали в неволю сотні і тисячі українок! Що б сказав цей торговець людьми, якби його самого продали в рабство, та на турецьку галеру гребти веслом до скону?
І була б Гандзя невдовзі у Стамбулі, лила б сльози у гаремі, якби не новий її шанувальник – польський полковник Ян Пиво-Запольський. 
Про цього відчайдушного шляхтича детально розповідає димерський історик і краєзнавець Григорій Алєксєєнко у книзі «Димер: де мир та залізо кували». Це був водночас розбишака, паливода і марнотратець, влюбливий романтик, жагучий коханець, лицар без страху і докору. Це він розбудував димерську фортецю для захисту Полісся від козаків і татар.
Перебуваючи у Чигирині, полковник Пиво випадково побачив бранку Гандзю. Побачив і втратив сон і спокій. Подібної красуні він не зустрічав від Вісли до Дніпра. Вродливі полячки у Речі Посполитій, «бардзо пєнкнє кобєти», але жодна не годна подолянці і в слід вступити. І вирішив Пиво викрасти Гандзю.
Історія замовчує деталі цієї романтичної пригоди, але дуже швидко Гандзя опинилася у Димері, у замку під охороною польського гарнізону. Дорошенко був розлючений. Ще б пак! Справжній діамант дістався не йому, не султану, а ненаситному бабію Пиво-Запольському!
Розлючений гетьман оголосив, що виплатить 1000 талярів тому, хто поверне викрадену Гандзю. На той час це були шалені гроші, справжнє багатство. Вочевидь, охочі знайшлися, проте підступитися до Димера і залишитися без голови — ризикнув не кожен.
Але сюжет цієї історії все далі закручувався. Полковник Пиво похвалився гетьману польської частини Правобережної України Михайлу Ханенку про пригоду в Чигирині: «Я викрав у Дорошенка прекрасну, як сама Україна, дівчину Гандзю». І коли Ханенко побачив бранку, то також втратив здоровий глузд. Він, начебто дбаючи про її безпеку, відвозить дівчину до Білоцерківського замку, хоча там у нього була жінка. Але, як кажуть, гарну жінку можна замінити ще гарнішою. У Ханенка був шанс закрутити голову Гандзі, і він ним скористався. Втім військові справи відірвали гетьмана від цієї забави.
Але про неї не забув змарнілий без взаємного кохання безутішний димерський полковник. Він був не з тих, хто так просто віддає жінок. У відсутність Ханенка Пиво за підробним листом знову забирає дівчину до Димера. Гандзя не дуже й пручалася, вважаючи, що Ханенко до неї охолов і забув. А гетьман зі свого боку теж забув про одну істину, що жінки люблять не красенів, не високопосадовців, а тих, хто про них піклується. І Ян Пиво-Запольський зробив усе, щоб їй і в голову не прийшло, що хтось інший може любити її ще сильніше. Він одягнув її у найдорожче вбрання, обсипав золотом, перлами, діамантами, пригощав вишуканими стравами, оточив дивовижними розвагами, полюванням і пікніками — він був увесь час біля її струнких ніжок. Її всі хотіли, але не могли собі дозволити утримувати таку дорогу жінку. Пиво бачив, що Гандзя подобається іншим чоловікам, але не ревнував, а пишався, бо у його руках була мрія багатьох. Гандзя відчула велике і прекрасне кохання. Заради милого вона прийняла католицьку віру і врешті обвінчалася з полковником у замковій церкві. 
Тут можна полемізувати, навіть осуджувати, мовляв, купилася на багатство. Можу заперечити: а яка жінка не закохається у вас, якщо ви одягнете її з ніг до голови брендами з бутіків Парижа і Мілана, надаруєте діамантів і смарагдів, презентуєте «Лексуса», віллу з басейном? Нема у світі жінки, яка б утрималася від цих штучок. Так і Гандзя: обрала стабільне щастя, достаток і чоловіка, який здмухував із неї пилинки. Та і Ян Пиво-Запольський нарешті зрозумів, що всіх дівчат по Речі Посполитій, Україні — не перецілувати, і припав до єдиних коханих вуст.
Та щастя недовго пестило закоханих. Гетьман Ханенко не забув образи. Коли він з військом перебував на Поліссі, то невдовзі зупинився під Димером. Запросив із замку полковника до свого намету погостювати, де і вбив. Підло, підступно, по-злодійському...
Але Гандзю він не отримав. Дізнавшись про загибель коханого, вона, мов птаха, розкинувши руки, полетіла із вікна замку до землі...
Як розповів Григорій Алєксєєнко, обоє загиблих закоханих були поховані у 1673 році на старовинному димерському католицькому цвинтарі поряд із Миколаївською церквою (нині територія парку у центрі Димера). Семен Палій дещо пізніше дощенту зруйнував замок полковника Пиво-Запольського. Не пошкодував цей вандал навіть цвинтаря. Ми можемо лише здогадуватися, в якому місці парку упокоєні Гандзя і Ян.
Ця трагічна історія кохання ще раз свідчить, якою страшною силою є жіноча врода. На жаль, мало хто з незрівнянних красунь бувають щасливими. На Гандзю було щонайменше три претенденти, які «визволяли» її один у одного, терзали душу, доводили до відчаю і врешті підштовхнули до самогубства. Ціловану вітрами, умиту росою справжню русалку Гандзю згубили саме чоловіки…

Володимир ТКАЧ, поціновувач старовини