Чи перебував офіційно у Вишгороді цар Микола ІІ, чи відвідував майбутній святий мученик і страстотерпець храм, побудований на честь святих князів Бориса і Гліба, не відомо, але... Сьогодні зображення царської родини мучеників-страстотерпців Миколи ІІ, як і фрески житія та зображення одних із найперших та найшанованіших у світі святих страстотерпців – князів Бориса і Гліба знаходяться поруч – на стінах храму на горі, побудованого на їх честь. 
У 1914 році розпочалася одна з найжахливіших катастроф людства – Перша світова війна, яка забрала життя понад 15  мільйонів людей.  
У 2014 році людство теж стояло на межі третьої світової війни, загрозу якої і до сьогодні не ліквідовано. Глибока світова економічна криза XXI століття триває... Розумні люди говорять, що «на граблі тричі не наступають», з поправкою – якщо це буде відбуватися втретє, хто про це зможе красномовно написати?
У 2015 році згадували і молилися у Вишгороді за святих Бориса і Гліба – виповнилося рівно 1000 років з дати підступного їх вбивства у 1015 році. У 1915 році відзначалося 900-річчя з дня загибелі перших святих Русі. Згадуючи святкування 900-ліття Хрещення Русі у Києві на Володимирській гірці у 1888 році, знаючи про особливу набожність останнього імператора Російської імперії, можливо припустити, що цар Микола II таки відвідував Вишгород. Але спеціально цю тему і до сьогодні ніхто не досліджував. Це дійсно могло відбутися хоча б під час водної подорожі у 1911 році, з Чернігова до Києва, з нагоди відкриття пам’ятника Олександру II у Києві. Ось що розповідають старожили села Хотянівка: 
«...Цар Микола II та його дружина Олександра Федорівна, голова ради міністрів Російської імперії Петро Столипін, міністр фінансів Сергій Юлійович Вітте мандрували на імператорському пароході «Головачов» із Чернігова до Києва по річці Десна. Кінцева мета подорожі — урочисте відкриття пам’ятника Олександру II у Києві. 5[18] вересня 1911 року у Києві таємним агентом поліції, есером Дмитром Богровим було вбито голову ради міністрів Петра Столипіна. Всього за декілька миттєвостей до того, а саме: 28 серпня 1911 року, царська родина із свитою зупинялася у селі Літки на лівому березі Десни, де їм влаштували теплий прийом».
За проектом російських військових стратегів через Десну і Дніпро у 1913-1915 рр. були побудовані дерев’яні мости, по яких йшла дорога з Броварів на Вишгород (частина військово-стратегічного шляху). Завершення будівництва розвідного стратегічного мосту через Дніпро було завершено десь на початку 1915 року. І це у самому розпалі Першої світової війни! Будуючи цю стратегічну дорогу і мости архітектори та генерали розраховували на можливість швидко перекидати війська через Білорусію і північну Україну далі на захід. Скільки пройшло по цьому мосту через Дніпро справжніх героїв Першої світової і громадянської – не відомо. Хто знає, можливо, колись у далекому майбутньому на цьому місці буде встановлено відповідний пам’ятний знак? «Від деснянського моста до с. Зазим’я був насипаний земляний вал-дорога. Вся ця дорога від зазимського лісу до Десни була щільно викладена (вимощена) міцними сосновими брусами. Дотепер цю вулицю по старій пам’яті називають «мостова», хоча зараз вона називається Деснянською. Далі на Межиріччі дорога від  Десни, яка проходила також по насипному валу, проходила до с. Новосілки. Потім, від Новосілок, біля Хотянівки і  Осещини (по насипному валу), в районі Осещини був збудований стаціонарний міст через протоку Привітовка, йшла до лівої протоки Дніпра – Річище, через яку також був збудований стаціонарний міст на острів Вишгородський (сьогодні цей острів називають Великий-північний). З острова на правий берег Дніпра було побудовано великий розвідний міст. Від Дніпра до Вовчих гір було також насипано вал-дорогу. Мости через Десну та Дніпро були розвідні, прилаштовані для судноплавства (середина мосту, платформа на крипах – плоскодонні судна, які відводились до берега). На насипний вал-дорогу від Дніпра до Вовчих гір під час будівництва, за переказами вишгородських старожилів, спочатку возили грунт грабарками, а потім, щоб прискорити роботу, були задіяні місцеві жителі і люди з ближніх сіл, носили землю в мішках від Вовчих гір до валу. Всі насипні вали були щільно вимощені міцними сосновими брусами. Мешканці Вишгорода також називали цю дорогу «мостова», яка далі проходила через ліс Пущі-Водиці на поліський шлях», – ділиться своїми дослідженнями та історичною реконструкцією місцезнаходження стратегічного військового шляху та мосту місцевий краєзнавець Володимир Литвиненко. Свідчення про існування «царського» мосту зібрані і записані науковими співробітниками Вишгородського історико-культурного заповідника у Галини Петрівни Дорошенко, 1930 року народження, що проживає у Вишгороді по вул. Глібова. Батьки її матері побудували хату і проживали ще з 1899 року (перша хата від Дніпра) поблизу валу, який вів до «царського» мосту. Сама Галина Петрівна народилася у хаті, яку потім забрали під час колективізації у 1931 році під вишгородський клуб. Цей старий вишгородський клуб (колишня хата роду Буренків) був дуже відомий. Її батьки: Буренок Петро Омелянович, 1902 р.н., Буренок (Єрмоленко) Уляна Петрівна, 1904 р.н. Мати Галини Петрівни розповідала своїй доньці про будівництво мосту, тоді їй було вже 10 років, і вона дуже все добре пам’ятала. З її оповідей, майже усі місцеві жителі були задіяні у цьому грандіозному будівництві, про яке розповідали їй дід Петро (1879 р.н.) і баба Єфросинія (1880 р.н.). Сам міст зберігся у народній пам’яті під назвою «царський», можливо, саме тому, що його будівництвом опікувався і брав участь особисто цар Микола II. Збереглися унікальні фотографії з царського архіву, де зображено царя Миколу II якраз навпроти вишгородських Вовчих гір. Це можна легко зрозуміти та побачити, порівнюючи дві унікальні фотографії — царську, 1914 року, і фотографію часів початку будівництва ГЕС – дороги через Вовчі гори у 1961 році. І сьогодні, через Вовчі гори, по цій знаменитій дорозі у Вишгород приїжджають гості і тисячі туристів. На жаль, у червні 1920 року всі мости через Десну і Дніпро були зруйновані під час боїв між польськими і більшовицькими військами, про що свідчать численні спогади очевидців подій. Залишки цього зруйнованого у 20-ті роки «царського» мосту було знайдено колишнім директором Історичного музею Вишгородського історико-культурного заповідника  Олегом Ковалем (було знято документальний фільм), який зустрічався із місцевими жителями Бойко Б.П. (1929 р.н.) та Носихіним М.Б. (1949 р.н.)., якому переказав дід Антон та батько Борис про існування «царського» мосту, під час дослідження території у 2010 році. На жаль, потім дослідження не проводилися. За свідченнями Миколи Носихіна залишки мосту у вигляді свай мешканці Вишгорода ше довгий час викопували та використовували у якості палива. Фрагменти давніх свай «царського» мосту було передано до заповідника. Фотографія 1914 року, з царського архіву, доводить про можливе відвідування Вишгорода останнім імператором Російської імперії у 1911, 1914 рр. та інших роках. Окреслення рельєфу місцевості на двох фотознімках майже однакові, але поставити остаточну крапку у цьому питанні може тільки ретельне дослідження архівів царської родини останнього імператора Російської імперії Миколи ІІ, що сьогодні неможливо.

Вадим ПЕРЕГУДА, краєзнавець