Головна » 2013 » Січень » 5 » Будівничі Вишгородського краю
13:50
Будівничі Вишгородського краю
Район започаткував свою діяльність при дуже поганому забезпеченні населених пунктів дорогами з твердим покриттям. На Лівобережжі було загальне бездоріжжя, лише до Лебедівки діяла капітальна бетонна дорога по дамбі Київського водосховища. Наприклад, до Хотянівки і Осещини на автомобілі можна було добратися від Лебедівки, через Вищу Дубечню, Новосілки по пісках і глинозему за годину. На Правобережжі мережа доріг з твердим покриттям становила 25 відсотків від загальних потреб. Виконком райради на початку 1974 року затвердив програму шляхового будівництва в районі на п’ять років за рахунок державного фінансування. В ті часи діяв Указ Президії Верховної Ради УРСР про участь суб’єктів народного господарства республіки у шляховому будівництві. Був встановлений порядок, при якому в обов’язковому порядку промислові, сільськогосподарські та інші юридичні особи перераховували в держбюджет на спеціальний рахунок «Шляхове будівництво» кошти за встановленими процентними ставками від суми реалізованої товарної продукції. 

Перше завдання по будівництву дороги ми поставили перед «РайШРБД» у червні 1973 року щодо будівництва дороги автотраса КиївМінськ (Нові Петрівці) – проспект Молодіжний (нині Мазепи), озерна станція. Адже транспортне сполучення правобережжя району з Вишгородом в той час здійснювалось через Київ (Водогін). До 1 жовтня дорога була побудована і здана в експлуатацію. 

Із задоволенням констатую, що районні шляховики під керівництвом начальників Павла Івановича Дідківського, Миколи Семеновича Чередниченка успішно справились з п’ятирічною програмою шляхового будівництва, своєчасно, погосподарськи використовували бюджетні кошти, домоглися якісного виконання ремонтно-будівельних робіт. Для забезпечення потреб шляхового будівництва в асфальті оперативно був побудований потужний асфальтобетонний завод у Демидові. Дуже корисну консультативну і технічну допомогу районним шляховикам надавав начальник «Київоблшляхбуду» Василь Харитонович Моторний. 

За п’ять років у районі були побудовані дороги Вишгород– Хотянівка–Новосілки–Пірново–Жукин– Сувид–кордон зЧернігівською областю (с. Десна), Кам’янка–Круги–Рови–Федорівка; Кам’янка–Розтісне, Федорівка–Любимівка, Овдієва Нива; Катюжанка– Гута Катюжанська–Рудня Димерська–Вахівка– Рихта; Катюжанка–Савенка–Абрамівка; Литвинівка–Лісовичі; Гаврилівка–Литвинівка; Гаврилівка–Вороньківка–Раківка, а також основні дороги в ряді населених пунктів. Загальна протяжність шляхового будівництва станом на 1978 рік становила 150 км. У тому році район по будівництву доріг вийшов на перше місце і отримав перехідний Червоний Прапор Ради Міністрів УРСР. 

У 70-ті роки в районі була проведена планова робота по розширенню мережі побутового обслуговування населення. Побудоване нове приміщення Димерського побуткомбінату, добудоване приміщення Вишгородського райпобуткомбінату, в усіх населених пунктах відкриті комплексні приймальні пункти служби побуту. Знач но розширились види побутових послуг. 

За період з 1974 до 1979 року в селах району відкрито 12 нових фельдшерсько-акушерських пунктів. Поліпшилась робота Вишгородської міської поліклініки (керівник Павло Антонович Козленко). 

Відбулося значне зміцнення матеріально-технічної бази і розширилась торгівельна мережа споживчої кооперації в селах і відділу робітничого постачання будівництва Київської ГЕС (начальник Григорій Силович Кисіль) у Вишгороді, зокрема, були відкриті нові магазини в житлових будинках, введені в експлуатацію двоповерховий магазин по вул. Дніпровській, матеріально-технічна база з капітальними складськими приміщеннями, автогаражем. Розширювалась мережа підприємств громадського харчування. 

Районна влада приділяла велику увагу розвитку і зміцненню матеріально-навчальної бази закладів освіти – шкіл, дитячих садків. 

Були побудовані нові школи в Жукині, Синяку, Демидові, Старих Петрівцях, Вишгороді, капітально реконструйована школа в Козаровичах. Проведений капітальний ремонт ряду шкіл в сільській місцевості. Напружена ситуація склалася у Вишгороді з проведенням навчального процесу в середній школі №1, побудованій при будівництві ГЕС у 1962 році. Проектна потужність школи була перевищена удвічі (1650 учнів), навчання відбувалося у дві зміни, відчувалося її велике перевантаження. Восьмирічна школа знаходилась в старих пристосованих приміщеннях, де були відсутні центральне опалення та інші необхідні санітарні умови. Восьмирічна школа була реорганізована в середню. Її директором був призначений досвідчений освітянин Іван Архипович Шуляк, який працював до цього директором Лютізької середньої школи. Проводячи цю кадрову перестановку, районна влада мала на увазі перспективу будівництва нової другої середньої школи в райцентрі і щоб участь в цьому процесі приймав компетентний, енергійний шкільний керівник. У 1975 році була виготовлена проектнокошторисна документація на будівництво школи, а в 1976-1977 роках її будівництво здійснило Київське будівельно-монтажне управління тресту «Південатоменергобуд» (начальник В.М. Михайловський). Водночас силами ПМК-43 (начальник С.А. Мартинчук) відбувалося будівництво середньої школи в Старих Петрівцях (директор Світлана Йосипівна Бондаренко). Мені випала честь очолювати районний штаб по будівництву цих шкіл. 25 і 26 серпня були підписані державні акти про прийняття в експлуатацію шкіл. Сонячного, квітучого дня 31 серпня з почуттям виконаного високого громадянського обов’язку ми відкривали обидві школи. 


В ті роки були побудовані дитячі садки в Катюжанці (Димерський лісгоспзаг), Демидові (радгосп ім. Васильєва), Вишгороді – дитсадок «Чебурашка». 

Відділ культури (В.А. Рябець, методист Марія Федорівна Дем’янчук) зосе ре див свою увагу на виконанні багатопланової дер жавної довгострокової програми розвитку культури, мистецт ва, самодіяльної творчості, затвердженої урядом України. За поданням відділу культури райвиконком визначив невідкладні завдання по зміцненню матеріальної бази будинків культури, клубів, дитячих музичних шкіл, поліпшення бібліотечного обслуговування населення району, надання кваліфікованої методологічної допомоги з боку райвідділу закладам культури. У Вишгороді відкрились районні бібліотеки для дорослих і дітей. Кропітка робота проводилась по забезпеченню культосвітніх закладів кваліфікованими кадрами, зокрема, музичних шкіл – досвідченими педагогами. Генеральним планом Вишгорода передбачалось будівництво типового районного будинку культури поряд з адміністративним будинком. З невідомих причин ця позиція генплану не була реалізована в послідуючі роки. 

Запрацювали новостворені колективи художньої самодіяльності при районному будинку культури, в Димері, Нових Петрівцях, Демидові, Катюжанці, Глібівці, Толокуні, Старих Петрівцях, Пірново, Жукині, Новосілках, Вищій Дубечні, Лебедівці. Активно заявили про себе дитячі самодіяльні колективи у школах району. 

У 1975 році під час святкування 30-річчя Великої Перемоги районні органи влади прийняли рішення про створення діорами «Лютізький плацдарм», щоб увіковічити великий под виг Радянської Армії при визволенні столиці України Києва від німецько-фашистських загарбників. Мені було доручено очолити районний штаб по організації цієї відповідальної справи. У складі штабу енергійно працювали районний архітектор Василь Володимирович Климик, завідуюча відділом культури Єва Микитівна Бондаренко, голова Новопетрівської сільради Володимир Михайлович Нестеренко, директор музею визволення Києва Іван Романович Швець. Координувала нашу діяльність заступник голови облвиконкому з гуманітарних питань Ніна Іллівна Хорозова. Саме вона вирішила питання фінансування і через республіканські керівні органи зав’язала стосунки з Московською художньою студією ім. Грекова, яка прийняла замовлення на виготовлення діорами. 

Робота була доручена художнику-баталісту Миколі Сергійовичу Присєкіну. Художник працював, не покладаючи рук, йому були створені належні умови для творчої роботи і відпочинку в Нових Петрівцях, Вишгороді, Лютежі. Натхненно він працював в натурі з живими учасниками битви за Київ. З ним працював пліч-о-пліч В.В. Климик, як кваліфікований художник. Зображена на полотні церква у с. Нові Петрівці – це справа рук Василя Володимировича. В районних органах влади було прий няте рішення про відбудову приміщення зруйнованої під час війни колишньої Покровської церкви у Нових Петрівцях для розміщення діорами. Ці роботи проводились паралельно виготовленню великоформатного полотна історичної битви у студії ім. Грекова. Восени 1979 року відбудова приміщення для діорами була закінчена. А в листопаді того ж року з Москви привезли полотно, складене в рулон. З ряду причин було прийняте рішення по встановленню діорами в відремонтованому приміщенні відкласти до весни наступного року. На тимчасове зберігання діорама була розміщена за кулісами сцени будинку культури с. Нові Петрівці при дотриманні необхідного теплового режиму у приміщенні. 

У травні 1980 року на передодні Дня Перемоги діорама була урочисто відкрита для відвідувачів. 

Іван БУРДАК 
Фото з архіву редакції 

Далі буде.
Переглядів: 1270 | Додав: komashkov
comments powered by Disqus