Код АМТС: 04596; Телефон: 22122; Факс: 22122; Адреса ради: 07300, Київська обл., Вишгородський р-н, м.Вишгород, пл.Шевченка, 1

Ви́шгород — місто в Україні, адміністративний центр Вишгородського району Київської області. Розташоване на правому березі Дніпра. Північне передмістя Києва.

Перша згадка про існування Вишгорода датується 946 роком. Під цією датою у літописі «Повість минулих літ» він згадується як град княгині Ольги. В XI столітті тут були поховані князіБорис і Гліб — перші руські святі. З 1078 року, коли на княжіння у Вишгороді посів Ярополк Ізяславович, місто стає одним із удільних князівств підвладних Києву. У XIII століттіВишгород вже був одним з найбільших міст Київської Русі, але 1240 року він був зруйнований ханом Батиєм і згодом перетворився на селище. Статус міста повернено 1968 року, після завершення будівництва Київської ГЕС. Станом на 1 січня 2012 року у Вишгороді проживало 26 198 осіб.

Назва

Походження топоніму «Вишгород» пов'язують з ландшафтними і географічними особливостями міста: з підвищеним рельєфом місцевості де засновано городище, тобто Вишгород — означає місто, замок або укріплення на високому місці, і з ситуацією розташування відносно Києва, тобто вище за течією Дніпра.

Історія

Давня історія

Поселення на території Вишгорода виникли дуже давно — тут виявлено рештки неолітичного поселення (IV—ІІІ тис. до н. е.), кургани доби бронзи (ІІ тис. до н. е.), поселення скіфського часу (VII–VI ст. до н. е.) та поселення сарматськогочасу. В урочищі Межигір'я знайдено скарб мідних прикрас з виїмчастими емалями (V–VII ст. н. е.).

Середньовіччя

За легендою, місто було засновано Хоривом — молодшим братом Кия, і спочатку носило назву Хоривиця, але згодом стало називатись Вишгород. Саме під таким ім'ям місто згадується у письмових творах, що дійшли до нашого часу. Першою такою згадкою є історико-географічний трактат «Про управління імперією» написаний в середині X століття Костянтином Багрянородним. В ньому, Костянтин називає Вишгород Вусеградом (грец. Βουσεγραδε), одним з поміж інших міст Русі, що відправляють свої кораблі до Константинополя. Найранішою ж засвідченою у писемних джерелах датою існування Вишгорода є 946 рік. За цим роком місто згадується у літописних зведеннях «Повість минулих літ», складених ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором на початку XII століття, як місто княгині Ольги(«град Вользин»). Статус княжого міста залишається за Вишгородом і в подальші роки. На його зразок володимирським і смоленським князями були засновані фортеці — Боголюбово та Смядинь. Смядинь в одному з рукописів так і называють — «другий Вишгород».

Вишгород розташовувався за 15 км вище від Києва і гирла Десни, на високих пагорбах правого берега Дніпра, біля важливої переправи на торгівельних шляхах. Він свідомо будувався як місто-фортеця, яке було оточене потужними дерево-земляними укріпленнями: валами, ровами, ескарпами. До міста вели три дороги: зі сходу — з долини Дніпра і перевозу; з півдня — з Києва; з півночі — з Поліського шляху. Вдале воєнно-стратегічне положення відносно Києва було однією з основних причин швидкого розвитку міста. Вишгород поступово ставав важливим елементом системи оборони давньоруської держави і значним осередком господарської діяльності.

Особливого релігійного значення в історії місто набуло після вбивства Святополком Володимировичем братів Бориса і Гліба. Про них в середині XI століття написано«Сказання про Бориса і Гліба», а в 1071 році їх було остаточно канонізовано. Вони — помічники в битвах, їхнім ім'ям закликають до єдності Русі, до припинення міжусобних воєн, а 1072 року в Вишгороді відбувається з'їзд князів з нагоди церемонії перенесення мощів канонізованих братів до нової дерев'яної церкви. Зрештою, року 1112 князем Володимиром Мономахом було завершено будівництво незвичайно великого (900 м²) мурованого храму-мавзолею для увіковічення їх пам'яті, який було закладено ще у 1075 році чернігівським князем Святославом Ярославичем. І року 1115 мощі святих мучеників були перенесені до нього. На кошт Володимира Мономаха рака святих була прикрашена сріблом та золотом, кришталем та коштовним камінням так вишукано, що про майстерність виконання захоплено розповідали навіть греки з Візантії.

З кінця ХІ — початку ХІІ століття, місто стає значним економічним центром середньої Наддніпрянщини. Року 1077 Ярополк Ізяславович від свого батька, Великого князя Київського Ізяслава Ярославича, отримує Вишгородський стіл.^[22] В 1078 році Ярополк отримує титул князя і Вишгород стає центром удільного Вишгородського князівства підвладного Київським князям,^[23] та починає карбувати власну монету.^[24] У Вишгороді знаходились ставленики Великого князя Київського: Андрій Боголюбський, Всеволод Мстиславич, В'ячеслав Володимирович та інші. Була тут і своя посадська влада — тисяцький, який здійснював і поєднував адміністративне керівництво, поліцейські функції та функції визиску. У цей же час будуються нові укріплення міста.

В середині XII століття міжусобні війни призводять до остаточного розпаду Київської Русі. Року 1169 за ініціативою Андрія Боголюбського була створена коаліція для походу на Київ. Вишгородський князь Давид Ростиславич приєднався до неї, і Вишгород став плацдармом для взяття Києва. Але невдовзі настає черга випробувань і для самого Вишгорода. Року 1173 він успішно витримує облогу суздальського війська зібраного тим же Андрієм Боголюбським.

У першій половині XIII століття площа дитинця Вишгорода становила 8 га, тут знаходився адміністративно-громадський центр та храм. Площа решти міста була понад 70 га, там розташовувалися житлові квартали та ремісничо-торгівельний посад, де вироблялися та спродувалися ювелірні прикраси, зброя, скляні та гончарні вироби тощо. Таким чином Вишгород належав до найбільших міст Київської Русі, та був одним з культурних центрів того періоду. Року 1240 війська Монгольської імперії на чолі з чингізідом Батиєм у своєму поході на Східну Європу — захопили місто, а потім спустошили його.

З 1362 і до 1569 року Вишгород перебував у складі Великого князівства Литовського. Після монголо-татарської навали життя у місті поступово відроджувалося. Але у 1482 році Менґлі Ґерай за проханнямІвана III здійснив похід на Київ в якому Вишгород було знов зруйновано.

Новий час

Після Люблінської унії 1569 року Вишгород увійшов до складу Польщі. Його власником лишився Межигірський монастир, якому ці землі були приписані грамотоюСигізмунда I. Року 1595 місто входить до складу королівських маєтностей і стає центром вишгородського староства, а на початку XVII століття польський король наказує відновити укріплення міста — вал і замок з вежами. Люстрації Київського воєводства 1616, 1618 і 1622 років називають місто «орендою при Києві». Після початку Визвольної війни 1648–1654 років тут формується Вишгородська сотня.^[28] Під час Московсько-польської війни 1654–1667 років Вишгород було спалено.

Року 1667 за умовами Андрусівського перемир'я спустошений Вишгород відходить до Московського царства. З того часу він майже не розвивається і лишається невеликим селищем. Під чассекуляризації у 1787 році Вишгород переходить до державного фонду Київської губернії.

В XIX столітті Вишгород починає повільно розвиватись. Тут з'явились цегельні заводи, головною продукцією яких була вогнетривка цегла — «межигірка». Більшість робітників на заводах — із сусідніх губерній. У невеликій кількості працювали вишгородці і на Межигірській фаянсовій фабриці, яка діяла до 1885 року і була відома своїм якісним фаянсом, що поставлявся навіть на імператорський стіл. В той же період, а саме в 1843 і 1846 роках, тут побував видатний поет і художник Тарас Григорович Шевченко. Цей візит знайшов відображення в поемі «Чернець», де також згадується Межигірський монастир. Начерк місцевості олівцем, що він виконав під час останньої з цих поїздок, дає змогу уявити тогочасний Вишгород. В 1861–1863 роках за проектом Костянтина Тона замість дерев'яної церкви будується невеликий мурований храм з дзвіницею, який існує до нашого часу.

Новітній час

На початку ХХ століття Вишгород разом з усією Україною пережив буремні роки Першої світової та Громадянської війни в Росії. Містом почергово володіли УНР, німецькі війська, Гетьманат,Директорія Симона Петлюри, армія Денікіна, військо Польське і з рештою більшовики.^[2] У дні післявоєнної паливної кризи 1920 року поблизу селища було закладено кілька вугільних шахт і розпочалась поступова відбудова.^[33] Згодом розпочалася колективізація, а невдовзі після неї Вишгород підданий терору голодом 1932–1933 років.

18 вересня 1941 року Вишгород захопили німецько-фашистські війська. З перших днів тут почав діяти рух Опору,^[29] який був зв'язаний з партизанським загоном «Перемога», що базувався в Вищедубечанському районі^[34]. У січні 1942 року членом підпільної групи стала 20-річна дівчина М.С. Гриненко. Вона збирала відомості про розташування ворожих військ, розповсюджувала листівки, переправляла в загін зброю, набої, продовольство. 12 серпня 1943 року під час перевезення чергової партії зброї її схопили і стратили. Партизанку було посмертно нагороджено медаллю «За бойові заслуги», її ім'ям названо одну з вулиць Вишгорода.

Восени 1943 року в район Вишгорода і Лютежа вийшли передові частини 1-го Українського фронту. 26 вересня 1943 року вони захопили плацдарм на правому березі Дніпра і вели жорстокі бої за його розширення. 19 жовтня 1943 року частини Червоної Армії визволили Вишгород, а 3 листопада розпочалася Київська наступальна операція. Як символ жахів тієї війни майже до кінця сторіччя стояла напівзруйнованою церква Бориса і Гліба, коли вкотре Вишгород став плацдармом для штурму Києва. На честь старшини Никифора Шолуденка, чий танк першим увійшов у Київ, згодом було названо одну з головних вулиць міста.

За час окупаційного режиму у Вишгороді 10 жителів села було вбито, а понад 40 юнаків і дівчат — відправлено на каторжні роботи до Німеччини; відступаючими німецькими силами — спалено амбулаторію, школу та 609 житлових будинків. За героїзм і мужність, виявлені у боротьбі проти нацистської Німеччини, 750 вишгородців були нагороджені орденами й медалями СРСР.

Нове життя місто отримало завдяки будівництву велетня гідроенергетики — Київської ГЕС, — однієї з найбільших на той час гідроелектростанцій Європи. Вишгород спочатку став комсомольським селищем енергетиків; 1962 року Вишгород отримує статус селища міського типу, 1968 — статус міста, а в 1973 році він стає центром Вишгородського району.

Населення

Демографія

Року 1686 при укладенні мирного договору між Московським царством та Річчю Посполитою, у вимогах згадується Вишгород. Після затяжної війни в ньому налічується лише дев'ять дворів та одна спустошена церква. У подальшому, за часів Російської Імперії, поселення значно збільшилось. У 1861 році населення Вишгорода вже становило 864 особи, а кожного літа кількість населення могла збільшуватись до 1350 осіб, завдяки робітникам, що працювали на місцевих цегельних фабриках. У 1900 році воно сягає 1595 осіб, на той час у селі діяли: одна церковнопарафіяльна школа, один фельдшер, три кузні та два цегляних заводи в яких працювало 310 робітників; всі працівники були захожі з Могильовської, Мінської та Чернігівської губерній. Згідно з переписом 1912 року, у Вишгороді налічувалося 331 селянське господарство, яким належало 1277 десятин землі. З них 6 господарств були безземельними, 31 господарство мало до однієї десятини землі, 113 господарств — від 1 до 3 десятин, 117 господарств — від 3 до 6 десятин кожне. Таким чином, основну масу селян становили бідняки. В той же час 16 заможних жителів села, які мали понад 10 десятин, зосередили в своїх руках 229 десятин землі.

З початком будівництва греблі у 1961 році до поселення починає прибувати багато молоді. Вишгород швидко зростає і з 1962 року стає селищем міського типу, а з січня 1968 року віднесений до категорії міст районного підпорядкування. Кількість мешканців на 1970 рік становить 11 159 осіб.

Після аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році, до міста були переселені сім'ї з тих населених пунктів, що опинилися у зоні ураження. Результатом цього був значний демографічний злет. У порівнянні переписів населення 1979 та 1989років, кількість мешканців збільшилась на 47 %.

Слід зауважити, що частина жителів міста зареєстрована в навколишніх селах та місті Києві, тому кількість наявного населення дещо більша від офіційної, і на 2010 рік фактично становила близько 40 тисяч осіб.

Релігія

Перший християнський однобаневий дерев'яний храм святого Василія у Вишгороді згадується 1015 року. Вишгород набув особливого релігійного значення та став центром паломництва вже невдовзі після хрещення Русі, враховуючи поховання та канонізацію тут перших руських святих — князів Бориса і Гліба.

Основною релігією міста є християнство, а більшість населення сповідує православ'я. Після проголошення незалежності України релігійне значення міста поступово відроджується. 1994 року було відновлено церкву Бориса і Гліба, зруйновану ще під час Другої світової війни. 12 жовтня 2012 року місту передали точну копію ікони Божої Матері — Вишгородської (Володимирської), яку Андрій Боголюбський вивіз з Вишгорода до Володимира-на-Клязьмі у 1155 році. З 2009 року в місті щорічно проходить фестиваль «Вишгородська Покрова».

Сьогодні Вишгород є центром парафій Української православної церкви — Київського патріархату, Української православної церкви — Московського патріархату та Української греко-католицької церкви. Крім того, в місті діє протестантська громада.

Культура

Музеї

1994 року, згідно з Указом Президента України та Постановою Кабміну України, у Вишгороді засновано Вишгородський державний історико-культурний заповідник. Мета якого — збереження пам'яток історії, археології та культури. При ньому було створено археологічну виставку стародавнього Вишгорода, музей гончарства та історичний музей.

Архітектура та пам'ятки

Вишгород будувався у другій половині XX століття і його архітектура є типовою для радянського міста, але не одноманітною. Радянські архітектурні експерименти в плануванні будівель, будинків та кварталів широко застосовувалися по всій його території. У місті є лише один будинок збудований у час існування Російської імперії, відомий як будинок «Клюкви».

Найважливішими пам'ятками міста є його історичний ландшафт та городище давньоруського Вишгорода, яке внесено до пам'яток національного значення. Головною ж архітектурною пам'яткою міста є церква Бориса і Гліба, що була зведена у 1863 році на місці стародавнього Вишгородського храму.

Городище

Структура літописного міста Вишгород, а в наступні часи села Вишгород, була збережена протягом століть, але зазнала радикальних змін в 1960—1970 роках з початком будівництва Київської ГЕС. Результатом розвитку міста стало формування нової за своїми забудовою і розплануванням частини міста та її різке розмежування з його історичною частиною. Давній центр міста опинився на периферії сучасного Вишгорода і поза сферою його активного розвитку. Але тим самим були збережені його пам'ятки, давнє розпланування, стара забудова, цілісність історичного середовища і своєрідність ландшафту. Давньоруське городище і археологічний культурний шар колишніх посадів дуже тісно пов'язані з добре збереженою структурою і природними особливостями найдавнішої частини міста. В наш час вона дає уявлення як про оборонну систему літописного міста, так і про його розпланування.

Перші археологічні роботи на території городища були проведені в 20-х роках XIX століття, тоді були досліджені лише залишки середньовічного храму. Невеликі дослідження також були проведені перед будівництвом нової кам'яної церкви Бориса і Гліба у 1860 році. У 1874 році під час роботи III Археологічного з'їзду в Києві, знов проводились розкопи фундаменту стародавнього храму. Над одним з таких фрагментів був встановлений скляний павільйон, і його можна побачити сьогодні біля сучасної церкви Бориса і Гліба.

В радянські часи археологічними дослідженнями Вишгородського городища займалися Павло Раппопорт, Василь Довженок, Михайло Каргер, Борис Рибаков. Під час тих робіт був зроблений зріз оборонного валу, розкопані 10 поховань на Вишгородських некрополях, досліджено понад 40 житлових та господарських будівель і близько 30 — виробничих. В наш час дослідження продовжуються, археологічні знахідки та раритетні експонати можно побачити в експозиційних залах Археологічної виставки «Давній Вишгород» та у Вишгородському історичному музею.

У 1934—1937 та 1947 роках в південній частині городища були знайдені залишки 13 двох'ярусних гончарних горнів XII століття, розташованих у два ряди повздовж південно-західного рова дитинця. Ще декілька були знайдені з початком забудови міста у другій половині XX століття. На сьогоднішній день залишився лише один з таких горнів, який можна побачити в зведеному навколо нього Вишгородському музею гончарства.