Останній номер газети
Головна » 2013 Червень 22 » З перших днів війни…
11:41 З перших днів війни… | |
 Від початку війни минуло багато часу і про її перші дні та місяці сьогодні діляться спогадами ті, кому вона обпалила – дитинство і юність. Їх дитячі спогади прості і наївні, далекі від науки та ідеології, але близькі до істини. У суботу, 21 червня 1941 р., випускники Димерської середньої школи, отримавши атестати зрілості, урочисто відзначали закінчення школи. Попереду у кожного своя життєва дорога, робота чи навчання, мрії та сподівання, довгождане доросле життя, позаду легкий смуток за шкільними роками, веселі історії про вчителів. Розмови та сміх затяглися далеко за північ, вже й небо короткої літньої ночі почало світліти, як раптом над головами з’явилось безліч зелених і червоних вогників: літаки хвилями пролітали в напрямку Києва. Незабаром вдалині ніби загуркотів грім. "Невже гроза, - сполошились дівчата, - а як же схід сонця?” 15 юнаків, 13 дівчат… Життя чотирьох незабаром забере війна, яка вже почалася, але про яку знатимуть пізніше. Про те, як дізнались димерці про війну, згадує Савенок Ольга Микитівна, 1928 р. н.:” На Катюжанському шляху навпроти кладовища стояла наша хата. У нас жили інженери, ті що строїли аеродром отам, за автопарком. Батько Микита саме скважину на воду робив. Я пішла на базар, недалеко, де магазин, там базар був. Коли це по базару кінна міліція як закричить:” Тікайте, війна!” А тоді ще гудок гудів. Я додому прибігла, розказую, що чула,а батько й каже:” Бачите, ми дорослі нічого не знали, а мала перша узнала.” За кілька днів начальство з будівництва пороз’їжджалось”. Пателепень ( Якубовська) Галина Прохорівна, 1926 р.н., додає, що "… коли у Димері оголосили про війну, то всі люди бігли до воєнкомату, який знаходився у приміщенні райвиконкому (фабрика Промінь по вулиці Леніна) не чекаючи повісток. І ще грала музика духова. ” Близько 11-ої години з репродуктора біля пошти залунав голос наркома В’ячеслава Молотова: " Нині, коли напад на Радянський Союз розпочався, Радянський уряд віддав Червоній Армії наказ відбити бандитське вторгнення і вигнати німецькі війська з території нашої Батьківщини ”. З перших днів війни було запроваджено режим воєнного стану, розпочались мобілізаційні заходи. У матеріалах музею Бойової Слави Димерської восьмирічної школи (1982р.) зазначалось: "В лавах Червоної Армії героїчно боролись з фашистськими загарбниками більше 500 димерчан. Багато з них нагороджені орденами і медалями СРСР, а Кваші Д.М., випускнику нашої школи 1941 року, присвоєно звання Героя Радянського Союзу. На фронтах війни 195 димерчан віддали своє життя за свободу і незалежність нашої Батьківщини.” Здійснювалась перебудова народного господарства на воєнний лад було подовжено робочий день, скасовано відпустки, підвищено трудову дисципліну, введено обов’язкові понаднормові роботи. Незабаром жителів стали залучати до спорудження північного сектора укріплень першого рубежу оборони Києва, який проходив вздовж східного берега річки Ірпінь від села Бірки до села Білогородка. Незважаючи на ширину річки у 10 – 15 метрів та глибину у 1,5 – 2 метри, це була значна перешкода на шляху ворога завдяки заболоченій долині річки шириною до 800 метрів. Друга лінія оборони проходила через Вишгород, Пущу – Водицю, Святошин, а третя по околицях Києва. Потужний наступ німецьких армій зупинити не вдалося і 7 липня розпочалась оборона столиці України, а 11 липня ворожі війська підійшли до річки Ірпінь по Житомирській трасі. Постало питання евакуації майна колгоспу та МТС. Разом з майном на схід виїжджали люди, часто навік прощаючись з рідними та близькими. 18 липня вийшла директива ЦК ВКП(б) "Про організацію боротьби в тилу німецького вермахту”, у якій партизанській боротьбі надавалось "виключно серйозне значення”. Димерський райком партії приступив до організації партизанського загону, який мав вести боротьбу на окупованій ворогом території. Серед організаторів були комуністи О. М. Заїкін та О. В. Левковський. До лісу завезли зброю, одяг і продовольчі запаси, попередили підібраних людей про збір в умовленому місці у випадку окупації селища. За офіційними даними був створений партизанський загін "Перемога”, що складався з 35 бійців. 12 вересня 1941р., вистежений німцями, загін у жорстокому бою був розгромлений. За спогадами Давиденка Василя Олексійовича, партизанську базу готували заздалегідь: різали корів, свиней, возили м’ясо у Київ, де переробляли на ковбасу, тушонку. Возили до лісу, закопували, роблячи запас на два роки. Потім завезли багато зброї і одежі. Напередодні окупації, уночі партизан вивезли таємно до лісу, зробили це так, щоб люди у селі не знали, де вони ділись, а думали, що їх відправили до Армії. У кожного вдома залишались рідні і близькі. Чіткого керівництва і плану дій не було. Чоловіки стали поступово повертатись додому. Тож коли, нарешті, прийшов наказ Гнєзділова, командувача Київського підпільного обкому партії, чинити активний опір ворогу, виконати його можливості не було. Тоді було дане завдання вести глибоку розвідку, не вступаючи у бій. Також з осіб старшого віку було організовано винищувальний загін. Загін базувався у школі, кожного дня виїжджали до лісу, там виловлювали німецьких розвідників, шпигунів, яких скидали з літаків, інколи падали збиті літаки, як наші, так і ворожі. Одного разу, коли німці вже підходили до Катюжанки, приїхав у Димер офіцер високого рангу і наказав роздати місцевому населенню товари з магазинів і складів, партактиву виїхати, бо незабаром здаватимуть Димер без бою. Наступного дня приїхала служба НКВС з Києва і заявила, що то був німецький провокатор. До магазинів нічого зносити вже не стали, натомість жителі почали розбирати колгосп: коней, вози та все інше, що залишилось після евакуації, адже до організації колгоспу все те було людське. Давиденко В.О. до війни був головним механіком колгоспу і електростанції. (Розміщувалася на території невеличкої площі на початку нинішньої вулиці О. Кошового.) З початком евакуації став головою комісії по відправленню техніки до Києва, потім займався евакуацією населення: вивозив сім’ї партійного та господарського активу у Сумську область у село Волоканово. Під час одного з рейсів вперше попав під наліт ворожих літаків… Користуючись нагодою хочу закликати читачів "райони” записати спогади ще живих свідків тих подій. Григорій АЛЄКСЄЄНКО, краєзнавець
| |
| Переглядів: 509 | Додав: komashkov | |