Головна » 2015 » Грудень » 21 » Від «Шляху колективного» – до «Слова»
12:40
Від «Шляху колективного» – до «Слова»

У грудні цього року виповнюється 85 років районній пресі. Димерський район було утворено у 1923 році, а на районну газету довелось чекати. Вчитаймося у пожовклі сторінки, щоб краще уявити собі життя 30-х років минулого століття, порівняти і оцінити те, що маємо сьогодні.
10 грудня 1930 року, вірогідно, що вийшов перший номер районної газети «Шляхом колективним», редактор Проданюк. Як відомо, з наступних номерів газета виходила подекадно, тобто №2 вийшов 20 грудня, а №3 – 30 грудня. Вартість окремого номера становила 3 коп., на 1 місяць – 10 коп., на 3 – 25 коп., на півроку – 50 копійок. Згодом ціна зросла до 5 коп. Газета спершу друкувалась у київській друкарні, потім власна друкарня запрацювала в Димері за сучасною адресою: вул. Комсомольська, 1. Тираж доходив до 3000 екземплярів,
 Уже 20 грудня редакція звертається до дописувачів зі статтею «Cлухайте, робсількори!»: Наша газета має відіграти досить важливу роль в житті району. Просимо від життя не відставати, на громадський буксир відсталих  брати, про всі галузі роботи до нашої газети писати та безоплатно поштою до редакції надсилати. Адреса: Димер, редакція газети «Шляхом колективним». При цитуванні  тут і далі тогочасний правопис не змінюватиметься на жодну букву. Тут же, на сторінці газети йде спілкування з першими дописувачами: «Тов. Степо. – Вашу одну статтю не вміщуємо за браком місця. …Тов. Юзікову. – Піде в наступному числі нашої газети. Тов. Ткаченкові. – Другого дописа не містимо – нема фактів, самі слова. Т. Васильєву, Королю, О. Погребному, Савченкові,­ ­­­­­Л. Клевцову, Лисенкові, Осмоловському. – Ваших дописів не містимо, тому що ви не писали. Редакція». Перелічені товариші, швидше за все, кинулись писати дописи до газети, адже були вони, напевне, на відповідальних посадах. 
 30 грудня 1930 року в газеті «Шляхом колективним» надруковано статтю «Ліхтарі Димера»: «Давненько уже димерці мріяли про світло на вулиці. Минали роки. Настав довгожданий час. Райство (напевне, районне споживче товариство, ред.), погодивши справу з РВК, бадьоро гаркнуло: «Дамо світло димерянам! Хай ліхтарі засвітять на Жовтневі свята».
Купили ліхтарі, встановили. Упоралися хлопці з покладеними на них завданням та й засвітили… Ще й як! Ось уже другий місяць минає, а ліхтарі й досі не світять. Гойдається один ліхтар, сумує, поблискуючи своїми темними очима, а в товстих книгах бухгальтерії записано, «що витрачено на ліхтарі та стовпи…» Скільки? Запитайте райство та РВК. Вони скажуть». Підписана стаття псевдонімом «Димерянин».
 10 грудня 1932 року районка пропонує читачам статтю «Вигнати дезертирів»: «Майсюра П. працював учителем в Абрамівській школі, не схотілось, покинув, став рахівником артілі чоботарів у Димері. Його мобілізовано на роботу в товаристві «Геть неписьменність», і тут Майсюра, хоч і комсомолець, дезертирував і знову опинився касіром в «Київторгу». Треба негайно дезертирів-рвачів вигнати поганою мітлою з рад. установ і з комсомолу, щоб не компроментували організацій».
Як було далі жити в селі героєві публікації замітки від 30.01.1933 р. під промовистою назвою «До колгоспу з вовчою думкою»: «До Димерського к-пу «Прогрес» подав заяву гр. Малашок Д.Я., який обіцяв перед зборами виконати всі обов’язки й внески зробити й усуспільнити майно, але коли його прийняли, то він гарну кобилу, яку мав усуспільнити,  продав, а купив таку, що й на ногах не стоїть. Насіння поховав у землю й говорить, що насіння й на свою площу нема. Таких членів к-пу з куркульською думкою треба негайно виключити з колгоспу, щоб не намагались розвалювати к-п».
3 квітня 1933 р. друкується стаття «Ударниця на два фронти»: «Аврамчук Галя не ударниця як телефоністка райвідділу зв’язку, а активна учасниця церковного хору; хоч і дружина червоноармійця,чоловік якої зараз в лавах червоної армії; роботи серед робітників зв’язку не розгорнуто ніякої; замість соцзмагання та ударництва, чіткого оперативного налагодження зв’язку в час весняної сівби, церковні забобони та релігійний дурман, куди втягнуто й дружину червоноармійця. Політична робота, культурно-виховні розваги повинні заповняти вільний час робітника, колгоспника, службовця, а не релігійний дурман».
Червоніти доводилося і групам осіб. На першій сторінці «ШК» 15 червня 1933 р. читаємо звіт рейду редколегії газети під назвою «Спасти городину від бур’янів». «…Бригада виявила, що городи вчителів Димера Гриня, Сірика, Жидкової покриті бур’янами. На городі зоотехніка РЗВ т. Вишневського, референта УНГО Яхнієнка зовсім не розпочата прополка. Городи Райспоживспілки у неприпустимому стані, особливо морква, і зав. господарством Місяць не вживає своєчасно заходів, щоб спасти городину від бур’янів. Поруч з цими городами є городи окремих товаришів, які знаходяться в зразковому вигляді, як, наприклад, Янівського, Ніговського, Артеменка, Жука і інш. Треба негайно Райпрофраді вжити заходів, щоб не розводили бур’янів на городах. Той, хто неохайно ставиться до прополки городини, не має права держати їх». Не вчителю, а завідуючому школи Гриню було дійсно не до прополки. Ще й року не минуло з того часу, коли він разом із завідуючим ВНО Кудінським розмістив у газеті оголошення про те, що з 1 вересня 1932 року Димерську школу реорганізують у десятирічку. До речі, закінчення десятирічки в ті часи давало право вступу до вищих навчальних закладів (інститутів) без іспитів. Гриню та іншим вчителям школи було що сказати у своє виправдання, але їх ніхто і слухати не став. Таким був переддень політичних репресій.
Звичайно, у ті часи про голодомор газети не писали. Але у постійній рубриці «Червоний суд» 18 вересня 1932 року читаємо: «За злісне ухиляння від хлібозаготівлі твердоздавця Завірюху Г.В з с. Димера засуджено до 3 років позбавлення волі, поразки громадянських прав на 3 роки та штрафу 200 крб.». 25 вересня засуджено  одноосібників з Димера Гордієнка Й. А.­­­­­­­­ та Горбаченка Д. К. на 3 роки ув’язнення кожного. Важко навіть уявити, який трагізм прихований у оголошенні в рубриці «Загублено» від 15.02.1933 р: «Загублену хлібну картку на ім’я Кулика Ю. вважати недійсною». Лютий. Зима. Голодомор. Ніби смертний вирок… 
Сучасним медпрацівникам цікаво буде ознайомитись з режимом роботи їх колег, про що повідомляла газета «Шляхом колективним» 19.09.1933 р.: «Димерська РЗІ повідомляє, що з 1-ІХ ц.р. при Димерській Медамбулаторії розпочав працювати кабінет зубних недуг. Прийом з 10–2 год. дня та з 6–8 год. вечора. Для застрахованих, крім понеділків та вівторків, прийом щодня.   Кабінет шкіряно-венерологічних недуг приймає щодня з 9–2 год. дня крім понеділків та субот. – Усі мед. Установи, крім Димерської Медамб., на час осінньої посівної працюють з 6-9 год. ранку та з 7-9 год. вечора, крім понеділків та субот. Останній час мед робітники проводять на полі, де вразі потреби подають меддопомогу. РЗІ Лісовський».
Газета «Шляхом колективним» виходила до початку нацистської окупації району у 1941 році, після визволення вона змінила назву на «Сталінець». Перебуваючи у складі Києво-Святошинського району, жителі читали «Шлях до комунізму», а з 15 листопада 1973 року (від часу утворення Вишгородського району) до проголошення незалежності – «Світло Ілліча» (нинішнє «Слово»). 

Григорій АЛЄКСЄЄНКО, краєзнавець

 

Категорія: Вишгородщина | Переглядів: 466 | Додав: slovo
comments powered by Disqus