Головна » 2019 » Лютий » 14 » Український Прометей, Бог енергії
18:43
Український Прометей, Бог енергії

На мальовничих берегах Малого Супою, на хуторі Тужилів поблизу Яготина, в багатодітній сім’ї (дев’ять синів і дочок) в сім’ї Степана Непорожнього 13 липня 1910 року народився хлопчик Петро, якому судилося виконати велику місію сучасного Прометея, даруючи мільйонам людей тепло, світло та життєдайну енергію для сучасників та прийдешніх поколінь. 
Батько Петра був ковалем, мати, Параска, вела домашнє господарство. Дитинство було не з легких. Із семи років Петро вже працював підпаском, а зимою вчився в Яготинській школі-семилітці. Навчання не було для нього тягарем. Одного разу циганка сказала матері, що він буде великою людиною, піс­ля цього у школі Петро отримав прізвисько «мі­ністр».
У 1924 році, після закінчення школи, їде до Переяслава, де у місцевій профшколі вчиться токарному та слюсарному ремеслу, а згодом з успіхом оволодіває знаннями у Київському полі­технікумі. Продовживши нав­чання у Ленінградському ін­сти­туті водного господарства, 1933 року отримує диплом інженера-гідротехніка та за розподілом потрапляє в «Ленгідрохім».
Військову службу  Петро Степанович проходив на Балтійському флоті і після звіль­нення у запас працював у Ленінградському відділенні «Гідропроект», а згодом головним інженером «Чирчикгесбуду» в Узбекистані. У роки Другої світової війни Петро Непорожній займав відповідальні посади на енергетичних об’є­к­тах Радянського Союзу.
У 50-ті роки, працюючи головним інженером на будівництві найбільшої на той час Каховської ГЕС, забезпечив її дострокове введення в експлуатацію. Йому довіряють великий державний пост голови Держбуду України, а потім першого заступника міністра електростанцій СРСР. 1962 року П. Непорожнього призначено міністром енергетики і електрифікації СРСР. У ці роки в Україні під безпосереднім керівництвом Петра Непорожнього розпочалося спорудження найбільших теплових електростанцій, що працюють на надкритичних параметрах пари потужністю до 3,6 млн. кВт, оснащених турбогенераторами потужністю 200-300 і 800 МВт, що не мали аналогів у світі. Серед них Ладижинська, Слов’янська, Придніпровська, Криворізька, Вуглегірська та інші. Під керівництвом Петра Непорожнього була успішно виконана програма будівництва атомних електростанцій в Україні, таких як Рівненська, Запорізька. Швидкими темпами споруджується каскад гідроелектростанцій на Дніпрі. Серед них на Київській ГЕС уперше у світовій практиці здійснено пуск капсульних гідрогенераторів і проведено реконструкцію із збільшенням потужності флагмана гідроенергетики України. 
П.С. Непорожній був натхненником і організатором великої програми будівництва гідроелектростанцій у найрізноманітніших природних умо­­вах. Будівництво тих років в електроенергетиці викликає захоплення: будуються  Куйбишевська, Волгоградська, Нижнєкамська, Саратовська, Чебоксарська ГЕС, найбільші в світі сибірські гідростанції – Братська, Красноярська, Саяно-Шушенська, Усть-Ілім­сь­ка, у Середній Азії – Нурекська, Токтогульська…
Міненерго СРСР  безпосередньо ­відповідало за будівництво  промислових комплексів – Волзького і Камського автозаводів, Атоммашу, Братського і Усть-Ілімського лісопромислових комплексів, потужних підприємств хімічної промисловості у Саратові, Тольятті, Нижньєкамську, Оренбурзі, інших регіонах. Петро Степанович всебічно сприяв будівництву Асуанського гідровузла у Єгипті, «Табако» у Сирії, «Хоабинь» у В’єт­намі… При П. Непорожньому будуються Нововоронезька, Курська, Білоярська, Смо­лен­ська, Рівненська, За­по­рі­зька, Кольська, Вір­мен­ська атом­ні станції.
Інтенсивно велося будівництво електричних мереж. Створювалися лінії електропередачі на високу і надвисоку напругу 220, 330, 500 і 750 кВт, що об’єднували енергосистеми України і Росії з іншими країнами тодішньої Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ). Єдина енергосистема України через енергосистему «Мир» дозволила здійснити паралельну роботу з європейськими енергосистемами. У період діяльності Петра Степановича було повністю забезпечено потребу в електроенергії усіх галузей народного господарства України, підвищено надійність роботи електростанцій і енергосистем, значно збільшилося виробництво електроенергії, а питомі витрати палива знизилися в 1,5 раза. 
Це був час розквіту енергетичної науки. Кількість науково-дослідних і проектних інститутів перевищила сотню, багато з них отримали міжнародне визнання. Як учений 1947 року Петро Степанович захищає кандидатську дисертацію, а у 1959-му отримує ступінь доктора технічних наук, із квітня 1978 року його обирають членом-кореспондентом національної інженерної Академії Сполучених Штатів Америки. У 1979 році його обрано членом-кореспондентом Академії наук СРСР, а в 1995-му за великий вклад у справу розвитку людства його обирають дійсним членом Міжнародної енергетичної академії. 
Ось як згадував начальник «Куйбишевгідробуду» Микола Семизоров про виклик в Москву, до міністра енергетики і електрифікації Петра Непорожнього через день після підписання урядової постанови: «Цифри, які відомі тепер усім і нікого не дивують, тоді просто потрясли. За якихось чотири роки належало побудувати величезний комплекс автозаводу, теплову електростанцію на 520 тисяч кіловат, новий Автозаводський район Тольятті і багато чого іншого. Дивуватися було чому: за 16 років (з 1950-го по 1966 рік) «Куйбишевгідробуд» виконав будівельно-монтажних робіт на 1,349 мільярда карбованців – а тепер за чотири роки належало освоїти більше двох! Усього ж загальна кошторисна вартість проекту склала 1,85 млрд карбованців (у цінах того часу, коли карбованець був значно дорожчий за американський долар). Таким чином, під керівництвом Непорожнього з нуля було побудовано місто і завод із виробництва справді народного автомобіля «»Жигулі».
Визначний енергетик колишнього СРСР та України Петро Степанович Непорожній очолював галузь з 1962 по 1985 роки. Під його керівництвом у Радянському Союзі було створено практично всю енергетичну галузь, якою вона залишається і нині. Заслуги його гідно оцінені. Він нагороджений понад 30 урядовими нагородами та багатьма міжнародними нагородами і преміями. У 2000 році ім’я П. Непорожнього присвоєне Каховській ГЕС, де він працював, а також найбільшій у Росії Саяно-Шушенській гідроелектростанції. 
Помер Петро Степанович 9 липня 1999 року. Це людина-легенда, яка протягом 70 років трудової діяльності жила за девізом «Серце моє – енергетика». В Яготині, на малій батьківщині, П. С. Непорожньому встановлено пам’ятник-погруддя, в музеї Енергетики Києва відкрито експозицію. Петро Непорожній  був Богом еле­к­­­­­троенергетики, потрібної людям як повітря,  вода...

Лаврентій КРАВЕЦЬПідготував

 

P.S. 
Готуючи цю статтю, я випадково наштовхнувся в нетрях Інтернету на писанину (по-іншому це не назвеш), де згадується Петро Степанович Непорожній «Как отличить малоросса от украинца? (увлекательное историческое исследование)» https://sputnikipogrom.com/misc/32732/the-wrong-man/.
«Меж тем российско-заукраинская либеральная партия «Демократический выбор» домогается дебатов с нашим скромным изданием устами сразу нескольких своих лидеров. Для отказа в дебатах было бы достаточно указания на то, что заукраинская позиция делает невозможной содержательную коммуникацию, а менее 1% на региональных выборах 2013 года не сулят от бессмысленных дебатов хотя бы пиара. «Вы заукраинцы и вы никто». Но это было бы слишком просто и слишком грубо. Поэтому я покажу бессмысленность коммуникации с «ДВ» на понятном и занимательном примере, а конкретно — на посте лидера «Демократического выбора» Владимира Милова, разбор которого превратится в занимательное историческое путешествие (що тут «заніматєльного» – не зрозуміло. Прим. автора).  
…С Петром Непорожним ситуация интереснее (перед цим московські писаки «миють кісточки» іншому українцю, що народився на Кубані – Віктору Муравленку, організатору нафтової і газової промисловості СРСР, керівнику найбільшого підприємства «Головтюменьнафтогаз»). У него украинская фамилия, отец — Степан Степанович, мать — Прасковья Ивановна, это общерусские имена. Однако город Яготин, в окрестностях которого он родился, относился к Пирятинскому уезду Полтавской губернии, где по переписи 1897 года было подавляющее большинство «малорусского говора». При этом сам Непорожний, по словам знавших его, свободно говорил на украинском языке, чем якобы очаровал Хрущева. Ура, мы, наконец, нашли великого украинца? Не совсем. Непорожний учился в церковно-приходской школе, где образование было только на русском языке. Он пел в церковном хоре. Его мать мечтала, чтобы он стал священником, — и это в те времена означало только и исключительно русскую идентичность. Поэтому позволю себе предположить, что господин Непорожний был не украинцем, а малороссом, сформировавшимся под влиянием начального русского образования и жизни рядом с имперской аристократией, самим своим пребыванием менявшей окружающий ландшафт...». 
І так далі, і в такому тоні, вигадуючи несусвітню маячню і змішуючи все до купи. Там, в нинішній Російській імперії, великодержавні шовіністи і зараз не можуть заспокоїтися, притягують за вуха і перекручують факти, переписують історію, видаючи видатних людей різних національностей, які внесли величезний вклад у розвиток імперії – за «русскіх». Особливо їм не дають спокою українці.  Але їм не вдасться  перетворити видатних українців у малоросів чи «русскіх». Петро Степанович Непорожній народився українцем, був ним і залишив по собі велетенський вклад у розвиток України. Як і Радянського Союзу, чи, якщо хочете, Російської імперії, давши їй світло і вивівши на цивілізаційну дорогу. Але ж не ті люди живуть у Заліссі, щоб скористатись добром…
Висмикни з імперської історії імена наших українських геніїв – Миколу Гоголя, Івана Козловського, Сергія Корольова, Петра Непорожнього, Володимира Вернадського, Івана Піддубного, Івана Кожедуба, Михайла Булгакова, Олександра Довженка, Віктора Глушкова, чи Феофана Прокоповича (автора теорії модернізації Російської імперії у дусі освіченого абсолютизму) та багатьох інших із їхніми видатними досягненнями, і що тоді залишиться від російської історії? Майже нічого! Пшик! От вони й біснуються. Але як сказав великий Павло Тичина: «Хай собі, як знають, божеволіють, конають – нам своє робить».

Категорія: Вишгородщина | Переглядів: 489 | Додав: slovo
comments powered by Disqus