Останній номер газети
Головна » 2013 » Червень » 22 » «Традиційно зберемося 22 червня!»
12:02 «Традиційно зберемося 22 червня!» | |
 Мешканець села Нові Петрівці Петро Сторчеус у ці дні зустрічає за святковим столом свою велику родину та друзів. І так, традиційно, кожного 22 червня, вже 68 років поспіль. Справа в тому, що 20 червня у Петра Івановича день народження, а 22 червня інша відома історична дата – початок Великої Вітчизняної війни, у котрій Петро Іванович брав безпосередню участь. – Цього року у мене ювілей – 90 років, – розповідає Петро Іванович. – Тож крім рідних та друзів, завітають офіційні делегації. Ніколи про мене не забувають і сільська рада, і керівництво району. Дуже гарне ставлення. Головне не подарунки, а те, що прийдуть і поспілкуються. На травневі свята завжди запрошують до музею «Битва за Київ у 1943 році». Одного разу мене разом з іншими вояками вітав сам Віктор Янукович – руку потис, порозмовляли. Приємні спогади від тієї зустрічі залишилися.
Петро Іванович родом із Черкаської області. Коли почалася війна, навчався у педагогічному інституті, здобував освіту вчителя хімії. Тож кинув навчання і пішов до армії. Як і всі ветерани, не дуже любить згадувати та розповідати про воєнні роки – адже хорошого на війні мало. Він більше переймається сьогоденням, будує плани. Але все ж таки чимось з минулого ділиться:
– Служив у 41-й гвардійській стрілецькій дивізії, наводчик гармати протитанкового дивізіону. Свою першу медаль «За відвагу» отримав за перший знищений танк. Відзнак багато було, бо і після війни нагороджували, – демонструє піджак з медалями Петро Іванович, – та мої діти, коли були малі, часто гралися ними. І деякі чи погубили, чи подарували іншим дітям. Але все ж таки документи лишилися на всі… Поступово отримував і підвищення по службі. Нашу дивізію «кидали» на передову, на всі напрямки. Спочатку доводилося пересуватися на конях. Фізично було дуже важко. А згодом американці подарували нам машини «Доджі», що покращило виконання бойових завдань. Закінчення війни ми зустріли в Угорщині, під Будапештом. Мене досі вражає, що навіть після підписання миру, ще близько тижня точилися жорсткі бої з німцями. Вони зайняли один лісок і відчайдушно захищалися, не хотіли нам здаватися. Німці вміли воювати. І техніка у них була, і тактика, і досвід.
Після війни Сторчеус отримав диплом і вчителював у різних областях. Поки 30 років тому не оселився тут, у Нових Петрівцях:
– Я вважаю, що мені пощастило. Дуже уважні сусіди у мене, я ними пишаюся.
До речі, Петро Іванович – інвалід війни, але жодного серйозного поранення він не зазнав. Стався цей випадок з ним у післявоєнні роки:
– Оскільки на службі я постійно підіймав вантажі, то конкретно надірвав здоров’я. Знадобилася операція, яку мені зробили у київському шпиталі. Все б добре, але хірурги занесли інфекцію до внутрішніх органів. Чотири з половиною місяці пролежав у вкрай тяжкому стані. І в якийсь момент отим лікарям здалося, що я помер. І вже, як кажуть, виписали в один кінець. Але на шляху до моргу, уважна медсестра помітила у мене ознаки життя і швидко розвернула каталку назад до лікарні. Отак мене і врятували. Водночас, зробивши інвалідом. Багато хто з друзів казав, що це моє друге народження. Я з цим згоден. Тепер кожен ранок важко вставати. Але моя онука працює у фармацевтичній сфері, тому забезпечує необхідними ліками, що полегшує життя.
Хоча Петро Сторчеус живе і господарює сам, одиноким його не назвеш. Він з гордістю розповідає про своїх нащадків – хоч деякі з них і далеко, але спілкуються з ним регулярно:
– Донька живе у Білій Церкві. Вона часто бідкається, що не встигає мені допомогти, бо я випереджаю її. От зараз пік полуниці, а я хвалюся – вже зібрав урожай. Трохи друзів пригостив, інше для онуків і правнуків – і поласувати, і підготував їм на заморозку на зиму. Онуків з правнуками моїх добряче розсипало – по Вишгороду, Києву і… Німеччині. Онук з Вишгорода по господарству допомагає, бо не все можу фізично зробити. А з Німеччини не лише телефонують, а й приїжджають! Це найкращий подарунок – бачити усіх разом. Друзів і фронтовиків вже майже не лишилося, є родина, та наші з місцевого осередку ветеранів. Тож не будемо змінювати традицію – зберемося всі на моє 90-річчя!
Ольга ПЕТРЮК, «Слово»
фото автора
| |
| Категорія: Новопетрівська громада | Переглядів: 445 | Додав: komashkov | |