Останній номер газети
Головна » 2013 Березень 16 » Свобода
13:24 Свобода | |
 Не логіка й докази, не власне вольове рішення чи наказ приведуть людину до віри. Людина може увірувати не з примусу, чи наказу, але тільки тоді, коли вільною волею і просвітленим серцем, духовно прозрівши, пізнає Бога, який є Любов. Отже, без віри людина не може жити. Без віри в Бога життя людини стає поверховим, безплідним, навіть руйнівним. Шлях до віри й Бога називаємо духовною любов’ю. І перше, що духовна любов може й повинна дати – це свобода. Вірити й жити вірою – означає будувати себе, щоб набути зрілий і завершений духовний характер, без якого не можна виконувати Божу справу на землі. В її основу покладена релігійно осмислена духовна культура. Свобода веде нас до діяльної, творчої віри, а не такої, що спирається лише на почуття й відчуття. Одразу виникає питання: свобода від чого і задля чого? Перш за все – зовнішня свобода. Не маємо на увазі право робити все, що кому заманеться, щоб інші не мали права втручатися й заважати. Не вседозволеність, як дехто розуміє свободу. Йдеться про свободу віри, поглядів і переконань, в які інші люди не мали би права втручатися циркулярами й заборонами. Іншими словами – свободу від недуховного й протидуховного тиску, примусу й заборони, погроз і преслідувань. Свободу самому відчути божественність Божественного, увірувати в Бога й вільно його прийняти. Без такої свободи життя людини не має ні сенсу, ні гідности. Без свободи не можна ні молитись, ні любити, ні творити. Свобода є повітря, котрим дихають віра й молитва. Але, скажемо ще раз, свобода і вседозволеність (або формальна й безмірна свобода, свобода творчої розгнузданости, свобода розбещення й похоти, свобода релігійних збочень і безчинств) не одне й те саме. І для того, щоб не потрапити на манівці, маємо ще одну свободу – внутрішню, бо саме для внутрішнього звільнення людині дається зовнішня свобода. Внутрішня, і саме – духовна свобода, тобто, не свобода тіла й душі, бо вони не є вільними. Але свобода духу, бо тільки дух людини є справді вільним. Під свободою духа розуміємо силу самовизначення до кращого. Звільнитись внутрішньо – значить зібрати всю свою силу, щоб бути сильнішим від будь-якої спокуси, захоплення, забаганки, гріха. Тобто, витягти себе з аморальної буденности й протиставити себе їй. Це вже є духовна боротьба і саме в такій боротьбі закладаються основи духовного характеру. Людина вільна зовнішньо та внутрішньо (або релігійно самостійна) тоді, коли її духовний характер опирається на вільно й вірно вибраний божественний зміст, що набувається релігійною вірою та духовною любов’ю. Для того, щоб бути цілком свобідним, не треба усамітнюватись. Людина може й повинна бути релігійно самостійною всюди – і в шлюбі, і в родині, і на роботі, й у церкві. Духовна свобода не виключає ні спілкування, ні єдності людей. Навпаки, справжня духовна єдність можлива лише там, де кожна людина має в собі джерело релігійної віри й духовного досвіду. Крім свободи зовнішньої та внутрішньої є ще свобода політична. Наступного разу спробуємо в євангельському світлі розглянути й це поняття.
Федір ВЕЛИЧКО | |
| Переглядів: 656 | Додав: komashkov | |