 Якщо без зайвих штампів, то Вишгород на початку 60-х років ХХ століття був майже в такому стані, як його залишила княгиня Ольга в ІХ столітті, а вона стала господарювати тут, на наших теренах, вже після Гатила (Аттіла). Окрім, мабуть, побутової електрифікації та земської чи церковно-приходської школи і церкви на Ольжиній горі, все було, як колись. Побудова ж місцевої гідроелектростанції корінним чином змінила сутність тихого вишгородського буття з утворенням нового району!
І от тепер відзначаємо 45-річчя Вишгородського районного адміністративного центру. Рапорти, перемоги, великі досягнення, переможні проривні кроки історичного села і району на шляху до цивілізації. Дещо про те, що було, що сталося, і як воно тепер. Здогадки, роздуми, легенди. 1973 рік. Спорудження гідроелектростанції вже давно закінчено, але колективи будівельників якось знаходять собі заняття. Тут діє потужна індустріальна будівельна база. Київська ГЕС стала провідним промисловим об’єктом. А в Київському регіоні теж не сплять. Виростають нові житлові утворення. Зростає промисловість. Назріває реформа нового районування території області.
Таким чином на базі Вишгорода з врахуванням його географічного положення і його промислової потуги прийнято рішення про утворення нового району області з наданням йому певної території за рахунок вже існуючого адміністративного поділу і перерозподілу територій.
Терміново було набрано кандидатів до районного управління з усієї Київської області. Кадрів із «Кременчукгесбуду» не висували («не свої»?).
Одним із очільників району в свій час було призначено Василя Мельника – молодий, але вже розумний, поміркований діяч. Його креатура, заступник голови Світлана Панкратова – вчителька, яка стала розумним порадником голови.
У першого голови райвиконкому Василя Буткевича заступником став Іван Бурдак. Тепер уже майже легенда з часів утворення району. Він працював так, немов керує не районом, а своїм рідним селом. Проектну контору «Укрголоврибгоспу», яка проектувала об’єкти для сільської інфраструктури і де були працевлаштовані спеціалісти-ветерани будівництва ГЕС, було перенесено з району.
Начальником фінансового відділу була чарівна Світлана Васильєва, яка за все бралася з молодечим комсомольським завзяттям і всі справи доводила до пуття.
У часи керівництва Василя Мельника на пост начальника відділу фізичної культури і молоді був висунутий Олександр Гордійчук, енергетик Гаврилівської птахофабрики, і по ділу. На цій посаді він зробив дуже багато для розвитку фізкультури і спорту, спортивної культури.
Воєнкомом був Віктор Мартинов – мудрий і лагідний вояка! Служив до пенсії. Згадую перші часи діяльності районного архітектора Василя Климика: молодий, високого інтелектуального рівня людина, скульптор, художник, поет, архітектор, історик, патріот, літератор. До його рівня мало хто із тодішніх співробітників райдержадміністрації міг дотягнутись! Створив високохудожні нетлінні споруди, скульптури і ансамблі не тільки у Вишгороді, а й у інших містах України (наприклад, у Полтаві). У Вишгороді – пам’ятник вишгородським князям.
Перед новими установами були поставлені завдання, і всі стали до роботи. Міліція та КДБ кинулись полювати на І.О. Грищука за те, що він почав практично боротись за долю комсомольців – будівників ГЕС, які були без перспектив залишені в бараках селища «Берізки». Їм це вдалося зробити: І. Грищука таки замучили, і він, забутий всіма, самотньо помер в квартирі, яку йому надали після ліквідації «Берізок» і побудови квартир для мешканців цього поселення, заради чого він і поклав своє життя.
Вдалося вибити кошти (в Москві) для будівництва нової школи №2. Збудована. Помітно активізувалось будівництво житла у Вишгороді і в районі. Потім була збудована і школа №3 «Сузір’я». Була заснована і друкувалась районна газета «Світло Ілліча».
Збудована і введена в дію сучасна районна лікарня – досить вагоме досягнення. А райком партії став на той час капищем, вівтарем слави і віртуальної свободи. Другий секретар райкому партії Панченко був, істинно, святою людиною, діловий, серйозний, розумний, відкритий, прямий, чесний і добрий, без облудності, якою хизувалися деякі районні керівники. Царство йому небесне...
Під безпосереднім впливом райкому у Вишгороді був побудований штатний для райцентрів монумент В.І. Леніну – вождю пролетарської революції. Коли настали нові часи, пам’ятник був знесений групою українських козаків. Тут нічого нового немає: у Древньому Римі, центрі всесвітньої цивілізації, так діяв свідомий натовп після приходу до влади кожного нового імператора...
Сільське господарство, його структура і організація зазнали найбільших змін. Колгоспи – те, за що боролась радянська влада протягом десятиліть – були ліквідовані. Це було останньою крапкою в боротьбі і поразці радянської влади у виконанні заповітів Володимира Ілліча. А колгоспи були засобом пограбування і нещадного упокорення села у весь період їх існування після жовтневої революції 1917 року.
Вишгородський район впевнено став на шлях інтенсивної побудови комунізму в одній країні. Підйом емоцій, впевненість в своїй правоті (чи неправоті) вирували всюди. Генсек компартії Леонід Брежнєв, по суті, вів країну до загибелі. Так воно і сталось, але вже після його смерті.
Та життя продовжувалось, народ працював, хто як і до чого здатний, діяв. А як потім з’ясувалося, цей період став повністю застійним і пагубним в масштабі всієї країни.
Тепер суспільство, його вожді і стернові за вимогами економіки і подальшої необхідності в розвитку країни мудрують над створенням і впровадженням в життя нових організаційних і виробничих рішень і форм. Одне із них – це створення місцевих громад. Нова доба нового прагне слова!
Нехай тут нікого не лякають переміни! Рівноапостольна Ольга уважно стежить за нашими кроками з небес! Вона в свій час вирішувала такі ж, як і у нас, проблеми, але в іншу епоху!
Анатолій МИСЬКО,
свідок епохи, краєзнавець, учасник будівництва Київської ГЕС, почесний громадянин Вишгорода
|
