Головна » 2013 » Листопад » 9 » Солдат із Нижчої Дубечні
12:20
Солдат із Нижчої Дубечні
У наш час живих учасників та свідків боротьби проти нацистських окупантів стає все менше і менше. Вони вже давно пенсіонери, але роки своєї молодості часів війни 80-90-річні дідусі та бабусі пам’ятають навіть у всіх подробицях. І поки серед нас є ці люди, черпати свої знання про Велику Вітчизняну війну треба перш за все зі свідчень очевидців.
 
У Нижчій Дубечні проживає не просто очевидець, а безпосередній учасник бойових дій. Сивенький дідусь зі щирою посмішкою, Федір Дмитрович Мусієнко. Нещодавно він відсвяткував свій дев’яносто перший день народження, але як зараз пам’ятає 22 червня 1941 року. Саме в цей страшний день він залишив власну домівку не знаючи повернеться він до неї чи ні..
 
Дев’ятнадцятирічний парубок разом з іншими солдатами дванадцять діб ішов пішки до міста Суми, де утворювалися військові підрозділи.
 
– Через бомбардування вдень іти не могли, тому чекали заходу сонця, – розповідає Федір Дмитрович.
Із Сум потрапив до Грузії у місто Тбілісі і відтоді майже п’ять довгих і страшних років не бачив Батьківщини. Воював у десятому запасному полку.
 
На початку 1942 року Федір, за військовою освітою – зв’язківець, потрапляє до Краснодару на Кубані. Там формувалися кавалерійські корпуси і утворювався дивізіон зв’язку. Саме у цьому дивізіоні він пройшов усю війну зв’язківцем на апараті СТ-35.
 
– Я бачив дуже багато смерті, вона була буквально скрізь. Одного дня треба було налагодити зв’язок. Я та мої товариші мали це зробити під вогнем ворога. Нажаль, їм не пощастило повернутися – вони загинули. Я залишився один на один з небезпекою, на щастя, мені вдалося відновити зв’язок та вижити, – розповідає Федір Дмитрович.
 
По закінченні війни, вдихнувши на повні груди запах омріяної перемоги, Федір Дмитрович повертається на Батьківщину до рідного села. Одружується, працює начальником поштового відділення Нижчої Дубечні. 
Але випробування долі не закінчилися. Два роки тому він майже в один день втратив кохану дружину та доньку. Допомагають та відвідують Федора Дмитровича сини Віктор і Василь.
 
Зараз дідусь має семеро чудових онуків та чотири правнуки, про яких охоче розповідає сяючи очима.
Колишній фронтовик має перетнути сторічний рубіж, – впевнений наймолодший з синів Віктор.
 
Марина ПОГОРЄЛОВА, «Слово»
Категорія: Нижчедубечанскьа громада | Переглядів: 665 | Додав: komashkov
comments powered by Disqus