Головна » 2013 » Лютий » 9 » Скільки людей – стільки і думок...
13:03
Скільки людей – стільки і думок...
Андрій ДОНЧАК, 
водій транспортного підприємства «Авто-Лайн»: 
«Я не власник транспорту, я – водій. До всіх пасажирів намагаюся ставитися з повагою і чемністю. Особливо до пільговиків, бо пам’ятаю, що це наші «предки», тобто дідусі й бабусі, вибачте… Швидше молодик напідпитку залишить порожню пляшку, що катається потім салоном, ніж літній чоловік. Щоправда і серед пільговиків є ті ще екземпляри. Вони повчають, скандалять з приводу нестачі місць в автобусі, ламають поручні непід’ємними сумками та ще й намагаються мене ж соромити, що у їхні часи всі поважали старших і слухалися… Дошкуляють і докори типу «Ми боролися, створювали, а ви лише підкоряєтеся і споживаєте…» Не можу з цим згодитися, бо так і хочеться вигукнути, – не ми ж влаштували голодомори, не ми покірною мовчанкою схвалювали все це і не ми репресували ні в чому неповинних! Але ж, мовчу, бо і прибирати, зрештою, самому і за скандал відповідати доведеться теж мені. Від пасажирів хочеться охайності та толерантності. Як у Європі. Адже і автобуси європейського класу, і сервіс відповідний має підтримуватися всіма. І водіями, і пасажирами, незалежно від віку та соціального статусу». 

Михайло ЧАЙКА, 
м. Вишгород, пенсіонер: 
«Шкода, що пільгові автобуси у Вишгороді відмінили, бо бажаючих їздити багато, а місць бракує. Ще й вимагають від водіїв брати лише двох пільговиків за один рейс. Щоправда, на кінцевих зупинках чекати на морозі диспетчер нікому не дає, забирає всіх бажаючих їхати, але після посадки основних пасажирів. Мене це повністю влаштовує, хоча виховну роботу з водіями проводити й необхідно». 

Таміла САВЕНОК, 
службовець: 
«Димер, Козаровичі, Гаврилівка – напрямки вкрай складні для пересування районом. Транспортне обслуговування дуже погане. До райцентру з Димера, наприклад, можна дістатися лише в години «пік». Автобусом «Вишгород– Димер». Вже до Демидова радянський «ПАЗик» або «Богдан» приходить переповнений. Водії дратуються, люди кричать, а часом автобуса взагалі немає. Щось, мовляв, на дорозі або в гаражі не склалося. Люди вирушають на трасу злі й похмурі, переплачуючи водіям попутних автобусів. Які ще є, слава Богу! А якби не було? Які гроші ми маємо платити власнику приватної машини і скільки треба заробляти для цього? А одягатися? Дітей, врешті-решт, годувати? Чому європейський автосервіс у нас передбачений лише мешканцям Вишгорода та Києва? Чому тільки у згаданих містах курсують комфортабельні «Неоплани», а сільських людей забули? Ми що, іншого сорту?» 

Мирослава СЕМЕНЮК, 
медпрацівник: 
«Я не в захваті від транспортного обслуговування, навіть коли інколи ним користуюсь. Хоча мушу визнати, що автобуси дуже комфортабельні, зручні та надійні. Навіть шкода їх, оскільки навряд чи пристосовані вони до наших доріг і наших людей. А от водії – грубіяни. Я їх, щоправда, розумію, бо навряд чи хтось спокійно витримає армію пільговиків. А щодо часткової втрати автопідприємством прибутку та негаразди (поломки або затримки рейсів), то я до цього ставлюся філософськи, тобто розумію, що і мій чоловік-бізнесмен втрачає внаслідок економічних негараздів. Хотілося, щоб всі до певних труднощів ставилися з розумінням, незалежно від віку і соціального статусу». 

Петро ШЕВЧУК, 
с. Новосілки, пенсіонер: 
«Я користуюся лише пільговими автобусами. Їх у нас курсує два. Вранці і серед дня. Досить регулярно і зручно, як на мій погляд. Взимку, щоправда, були затримки, однак це можна і треба зрозуміти, бо погода мінлива і шляховики не завжди за нею встигають. Свою справу роблять і морози. У наші молоді роки негаразди з технікою траплялися частіше і доріг взагалі не було. Скаржників, до речі, теж. Важко сказати чому, але їх не помічали. Як слон моську.

Юрій ГОРОВИЙ, «Слово»
Переглядів: 723 | Додав: komashkov
comments powered by Disqus