Головна » 2015 » Серпень » 21 » Робити добро для людей
16:56
Робити добро для людей

Хтось із мудрих сказав, що доброта, як та найніжніша рослина, теж прокладає собі дорогу через найтвердіший грунт, крізь тріщини скель чи через міць бетонного муру. Ніякий клин, ніякий молот і ніякий таран не порівняєш із силою доброї, щирої, чуйної людини! Розповідаючи про себе та про свою кар’єру, Олександр Приходько, депутат Київської обласної ради, натхненно говорив про те, як він любить свою рідну землю – Вишгородщину, де він народився і живе, де зустрів своє кохання, де виросли його син та донька і де разом вони раділи першим крокам і першим словам онука-первістка… Тут спочивають його батьки, які прищепили Олександрові первинність тісних родинних уз і від яких він успадкував найцінніший скарб – працелюбство, відповідальність за доручену справу і любов до людей… Тут сумно шелестять над могилами дідів-прадідів багатовікові дерева

Допоможи – і тобі повернеться сторицею. Дивно чути, коли хороші справи людей хтось називає піаром. Яка різниця хворому: чи дали йому гроші на операцію, щоб пропіаритися, чи дали ці гроші просто так. А дехто так завзято оберігає свою репутацію (не хочу, мовляв, піаритись), що зовсім нічого не робить. Вигідна позиція, правда? Особливо для керівника, щоб прикрити свою бездіяльність.

Коли на одній із сесій районної ради депутатська група внесла пропозицію: заслухати звіти депутатів Київської обласної ради про те, що вони зробили для міста і району, Олександр Приходько відразу погодився. Бо є про що звітувати: і про те, що весь свій депутатський фонд (а такий фонд є у всіх депутатів обласної ради) витратив на допомогу важко хворим та тим людям і сім’ям, які перебувають у складних життєвих обставинах. І не тільки депутатський! Поза увагою Олександра Олексійовича не залишаються ні районна та міська ветеранські організації, ні афганці, ні чорнобильці, ні учасники бойових дій, які несли чи несуть службу в зоні проведення АТО. А бути волонтером – це теж піар? Сьогодні зовсім по-іншому ніж навіть рік-два тому сприймається і звучить це слово, яке означає доброволець, добровільний помічник, людина, яка цілком безоплатно займається громадською діяльністю, допомагає іншим. Мабуть, не помилимося, якщо скажемо, що сьогодні майже кожний свідомий українець, переймаючись подіями на сході нашої держави, надає посильну допомогу, а значить, став волонтером. Не міг залишитися байдужим до цього і Олександр Приходько.  «Моя дочка – капітан, зять – майор. Добре знаю проблеми військових. Намагаюся їм допомагати. Нещодавно модернізували з друзями та передали в зону АТО ще колись демілітаризований панцирник БРДМ-2 і автомобіль ЗіЛ-131, які раніше використовували в бізнесі. Кажуть, ця техніка й досі в строю і служить перемозі Української держави! Купуємо бронежилети та медикаменти. У приміщенні нашого складу у Нових Петрівцях місцева громада заготовляє сільськогосподарську продукцію для сходу…», – розповідає Олександр Олексійович.

Слухаєш про все це і думаєш: люди добрі, якщо це піар, то не бійтесь піаритись, творіть добро! Робіть добрі справи – і світ стане затишнішим.

Спала на думку банальна фраза: талановита людина талановита у всьому. Роботи простої і легкої не буває, якщо ти відповідально до неї ставишся: чи то сам косиш, працюєш на городі і по господарству пораєшся, чи керуєш усім районом або ведеш власний бізнес. Послужний список Олександра Приходька – яскраве цьому свідчення. Пройшов трудовий шлях від механізатора тракторної бригади, водія, інженера-механіка до головного інженера і директора радгоспу.

Ініціативність та наполегливість, хороші господарські й організаторські здібності допомогли йому достойно нести державну службу на посадах першого заступника та голови районної адміністрації. «Найвище визнання управлінського хисту, – зазначає Олександр Олексійович, – це довіра людей. Головне ж для мене – виправдати цю довіру, зробити їхнє життя кращим!»

Мало де зустрінеш людину, яка так переймається болем того, хто поруч. Тому і вважає він професію лікаря – найблагороднішою, а охорону здоров’я – стратегічним пріоритетом у роботі влади. Довів це власним прикладом. Медики кажуть, що за чотири роки перебування Олександра Приходька на посаді голови адміністрації (мало це чи багато – судити вам) для розвитку матеріально-технічної бази центральної районної лікарні та медичних закладів району було у багато разів більше зроблено ніж за всі попередні тридцять.

«Відкрили там комфортні палати для інвалідів війни. Домовилися із «Гаврилівськими курчатами», аби вони щодоби постачали півтори тонни курятини і 3000 яєць. «Перший столичний хлібзавод», де працює 200 осіб, дає лікарні безкоштовно хліб… Але скільки ще всього не зроблено!» – розповідає Олександр Олексійович.

Однією з ключових проблем Вишгородського району Олександр Приходько вважає зношеність соціальної та комунальної інфраструктури: «У весняно-літній період кількість населення у нас збільшується у рази. За статистикою в районі близько 80 тисяч населення. А влітку чисельність досягає 150 тисяч. Кияни відпочивають на дачах, а сміття і відходи лишають Вишгороду та району. Обов’язково треба будувати нові очисні споруди, потужності для збирання і утилізації сміття, інженерні комунікації».

Навантаження на медичну сферу влітку збільшується вп’ятеро. Як один із варіантів вирішення цієї проблеми О. Приходько пропонує надати громаді право зобов’язати місцевих забудовників передбачати відповідні приміщення у новобудовах: «У новозведених будинках, на першому поверсі слід передбачити кабінет сімейного лікаря. В ідеалі у цьому ж будинку має знаходитися і його службова квартира», – вважає він.

 А ще, як ми помітили, не любить Олександр Олексійович, як то кажуть, «пасти задніх». Якщо господарство – то передове, якщо район – то з найвищим рейтингом! Якщо у спорті – то найперші! Якщо обладнання в лікарні – то найсучасніше і якщо дороги у місті чи в селі – то найкращі! У цьому і є, мабуть, секрет його управлінського хисту. «Керівники на місцях (у містах, селах, районах), у першу чергу, мають бути господарниками, а не політиками. Наша партія – це люди, які живуть у  місті Вишгороді, у великих і маленьких селах, на нашій рідній Вишгородщині», – наголошує Олександр Олексійович.                                             

Своїми учителями в управлінській діяльності він називає Володимира Романюка, Миколу Любаченка, Василя Мельника, фундаторів району – Василя Буткевича та Івана Бурдака, досвідчених господарників та професіоналів – Семена Поташника, Олександра Жмурка, Івана Вільчинського, Валентина Піпченка, Віталія Бородая. У той чи інший час вони очолювали район і місцеві підприємства та господарства, робили добрі справи і, згадуючи ці сторінки своєї біографії сьогодні, називають себе і своїх колег згуртованим колективом однодумців. У нашій розмові від Олександра Олексійовича часто лунає слово «команда». «Команда не підвела, команда відстояла, команда здобула...», – із вдячністю і гордістю говорить він. І тут не посперечаєшся! Командна робота є дуже ефективною, адже передбачає не зверхність керівника (у ній немає підлеглих), а співробітництво і пошук спільної мови з усіма. Так було, так є, і так, сподіваємося, буде в Олександра Приходька завжди!  

Згадує він і про те, як обурювався, коли у 2005 році в нашій країні, на його думку, необдумано звільнили 18 тисяч державних службовців. І тоді, і нині вважає безглуздою кадрову політику за політичним чи так званим «квотним» принципом, стверджуючи, що: «Насамперед посадовець має бути професіоналом, знати і любити свою справу, поважати людей. Важливо, щоб керівниками призначали небайдужих людей. Вони мають розуміти проблеми і виклики усіх прошарків населення, шукати шляхи вирішення цих проблем, а не причини, щоб нічого не робити».

«Я вважаю, що керівник не має морального права ні списувати недоліки у своїй роботі на попередників, ні виправдовувати свою бездіяльність, розводячи руками і пояснюючи, що я ж на цій посаді зовсім недавно і ще тільки вчуся…  На жаль, ми часто бачимо, як у нас революційна доцільність призводить до кадрового колапсу», – підсумовує наш співбесідник. Приходько переконаний, що сильна команда забезпечує результат за будь-яких умов, навіть найважчих. Він уміє і гуртувати навколо себе команду, і бути її частиною: «Головне точно визначити пріоритети і забезпечити якісний менеджмент. Для мене завжди було ВАЖЛИВИМ ЗАЛУЧИТИ У РАЙОН ІНВЕСТИЦІЇ. Ми створювали київським підприємствам умови для реєстрації у Вишгороді чи районі, зокрема, у дотаційних селах. Так забезпечували фінансову спроможність територіальних громад».

Приходько вважає, що за чотири роки вдалося зробити чимало добрих справ для Київщини та Вишгорода. Вважає, що саме аполітичність та командна робота забезпечили вагомий результат.

«Ми не ділилися на район чи область. Працювали єдиною командою – і обласне керівництво, і голови усіх районів Київщини, і міські голови, зокрема Вишгорода. Результат цієї роботи – очевидний. Ремонти, реконструкція лікарень та шкіл, закупівля обладнання, будівництво спортивних майданчиків… Найбільш яскрава подія – проведення у Вишгородському районі міжнародного етапу «Формули-1» на воді. Телевізійна трансляція йшла на 120 країн світу. Таким чином про невеличке місто біля Києва дізнався увесь світ. Якби там не було, але Вишгород виглядає сьогодні охайним європейським містом – це відзначають усі: і хто тут живе, і хто приїздить уперше. Зі своїми проблемами, але і власним обличчям. У Вишгороді та районі досить непогані дороги, відчутно кращі, аніж в цілому у країні».

Багатьох впливових у Вишгороді й районі людей називав у розмові Олександр Олексійович. Пам’ятає вклад і заслуги кожного, для всіх знаходить добрі слова, про кожного розповідає з великою повагою. Згадував про покійних Бориса Синьоока, Степана Рогульського, Андрія Мартинчука, про їхню роль у своєму житті, про те, які життєві уроки, працюючи з ними, виніс, що взяв для себе від знайомства і спілкування з цими людьми.

Дуже зворушливо розповідає Олександр Приходько про свою дружбу з покійним Вишгородським міським головою Віктором Решетняком. Згадує його як порядну людину та потужного керівника: «Знав Віктора Решетняка більше 20 років. Багато мешканців району зобов’язані йому своїм життям чи життям і здоров’ям своїх рідних та близьких. Він продовжував медичну практику і після обрання мером. Часто рано-вранці проводив серйозні операції, після чого вирушав на роботу. Ми разом із тогочасним головою Київської облдержадміністрації Анатолієм Присяжнюком, його першим заступником, а згодом народним депутатом Ярославом Москаленком, головою районної ради Олександром Носалем реалізували багато важливих для міста проектів. Навіть після того як я пішов із посади голови адміністрації, ми з Віктором Олександровичем окреслили плани розвитку Вишгорода на майбутнє».

Нині багато з цих планів чекають на реалізацію. Олександр Олексійович відчуває власну відповідальність як за долю планів, так і за долю міста. «Як депутат обласної ради, – каже Приходько, – зустрічаюсь з керівництвом Київщини, Вишгородського району. Вирішуємо питання будівництва та реконструкції дитсадків, шкіл, ремонту доріг, транспортного забезпечення у місті. Мені надзвичайно імпонує позиція і підходи до роботи теперішнього голови адміністрації Олександра Горгана. Скільки нових перспективних ідей він прагне реалізувати і при цьому дуже мудро опирається на позитивний досвід і традиції, які вже тут напрацьовані. Чого тільки вартий проект розвитку зеленого велотуризму, який успішно реалізується зараз у нашому рекреаційному районі! Згоден і на власні очі переконуюсь у тому, що зелений велотуризм є потужним рушієм розвитку економіки регіону і дієвим механізмом відродження малих сіл».

Не могли ми, звичайно, у своїй розмові не торкнутися найактуальнішого питання – децентралізації влади та добровільного об’єднання територіальних громад. «Децентралізація має підвищувати рівень добробуту людей не на папері, а в житті. Об’єднання територіальннх громад має проходити не з-під палиці, а добровільно», – вважає О. Приходько. У депутатському корпусі районної ради багатьом припала до душі його ініціатива щодо створення єдиної об’єднаної територіальної громади із центром у Вишгороді, адміністративними центрами на лівому та правому берегах району та старостами у кожному населеному пункті. З якою радістю підхопили районні депутати цю думку! А потім усе затихло. Невже знайшлися противники цієї, здавалося б, найоптимальнішої і найефективнішої ідеї об’єднання?! Адже в іншому разі виходить начебто й не об’єднання, а навпаки. «Це наче частинку від тебе відрізають, по живому крають!.. Але, мабуть, якщо громада вирішує (громада, а не хтось за неї), значить так і повинно бути! І дай Боже, щоб було краще. Вірю в це!» – говорить Олександр Приходько.

Знайшов Олександр Олексійович і слова, щоб відзначити все хороше і в нашій газеті (при цьому зробив чимало критичних, слушних зауважень), за що ми йому глибоко вдячні. А на прощання, користуючись нагодою, щиро привітав колектив редакції з ювілейним випуском п’ятитисячного номера, а всіх читачів газети, усіх мешканців Вишгородського району – з Днем Незалежності України!

Миру всім нам, злагоди, достатку, благополуччя і Божого благословення на всі добрі справи!

Інф. «Слова»

Фото Олександра КОВАЛЕНКА

Категорія: Вишгородщина | Переглядів: 656 | Додав: slovo
comments powered by Disqus