Головна » 2017 » Серпень » 3 » Найкращі яблука і цукор
17:08
Найкращі яблука і цукор

Понад 200 років тому у селі на Черкащині постала династія неймовірно успішних господарників Симиренків. Із клаптика землі на Черкащині, який купив колишній козак Степан Симиренко, його діти й онуки створили цілу цукрову імперію. А пізніше – стали засновниками наукового садівництва в Україні. 
Першим Симиренком, який прославив свій рід, став син Степана – Федір Симиренко. Хоча він і потрапив у кріпацтво після смерті батька, але завдяки своїм здібностям і таланту до господарювання зумів викупити з неволі всю свою численну родину. Федір Симиренко успішно вправлявся з господарством графа Михайла Воронцова та ще й сам торгував борошном, орендував водяні млини. Справи йшли так добре, що Федір не лише отримав волю, а й разом із іншими колишніми кріпаками, братами Яхненками, заснував власну фірму.
«Брати Яхненки і Симиренко» – так називалася одна з перших агропромислових компаній на теренах України. Яхненки і Симиренки продавали зерно, худобу та іншу сільськогосподарську продукцію, а також побудували млини. Прибутки від торгівлі були такі високі, що фірма змогла купити землю, яка на той час була у вільному обігу, і розпочати нову, ще більш успішну справу – цукрове виробництво.
У 1843 році фірма «Брати Яхненки і Симиренко» побудувала перший в Україні і Російській імперії паровий пісково-рафінадний завод у селі Ташлик. Переробляли буряки, що їх засівали на орендованих полях графа Воронцова. Особливість цукрового заводу була в тому, що він виробляв додатково очищений рафінад. Новий бізнес був таким успішним, що через п’ять років було відкрито ще один пісково-рафінадний завод у Городищі, поблизу Млієва. Городищенський завод став найбільшим у Європі і давав від 50 до 150 тисяч рублів прибутку щорічно. Умови роботи були надзвичайно вигідними. Усі селяни, які працювали на заводі, отримували платню. А при заводі були побудовані казарми, лазні, лікарня, церква, а також працювали бібліотека й технічне училище.   
Технічним керівником фірми був син Федора – Платон Симиренко. Він здобув економічну освіту і вивчав основи цукровиробництва у Франції. Платон постійно вдосконалював технології виробництва, а 1846 року спорудив власний машинобудівний завод у Млієві. Підприємство виготовляло обладнання та машини для цукроварень, що дозволило українському селу стати незалежним від імпорту. Більше того, на заводі були випущені перші металеві пароплави, що перевозили товари по Дніпру  – «Українець» та «Ярослав Мудрий».
1861 року фірма володіла майном на суму близько 4 мільйонів карбованців. Крім заводу у Городищі, цукроварень, млинів та двох пароплавів, Симиренки володіли також будинками у Києві, Харкові, Одесі та Ростові. І все це – завдяки наполегливій праці, розумному підходу до управління і вмінню використовувати наявні  можливості: вільний обіг землі, кредити, нові технології тощо. Однак у 1880-х роках, після смерті Федора і Платона, через кризу і проблеми з кредитами фірма «Брати Яхненки і Симиренко» закрилася. Утім, нащадки Симиренків не відцуралися сільського господарства і розвинули новий на той час напрям – садівництво.
Видатний садівник і помолог України Левко Платонович Симиренко народився 1855 року у  Млієві  (нині Черкаська обл.). У 1879 р. закінчив природничий факультет Новоросійського університету в Одесі. За участь у русі народників із 1879 по 1887 рр. перебував на засланні у Східному Сибіру, де працював садівником. Виплекав низькорослі повзучі дерева, що могли витримати низькі температури. Повернувшись із заслання, Л. Симиренко заклав у Млієві маточний колекційний сад і перший у Європі помологічний розсадник, що став найкращим у Російській імперії. Він створив одну із найбагатших у Європі колекцій плодових, ягідних та декоративних рослин (понад 3 тис. сортів і форм). Учений всебічно вивчив зібрані ним сорти, поліпшив селекційним способом якість місцевих, акліматизував чужі й вивів нові (наприклад, сорт яблуні Ренет Симиренка), вказав, для яких районів рекомендовані сорти є перспективними. При своєму розсаднику організував школу садівників і виховав низку висококваліфікованих фахівців, зокрема свого сина Володимира Симиренка. За радянської влади маєток Л.Симиренка було націоналізовано, і на його терені засновано Мліївську дослідну станцію садівництва, першим директором якої став Володимир Симиренко. Творча спадщина всесвітньо відомого українського вченого-садівника та помолога Левка Симиренка — унікальне явище у світовій науці. На теоретичних засадах, опрацьованих і впроваджених у життя видатним садівником України, упродовж XIX і XX століть у більшості країн світу розвивалося і розбудовувалося промислове плодівництво. Багатюща наукова симиренківська спадщина ще не вичерпана і сповна не використана сучасною садівничою наукою. Величезне значення для розвитку промислового садівництва у багатьох країнах Західної Європи мала проблемна стаття Л. Симиренка «Які сорти яблуні та груші столових сортів повинні ми вибрати як найцінніші у великих насадженнях». Ця визначна праця українського вченого звернула увагу західноєвропейських садівників на необхідність формування промислового сортименту комерційних садів. Розбудовуючи промислове садівництво у своїх країнах, вони ретельно вивчили і сповна скористалися науковою спадщиною нашого славетного земляка. Ще наприкінці XIX ст. Левко Симиренко опрацював, запропонував і ввів у науковий обіг програму біоекологічного вивчення сортів плодових культур. Майже без істотних змін вона широко використовується досі. Запропонована Левком Платоновичем розлога комплексна програма вивчення сортів садових культур охоплювала низку показників, які торкалися і біологічних аспектів, і конкретних ознак тих чи інших сортів. Левко Платонович наголошував, що питання формування сортименту промислових садів досить важливе і складне. Адже ідеальних та універсальних сортів помологія не має досі. Тому вчений закликав садівників шукати ті сорти, які б максимально інтегрували інтереси всіх зацікавлених сторін: споживача, виробника та торгівця. Його погляд на ринковий підхід до формування сортименту промислових садів значно випередив свою епоху і досі є визначальним для сучасного високо інтенсивного промислового садівництва. На цих засадах нині базується садівництво ведучих садівників країн світу. Із 1894 р. Л. Симиренко — член-кореспондент Бельгійського товариства садівників, почесний член Французького помологічного товариства (із 1895 р.) та інших наукових товариств. Нагороджений Великою золотою медаллю ім. Х.Х.Стевена (1914), Золотою медаллю Французького товариства садівників (1913), Великою золотою медаллю Петрограда та Міжнародної виставки садівництва. 
Саджанці із Мліївського розсадника надходили у різні куточки Російської імперії і навіть імпортувалися до польських і литовських земель. Свідчення про це залишив сучасник Симиренка, професор М.  Кічунов: «Певна річ, що південь, південний  захід та південний схід Росії дають головну масу клієнтів, але не можна тут не підкреслити тих обставин, що розсадник має клієнтів також у Царстві Польському і в Литовських губерніях».
Результатом багаторічного вивчення і селекції сортів стали наукові праці Симиренка – «Генеральний каталог» із описом помологічної колекції, «Кримське промислове плодівництво» та «Помологія», видана вже після його смерті. Але найвідоміший плід його праці – сорт яблука Ренет Симиренка, названий на честь батька, Платона Симиренка. Ці зелені яблука відомі кожному українцю.    
У дні революційних подій 1917 року Лев Симиренко, як істинний революціонер, передає свій розсадник і колекційний сад, збережений від крадіжок і порубок на дрова, у державну власність. Йому видається мандат, датований 17 квітня 1919 року, що засвідчує Лева Платоновича як завідуючого садовим господарством. 
Закінчив свій життєвий шлях Левко Платонович, як і багато геніїв у ті буремні революційні часи.  У ніч з 5 на 6 січня 1920 року невідомі, покликавши господаря до вікна, пострілом із гвинтівки смертельно поранили Симиренка. Доки дружина з домочадцями вели його коридором до кімнати, бандити вдерлися крізь вікно і, схопивши закривавлену одежу Лева Платоновича, щойно зняту з пораненого, зникли в нічній темряві...
Дружина, Софія Миронівна, кинулася за місцевим фельдшером. Але з’ясувалося, що куля, пронизавши передпліччя, перебила вену, і поранений утратив дуже багато крові. На шафі, що стояла в кімнаті, де на ліжку лежав поранений, догорав, потріскуючи, каганець. Лев Платонович важко стогнав, доживаючи останні миті свого життя. Його останні слова були звернені до дружини: «Софійко! Мою останню книгу слід назвати «Опис маточного асортименту мого розсадника»... і підписати – «Світлої пам’яті матері Тетяни Іванівни Овчиннікової-Симиренко». Передихнувши, додав: «Коректувати книгу доручаю своєму другові – Володимиру Микитовичу Дончеву...». Родина Дончевих жила в Бессарабії (тепер – Молдова), і Лев Платонович був у них з дружиною в 1914 році, часто згадував цю зустріч, листувався...
Вивчаючи подробиці цього вбивства, можна дійти висновків, що стріляли у Симиренка бандити, які не були особливо зацікавлені у вбивстві, – їм потрібен був лише доказ виконаного замовлення, а замовник, очевидно, був не місцевий, бо для місцевого не потрібен речовий доказ у вигляді закривавленої одежі. Отже, замовник був здалека – з Черкас чи з Києва, а можливо, ще й далі, з Москви. 
Більшість дослідників вважають, що 65-річний український вчений Лев Симиренко став чи не найпершою жертвою антиукраїнського молоху тоталітаризму. За загадкових обставин спіткала смерть у 1919 році і двох молодших братів Лева Платоновича – Миколу й Олексія, які мешкали в Києві...
Про подробиці трагічної загибелі вченого пам’ятає Софія Львівна, хоча їй було тоді всього 5 років. Не забувають його і сибіряки. Трагічно склалася доля сина Лева Платоновича – Володимира, наслідувача батьківської справи. Професор Володимир Львович Симиренко, очоливши Мліївську садстанцію, перетворив її у відомий науково-методичний центр садівничої науки всього Союзу. Заснував під Києвом перший союзний науково-дослідний інститут плодівництва, що не поступався найкращим науковим установам світу. Але, виступивши проти монополізації так званого мічурінського вчення, був знищений владою. У будівлях інституту плодівництва (тепер у межах Києва) сьогодні знаходяться інші установи, і ніщо там не нагадує про професора Володимира Симиренка. Щоправда, сам інститут плодівництва Української академії аграрних наук існує, переселившись 1974 року в нові приміщення.
Минули десятиліття. Прокотилися українською землею роки тоталітаризму, голодомору і страшних війн. Та на сотнях тисяч гектарів квітують приватні і громадські сади України. Квітує сад і в Млієві, де на теренах садової станції створено Мліївський інститут садівництва імені Лева Симиренка. Існує музей родини Симиренків. 
Вічним пам’ятником династії Симиренків є квітучі сади України, а серед них один з кращих сортів яблуні – Ренет Симиренка.

Підготував Олексій СЛОБІДСЬКИЙ, «Слово»

Категорія: Вишгородщина | Переглядів: 881 | Додав: slovo
comments powered by Disqus