Останній номер газети
Головна » 2013 Березень 16 » Лікарська мудрість Олександра Вознюка
13:54 Лікарська мудрість Олександра Вознюка | |
 – Смерть у білому халаті, – охрестив я його тоді. – Який чуйний, гарний і добрий чолов’яга. Вранці трави в полі збирає. Днями морочиться з цілющими напоями. Тютюн вирощує. Астматиків палити змушує, коріння різне жувати пропонує. Дивак, та й годі. Користі, щоправда, мало, але й шкоди ніякої, – не розділяли мою думку односельці. Хвороба моя виявилася серйозною, та юний організм, а може й настоянки, її таки здолали і розпочалося для мене повноцінне і тривале, сподіваюся, життя. Пройшло багато часу. Я неодноразово звертався до лікарів. Мабуть допомагало, бо ще живий, хоч і не зовсім здоровий, звичайно. Однак, організм старів… І от я звернувся до лікаря ЦРЛ Вишгородського району Олександра Миколайовича Вознюка, бо чомусь нагадав він мені вже покійного лікаря Шмардака. Такий же спокійний, співчутливий погляд колись небесного кольору очей, русяве, з численною сивиною волосся, іронічний стиль розмови. Такий самісінький філософський підхід до лікарської справи. – Навряд чи хтось або щось когось насильницьки зцілить, – казав він мені згодом. – Природа, хіба що. Якщо сам і свідомо саме ти їй допоможеш… Смерть це найкраща розрада, але її заслужити треба життям. Вона є найлогічнішим вінцем всього земного існування. Аксіома?! Треба доводити?! Але, як не парадоксально, твоє життя продовжується в прийдешніх поколіннях і після смерті. – Лікарю! Я ж не до смерті – до життя готуюся! – зрозумівши безперспективність звернення, невпевнено заперечив я. – Живи, – байдуже дозволив ескулап. Однак, в такому разі треба не мені – досвідченому невропатологу, а тобі – такому собі журналістові, залізти в найвіддаленіші куточки власного мозку і відшукати корінь недуги. Знайшовши причину – локалізувати негативннй вплив на наслідок, тобто на хворобу. Покинути палити, наприклад, або вживати спиртне. Хоч це і дурниця! Аби не перейшло в залежність! Закарбуй! Це обов’язково треба робити свідомо, а не методом модних кодувань, пігулок чи забобонів. Будь-яке втручання у психіку впливає негативно на свідомість, а саме її здоров’я є панацеєю від усіх тілесних недугів. Замінити пігулки можуть цілющі трави. Однак, ефект, на відміну від модних пігулок, уколів, замовлянь, може бути не раптовим, а довготривалим. Це не під силу більшості хворих. Вони ледачі, тривалі розумові вправи їм не під силу… Як і життя, зрештою. Тому вони підсвідомо обирають простішу дорогу – до смерті. Після ряду подібних сеансів психоаналітики, ми потоваришували. Я дізнався багато подробиць із життя Олександра Миколайовича. Зокрема, мене здивувало, що для навчання юний Сашко обрав військово-медичне училище, хоч про військову кар’єру і не мріяв ніколи. – Відіграла роль романтика, – посміхається літній чоловік, – військова форма, перспектива далеких подорожей і на останньому місці – турбота про тривалість людського життя. Коли порядок цінностей змінився на протилежний, тобто, коли перше місце у раніше перерахованому списку очолила турбота про пересічних людей, я змінив професію військового лікаря на цивільного невропатолога. Все життя вчився, тому на вже відомому училищі освіта не скінчилася… За понад п’ятдесят років безперервної роботи можу похвалитися цілим поколінням відновлених у здоров’ї людей. Серед відомих тобі моїх пацієнтів люди різних професій, уподобань, поглядів. Є політики, журналісти, колгоспники, робітники. І нині, точно можу констатувати, успішність лікування залежить від духов ності та менталітету пацієнта, а ще від волі Божої… – Але ж відомий всім успішний політик і журналіст Олександр Зінченко, після подорожі та лікування на Тібеті, оголосив, що переміг невиліковний рак, а через кілька місяців таки помер у віці 53 років… – Є і на це питання конкретна відповідь. Він завершив свою земну місію і пішов з життя, практично без болю і пов’язаних із хворобою тривалих стражданнь. Таку смерть теж треба заслужити… Я довго аналізував його слова і геть несподівано для мене відкрився зміст безсмертного роману «Майстер і Маргарита» Михайла Булгакова. Не підлягають сумніву слова Сатани в устах Булгакова про те, що рукописи не горять. Адже за життя роман письменника для публікації був заборонений. Воланд відновив здоров’я Майстру, одним рухом припинив страждання Маргарити, повернувши обох до життя у звичному підвалі. А от, в цілому, професор Воланд не вигадав кращої для обох героїв нагороди, як подарувати вічний спокій, що обумовлюється лише смертю. І хоч всі ми за торжество життя? справедливість, рівність – спокій бачаться лише за його межами. Так само, як і продовження власне Життя, бо нічого від нас не залишається за винятком досвіду, котрий, мов крапля, перетворюється в воду і, змішавшись із Вселенським розумом, хмарою дощу знову спадає на землю і вселяється у нові тіла. Інакше як можна пояснити науково доведену наявність генетичного коду та генетичної пам’яті поколінь, що в народі нарекли просто – «вроджена мудрість».
Юрій ГОРОВИЙ, «Слово» Фото Олександра КОВАЛЕНКА | |
| Переглядів: 545 | Додав: komashkov | |