Для мене, як і багатьох моїх живих і, на жаль, вже померлих колег,  День рятівника має особливе значення і трагічне забарвлення. Більшість із ветеранів­пожежників, колишніх працівників служби цивільного захисту населення брали участь у ліквідації наймасштабнішої аварії техногенного характеру на Чорнобильській атомній електростанції. У мене і зараз стоять перед очима обличчя моїх однокашників різних років по Черкаському пожежно­технічному училищу – Володимира Правика, Віктора Кібенка, начальника воєнізованої пожежної частини №2 Леоніда Телятникова, інших товаришів, які передчасно відійшли у потойбіччя. 14 вересня, напередодні професійного свята, помер ще один ліквідатор­пожежник – невгамовний життєлюб і веселун Сергій Мурга. Раніше – пожежник Леонід Шаврей, брат відомого у Вишгороді легендарного ліквідатора, нині полковника у відставці Петра Шаврея.

Для нас стало традицією в переддень свята вітати ліквідаторів, вшановувати пам’ять тих, хто передчасно помер. Згадувати, ділитися враженнями від службових перипетій, що їх мають нинішні вартові цивільного захисту населення. Ділимося враженнями, спогадами, застерігаємо від повторення помилок тощо. Адже у багатьох, як наприклад, у діючого інспектора служби безпеки одного з київських підприємств Івана Карпука або у працівника Вишгородської райдержадміністрації Василя Іващенка, чи у відставного майора­пожежника Дмитра Власова величезний досвід роботи у нашій галузі, і їм є чим поділитися з молоддю. А проблем і нерозв’язаних питань багато – бракує сучасного технічного оснащення та засобів пожежогасіння, жаростійкого приладдя, одягу тощо. Словом, смертельну небезпеку і сьогодні приховує чи не кожен, на перший погляд, навіть побутовий виїзд на ліквідацію аварії або стихійного лиха.

Більшість тих, хто нині перебуває на заслуженому відпочинку, намагаються не втрачати тісних зв’язків із рятівниками та вогнеборцями, які служать нашій нелегкій справі нині. Якщо і не беручи прямої участі у ліквідації лиха, то роботою, спрямованою на запобігання та профілактику можливої небезпеки. Це колишні пожежники Микола Храмченко, Костянтин Лисенко, Микола Петрук, Віктор Навроцький, Павло Якубчик та багато інших.

Усіх ветеранів згадати неможливо. Багатьом із них доля визначила села, міста та регіони для проживання на старості. Але людська вдячність і шана не обмежується кордонами конкретного населеного пункту.

Життя не стоїть на місці, і перед сучасними рятувальниками постають нові проб­леми. Тобто завдання, які нині стоять перед національними службами цивільної оборони більшості країн світу, пов’язані сьогодні, в основному, з проблемами мирного часу, що дозволяє говорити саме про цивільний захист населення, а не про цивільну оборону. Відбувається об’єктивна переорієнтація більшості національних та міжнародних організацій від завдань військового характеру до реагування на надзвичайні ситуації мирного часу в разі їх виникнення. Я і мої колеги­ветерани впевнені, що молодь, наша зміна, гідно впорається і з новими викликами, і з новими завданнями.

Олександр ОХРІМЕНКО,

 голова спілки ветеранів пожежної охорони Вишгородського району

Фото з архіву