Останній номер газети
Головна » 2013 Серпень 24 » Йшли танки у прорив
11:00 Йшли танки у прорив | |
 Цього літа виповнилося 90 років із дня народження Героя Радянського Союзу Д.М. Кваші. Народився Дмитро Михайлович 6 червня 1923 року на хуторі Петрівський, нині село Петрівське Вишгородського району Київської області, в сім’ї селянина. У червні 1941 року був призваний до лав Червоної Армії. У 1942 році закінчив Орловське танкове училище. У боях із лютого 1942 року. Воював на Південно-Західному, Північно-Кавказькому, Першому Білоруському фронтах, командував танковим взводом, потім ротою. В кінці 1944 року танки взводу старшого лейтенанта Кваші форсували Віслу. Вони розташувалися на невеликому «п’ятачку» Пулавського плацдарму, відвойованого частинами Першого Білоруського фронту влітку 1944 року. На Віслі гітлерівці ретельно зміцнилися, вважаючи, що надовго зупинять просування наших військ. Проте вже ніщо не могло втримати потужного натиску Червоної Армії. Її частини переправилися на іншу сторону і зайняли оборону. Настав січень 1945 року. Стояла холодна погода. На передньому краї була незвична для танкістів тиша. Лише зрідка лунали кулеметні черги і постріли гвинтівок. Але Кваша знав, що ця передишка буде короткою. Підтягнуться до річки війська, вдарять сотні гарматних стволів – і знову полки й батальйони кинуться на захід, а з ними і його рота. Увечері старшого лейтенанта Квашу викликали до штабу і повідомили, що він призначається командиром однієї з штурмових груп, завдання якої раптовим ударом прорвати оборону противника, вийти йому в тил і відрізати шляхи відходу. Часу для підготовки нічного штурму було мало. Він ще і ще раз вдивлявся в кожну складку місцевості, вивчав кожен горбок. Відзначаючи небезпечні місця, подумки проводив танки вглиб ворожої оборони. Намітив проходи в мінних полях, які повинні зробити вночі сапери. Наближався час штурму. Танки висунулися на вихідні позиції. Пішли вперед сапери. Зрідка в холодному січневому небі спалахували ракети. Кваша хвилювався – не виявили б саперів гітлерівці. Повільно минав час. Нарешті сапери повернулися – проходи зроблені. І раптом через Віслу, як гуркіт грому, загриміли артилерійські залпи. Вогняними стрілами розсікали нічне небо «катюші». А коли артилеристи перенесли вогонь на другу траншею, командир групи подав сигнал «вперед!». Бойові машини пішли в атаку. Вогневий наліт був величезної сили, але як тільки танки підійшли до траншей, вцілілі вогневі точки ворога раптом ожили. Їх розстрілювали і давили гусеницями. Вичавивши з машин все можливе, танкісти подолали другу і третю траншеї. Бій зав’язався в глибині оборони. Коли на сході почало світати, танки досягли восьмої траншеї. За штурмовими групами кинулися в прорив інші частини армії. Штурмова група Кваші отримала нове завдання – вийти в тил ворога і перерізати його комунікації. 18 танків, батарею 75-міліметрових гармат і 40 машин знищили танкісти нашого земляка в ході прориву глибоко ешелонованої оборони противника і його переслідування в напрямку польських міст Зволені, Радом, Спала, Лодзь. Було знищено більше сотні гітлерівців, 123 взято в полон. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 березня 1945 року за вміле керівництво бойовою групою, особисту відвагу і мужність старшому лейтенанту Дмитру Михайловичу Кваші присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка». Нагороджений орденом Олександра Невського, орденом Вітчизняної війни першого та другого ступенів, багатьма медалями. Після закінчення Великої Вітчизняної війни був командиром роти курсантів Київського танко-технічного училища, в 1954 році закінчив Військову академію бронетанкових військ. Після виходу в запас у 1973 році полковник Дмитро Кваша працював начальником спеціального будівельномонтажного управління, відділу дослідного заводу «Еталон», потім інженером по техніці безпеки. Жив у Києві. Помер 7 травня 2003 року. Похований у Києві на міському кладовищі «Берківці». Минули десятиліття, вже виросли нові покоління, які знають про цю війну тільки з кінофільмів та із шкільних підручників, а ветеранам дотепер сняться вогненні роки, крижані переправи, болять фронтові та душевні рани. Однак, незважаючи на вік і стан здоров’я, ці люди ніколи не стояли осторонь від тих процесів, що відбуваються в суспільстві, і намагаються в міру своїх сил і можливостей брати участь у політичному житті країни, трудяться в громадських організаціях, виступають у виробничих колективах, перед молоддю, приносячи величезну користь у справі виховання підростаючого покоління, насамперед своїм особистим прикладом, своєю працьовитістю, мудрістю, оптимізмом. Звертаємося з проханням до родичів та знайомих Героїв зателефонувати до Національного музею-заповідника «Битва за Київ у 1943 році» за тел.(04596) 45-123, (04596) 32-672 з метою надання документів, матеріалів та фото про життя Героїв Радянського Союзу, уродженців Вишгородського району, для поповнення експозиції нашого музею.
Оксана НАРОЖНА, науковий співробітник Національного музею-заповідника «Битва за Київ у 1943 році» | |
| Переглядів: 665 | Додав: komashkov | |