У колективу «Cлова» піднесений настрій. Нашому колезі, легендарному фотомайстрові Олександру Коваленку виповнюється 69 років. У фотографії є своя магія. Це дивно, як людина з камерою в руках, роблячи знімок, буквально зупиняє рух часу і відображає конкретний момент життя назавжди. Така природа професії, якій практично все своє життя присвятив Олександр Коваленко. Сам він не любить гучних слів про свою роботу. За нього говорять його фотографії.
Олександр Петрович народився у селі Петропавлівка  Богодухівського району Харківської області. Згодом батьки переїхали на постійне місце життя у Вишгород, де Олександр закінчив середню школу. Після служби в армії наш ювіляр декілька років працював слюсарем  у  тресті «Гідромеханізація». Із молодих років захоплювався фотографією, яка згодом стала головною справою його життя. Іншої долі, крім фотографії, він для себе і не бачив. Захоплення плавно переросло в роботу. Пізніше з’явилася і своя фотолабораторія в «Слові». Це зараз кожен охочий і нелінивий може купити дешевий телефон з камерою і «клацати» фотки. А раніше це був марудний, довгий, а інколи і малопрогнозований процес, коли могла підвести засвічена плівка чи неякісний фотопапір, хімічні реактиви. Для молоді це взагалі якийсь відсталий незрозумілий процес. Я сам, до речі, нещодавно здав на макулатуру «Короткий фотографічний довідник» 1953 року випуску, за яким сам учився фотографувати, а до мене – мої родичі й знайомі. Ну непотрібною стала ця книжка – так далеко ступив технічний прогрес. Адже цифрова фотографія за останні роки так міцно увійшла в побут сучасної людини, що, здається, так було завжди. 
Багато фотокамер пройшло через руки Петровича – від простих до більш сучасних. Це були найпростіша «Смена», «ФЕД», «Зоркий», «Київ»,  дуже популярний «Зеніт» та інші витвори радянського кіно-, фотовиробництва. 
Непростою була робота фотокора у ті далекі часи. Треба було звечора приготувати сумку фотокора, де було два заряджені фотоапарати (а раптом один підведе), декілька плівок про запас, фотоекспонометри, фотоспалахи, зарядки та багато чого іншого. Так повна викладка різного начиння на пуд і більше  тягнула. А рано-вранці треба було  встати і на далекі села – зробити фото передовиків, зняти якесь будівництво, побувати в полі на жнивах чи висвітлити якусь значну подію. А потім до пізньої ночі готувати свіжі розчини для проявлення плівок, робити фотографії. А бувало, й світло пропадало, тоді знову чекай, фотокоре… 
А потім настала ера цифрового фото. Виходить, що робота Петровича удосконалювалася разом із прогресом фотографії. Почавши з аматорської радянської камери, він постійно переходив до покращених  фотоапаратів, разом із усім світом перейшов із плівки на цифру, чому був дуже радий – бо і швидкість роботи зросла, і якість, і більше вільного часу стало. Від епохи плівкової фотографії у Петровича залишилися не дуже приємні спогади – руки, спалені агресивними розчинами, безсонні ночі... Хоча він уже давно з ними не працює, та сліди залишилися. В день зйомки, вечором – технічний процес, а вранці ще вологі фотографії повинні лежати на столі у редактора. І Петрович ніколи не підводив своїх колег-кореспондентів.
Петровича знає і любить, здається, кожна людина у районі. Напевно, справа в тому, що він ніколи не ставив себе вище інших, завжди був і залишається дуже скромною людиною. Із Петровичем завжди можна домовитися зробити фото чи кудись поїхати на зйомку. Олександр Коваленко – людина, яка в буквальному розумінні стояла біля витоків фотожурналістики у Вишгородському районі. Професіоналізм, працьовитість і скромність –  так можна охарактеризувати фахівця, який так багато зробив для Вишгородського краю, який став йому рідним. Є в редакції підшивки газети «Слово» за всі 45 років, де з перших номерів зафіксовані для історії найважливіші моменти життя людей нашої Вишгородщини. І це заслуга Олександра Петровича.
Те, що історія добре пишеться об’єктивом, Олександр Коваленко засвоїв із юних років і протягом усього трудового шляху пам’ятав про це. Зняті ним фотокадри, видрукувані фотознімки сьогодні є вже надбанням історії Вишгородського краю. А історія безсмертна, у цьому переконуєшся щоразу, коли гортаєш часопис  минулих років, переглядаєш фотознімки про трудові будні жителів району, події, новини тих часів. І пам’ять мимоволі повертає в минуле... За 45 років в редакції було чимало журналістів, редакторів  – майстрів пера, а фотомайстер Олександр Петрович Коваленко  завжди був один.
Тож напередодні славного 69-річчя щиросердечно вітаємо з днем народження нашого колегу, зичимо Петровичу козацького здоров’я, незмінного успіху у всіх справах, здійснення найзаповітніших мрій та задумів, затишку і достатку в родині, душевного тепла та поваги вірних друзів і багато літ!
Колектив КП «Редакція газети «Слово» приєднується до вітань! Творчого неспокою та історичних світлин! Вітаємо, Петровичу! 

Олексій МУКОМЕЛА