Головна » 2013 » Травень » 11 » Доле ти наша лелеча…
10:41
Доле ти наша лелеча…

Нещодавно у нашому селі Демидів відбулася значна подія. Погодьтеся, що презентація книги, яку написала односельчанка – це важливе й нечасте явище для нашого сучасного життя, бо, як мовиться у народі: «Не до жиру, буть би живу». 

 
У нашому Демидові, де при Будинку культури сьогодні повноцінно працюють чотири колективи художньої самодіяльності (вокальний ансамбль «ВіаДем», хори «Любисток» та «Джерело», родинний квартет «Чиста криниця», в якому співають три рідних сестри з братом), стала можливою й така подія, викликана тим, що в цьому році святкується 40-річчя створення Вишгородського району і відзначається дещо сумна дата – 50-річчя переселення дванадцяти населених пунктів колишнього Димерського району, залитих водами Київського водосховища. 
 
У Демидів протягом 1958-1964 років переселились сотні сімей із Бірок, Ошиток, Черниша, Новосілок на Дніпрі, Завалівки, Тарасовичів. За п’ятдесят з лишнім років люди осіли на новому місці, прижилися, змирившись із своєю лелечою долею. Але весь час люди, кому від 60 до 90 років, всі ці десятиліття живуть із сердечним щемом, згадуючи рідні села, в яких вони народилися і виросли, землю, в якій залишились лежати їхні пращури. 
 
Пощастило нам, бірковцям, бо саме серед нас знайшлась небайдужа людина, яка за два з половиною роки написала книгу про наше рідне село, що вмістила в себе не тільки спогади автора про своє бірковське дитинство, а й архівні матеріали, свідчення і розповіді десятків людей із бірковським корінням. 
 
На презентацію книги Валентини Осипової «І болем в серці спогад озоветься» з’їхалося чимало людей із Лютежа, Козаровичів, Києва... Обійми і щасливі сльози на очах бірковців, деякі з яких не бачились більше піввіку, свідчили про радість зустрічі. 
 
У залі, перед початком дійства, з цікавістю розглядали старі фотографії, схему села, карти, на яких ще позначені Бірки, навіть деякі предмети господарського вжитку, які давно вже стали раритетними. 
 
У теплій, задушевній атмосфері, як за великим сімейним столом, зібралась бірковська родина. Згадки про свій рідний куточок на Землі, слова вдячності, адресовані Валентині Казимирівні за здійснення такої важливої роботи, за видання книги, яку виступаючі назвали першим пам’ятником своїм Біркам, адже на сторінках книги ожили цілі династії бірковців – Сиваненків, Костюченків, Сапонів, Духот, Єрченків, Дзюб, простих і святих людей із важкими долями, які їм приготували безголові поводирі у ХХ столітті – комуністи. Спогади односельчан переплітались з виступами двох хорів – демидівського «Любиску» та «Журавлиних ключів» із Козаровичів. 
 
Гості майстерно і дуже щиро виконали пісні «Ходить орел понад морем», «Не цурайся пісні», «Лісапет». 
 
«Любистковий» спів вигойдав мелодії українських народних та авторських пісень «Роде наш красний», «Стремено», «Козацьке весілля», «Гуляв я три роки», «Єднаймося, люба родино». До сліз схвилювала усіх присутніх пісня «Журавка», яку «Любисток» та його солістка Катерина Биховченко присвятили полеглим у Велику Вітчизняну війну солдатам-бірковцям та їх вдовам і дітям. 
 
Я передплачую «Слово». Поки… 
 
ене до глибини душі образила надрукована у вашій газеті за 9 березня рецензія Юрія Горового на цю книгу. Не витримала і зателефонувала рецензенту. Не буду переказувати нашої телефонної дискусії. Це може бути безрезультатною тратою часу та нервів з огляду на позицію Юрія Горового. Перші 20 років мого життя пройшли в Бірках. І особисто для мене, це не просто село, це колиска дитинства мого. Може, переконає журналіста Горового в неправоті ось цей доказ із мого особистого життя. У вересні 2010 року мені довелось поховати коханого чоловіка, який помер у 72 роки, а в січні цього року маму, що прожила 93 роки. І обоє моїх найрідніших людей в останні години свого життя просили мене про одне: «Олю, давай підемо додому, у Бірки…». Люди ідуть із життя, згадуючи найдорожче з нього… Може, це примусить рецензента зрозуміти наше благоговіння перед малою своєю Батьківщиною, яке він бездумно кваліфікує як «старече буботіння». 
 
І наприкінці хочеться висловити величезну подяку та земний уклін автору книги Валентині Казимирівній Осиповій за книгу про нашу малу батьківщину і друге народження в пам’яті всіх бірковців та їх нащадків нашого рідного села Бірки. 
 
Ольга Тимофіївна ПОГОРІЛА, 
мешканка села Демидів
Категорія: Демидівська громада | Переглядів: 832 | Додав: komashkov
comments powered by Disqus