 2018 рік – ювілейний не тільки для Вишгородського району, а й для Івана Бурдака. Час для життя не вибирають, як і Батьківщину. На долю Івана Григоровича випав найбільш активний час розвитку, становлення та занепаду колишньої радянської системи. Але як багатогранна, гармонійна, цілеспрямована і творча особистість, він використав той час сповна для розвитку не якихось ефемерних надбань, а для вдосконалення найкращих прикладних цивілізаційних завоювань епохи.
Іван Бурдак – знана та шанована в Україні та нашому місті енергетиків людина, він займає чільне місце у когорті визначних людей Вишгородщини, відомий широкому загалу як умілий керівник, організатор, вчений і талановитий автор прозових та поетичних творів. Іван Бурдак – за фахом лісопромисловець, доктор економічних наук, академік, професор, лауреат багатьох премій, міжнародних та державних нагород.
Народився він 12 серпня 1938 року у с. Лемешівка Яготинського району Київської області в селянській сім’ї. Після закінчення Української сільськогосподарської академії у 1960 році розпочав трудову діяльність майстром на лісопромислових підприємствах Архангельської області. Далі – начальником лісопункту, головним інженером, директором. Із 1965 року працює в Україні на підприємствах лісової промисловості – головним інженером, директором, заступником голови Вишгородського райвиконкому (1973-1980 рр.), генеральним директором міжреспубліканського виробничого об’єднання «Укрорглістехмонтаж». У 1983-1991 рр. – член колегії і член економічної ради Міністерства лісової промисловості СРСР. 1991-2003 рр. – генеральний директор Української асоціації промисловості, будівництва, транспорту і зв’язку «Україна», перший віце-президент, генеральний директор Українського союзу промисловців і підприємців, президент корпорації «Інтеренергоресурс», генеральний директор центру економічного прогнозування «Експрес-Економіка».
Цікаво, що Іван Григорович – один із перших в країні фундаторів і очільників нині відомого Союзу промисловців і підприємців України, адже він у 1992 році став його першим віце-президентом та генеральним директором, котрого згодом змінив на цій посаді майбутній Президент України Леонід Кучма. У 1992 році обраний дійсним членом Української академії наук. Має багатьох учнів – послідовників у науково-економічному і практичному розвитку суспільства в перехідний період, переходу економіки на інноваційно-інвестиційну модель розвитку та удосконалення державної системи управління та регулювання економікою.
Виробничу діяльність з 1975 року Іван Григорович активно поєднував з науковою – кандидат економічних наук (1981 р.), доктор економічних наук (1990 р.), професор Державної академії житлово-комунального господарства Кременчуцького університету інформаційних технологій, економіки і управління, Кембриджського університету. У 1992 році обраний дійсним членом Української академії наук.
А ще Іван Григорович – член міжрегіональної Спілки письменників України, член міжнародного співтовариства письменницьких спілок. Його творчість різнопланова й багатогранна. Він є автором численних наукових та філософських праць, публіцистичних, документально-художніх творів, віршів для дітей, поем та ліричних поезій, найкращі з яких стали піснями. Він автор 35 художніх книг, більше шістдесяти наукових праць, понад 500 наукових публікацій у друкованих виданнях.
Іван Бурдак – один із організаторів наймолодшого у Київській області району. Адже з квітня 1973 року до лютого 1980 року працював заступником голови Вишгородського райвиконкому. То ж на його очах і за безпосередньої участі наш древній Вишгород, тоді ще невеличке село, будувався, перетворюючись у сучасний районний центр, а новостворений район міцнішав, розвивалася інфраструктура. Завдяки його неспокійній вдачі, наполегливості, умілому керівництву і просто вродженій селянській працьовитості за короткий проміжок часу тут виросли нові будівлі, які перетворили Вишгород у квітуче місто. Він не раз обирався депутатом районної ради, не шкодував ні зусиль, ні таланту, щоб Вишгородщина міцніла й розвивалася. Іван Григорович – справжній патріот Вишгородського краю, адже більшу частину свого життя він пов’язав із Вишгородом, де проживає й нині. Йому присвоєно звання «Почесний громадянин Вишгородського району», «Почесний громадянин міста Вишгорода».
Як заступник голови райвиконкому, голова численних комісій, він активно співпрацював із дирекцією Каскаду Середньодніпровських ГЕС та ГАЕС. Перед Іваном Бурдаком постали першочергові завдання, які довелося вирішувати в управлінській сфері — підбір керівників районних управлінь, відділів, служб, комплектування їх кадрами, тимчасове розміщення виходячи із можливостей вишгородських організацій, пошуки шляхів для забезпечення їх житлом у перспективі. Це була одна з найсерйозніших проблем, враховуючи, що з республіканських відомств за погодженням в район направлялися фахівці з різних областей України, у яких, як кажуть, не було «ні кілка, ні двору».
Із перших днів функціонування району молоде його керівництво зіткнулося з надзвичайно серйозною проблемою Вишгорода — проживанням будівельників гідровузла у тимчасовому житлі — бараках і вагончиках. Таких поселень у місті було чотири — Берізки (бараки), Акація, Нагірний і Вишневий (вагончики). Молоді керівники були вражені ситуацією, в яку потрапили працівники — мешканці тимчасового житла. Але в ті часи так було заведено — спочатку будували промисловий об’єкт, а потім житло, побут тощо. І не відразу, і не для всіх.
На молодого тоді заступника голови райвиконкому була покладена велика відповідальність за пошуки приміщень для розміщення районних установ. Зрозуміло, що довелося звертатись до керівників містоутворюючих структур — тресту «Кременчукгесбуд» і дирекції Каскаду Середньодніпровських ГЕС і ГАЕС (керівники Г. Строков, А. Мілютін) та різних будівельних субпідрядних організацій. Завдяки наполегливості та комунікаційним здібностям Івана Григоровича вони прийшли на допомогу — передали дислокацію приміщень (бараки, вагончики, підвали, напівпідвали), де можна було у більш-менш прийнятних умовах розмістити районні структури, фахівців, будівельників.
У перші ж дні роботи керівництво району, та Іван Григорович зокрема, підняли питання перед Київським облвиконкомом про термінове будівництво житлового будинку для поселення відповідальних працівників та провідних фахівців. Замовником по будівництву виступило управління капітального будівництва облвиконкому, яке включило в будівельний план на II півріччя 1973 року будівництво типового чотириповерхового і 48-квартирного будинку панельного типу (це будинок по вул. В. Симоненка, 4). Управління правого берега тресту «Південатоменергобуд» (начальник В.Зиндра) розпочало будівництво в кінці 1974 року (здача об’єкта до 31 грудня 1975 року). Участь у будівельних роботах брали всі виробничі структури тресту і його субпідрядні організації. Івана Бурдака було призначено керівником районного штабу по координації діяльності замовників і генпідрядника, контролю за дотриманням графіка будівництва і якістю робіт. Хто знає, які функції у керівника штабу, той йому не позаздрить – це зводити до логічного кінця дії всіх великих і малих начальників, будучи самому із обмеженими правами і повноваженнями. А скільки сил і здоров’я забрали питання знесення приватного сектора і надання житла їх власникам?!
Довелося також їздити до Києва та Москви узгоджувати різні питання, «вибивати», як тоді казали, фонди на будівельні матеріали, кошти. Як розказують ветерани, великі будівельні організації, що будували ГЕС, напряму були підпорядковані Москві і навіть податків у районну казну не платили. І цю проблему також довелося вирішувати.
Із глибокою пошаною та щирою вдячністю ветерани, які стояли біля джерел створення Вишгородського району, розповідають про великий вклад Івана Бурдака в його розбудову та процвітання.
Внесок Івана Григоровича в наукову та творчу скарбницю України відзначався на багатьох рівнях премією УАН, міжнародною нагородою «Золота медаль Платона» за видатні досягнення в прогресі суспільства, Почесною грамотою Київського міського голови за вагомий особистий внесок у розвиток національної науки, літературну творчість. Він удостоєний відзнаки Української академії наук «За творчі здобутки» I, II ступенів, міжнародного співтовариства письменницьких спілок «За успіхи у літературній творчості». Генерал Козацтва, радник Верховного отамана МГО «Козацтво Запорозьке і Діаспори» з питань науки. Міжнародною громадською організацією «Козацтво Запорозьке і Діаспори» удостоєний звання Героя Козацтва, нагороджений орденами «Гетьмана Петра Сагайдачного», «Козацька Слава» I, II, III ст., «Гетьмана Байди Вишневецького», орденом «Покрова» III ст., удостоєний звання Почесного громадянина рідного села Лемешівка.
Уже після виходу на заслужений відпочинок Іван Григорович проводить велику громадську і просвітницьку роботу, став кавалером орденів «За заслуги», «За мужність», ряду інших нагород. Українська православна церква відзначила його орденами Іллі Муромця та Агапіта Печерського.
І зараз нашого славного ювіляра не застанеш вдома, як завжди, він у творчому пошуку, що так характерно для його різностороннього і гармонійного таланту. Немає часу! Як не було тоді, коли будували країну цілими містами. І наш Вишгород тому приклад.
Тож міцного Вам козацького здоров’я, шановний Іване Григоровичу, і довгих років життя! Щиро бажаємо й надалі залишатися таким же активним, сповненим життєвих сил, щедрим на тепло та любов і зичимо творчої наснаги!
В.І.Буткевич, В.А. Ласкаржевська, С.Л. Васильєва, К.І. Олійник, І.І. Сторожик, Л.Г. Прищепа, В.А.Рябець, А.І. Хорошок, В.В. Карпенко, С.О. Клебан, П.Н. Дусь, Г.Ф. Костенко, М.І. Кирієнко, В.О. Мартинов, В.І. Курілко, М.С. Чередніченко, В.Г. Сидоренко
|
