Головна » 2016 » Грудень » 5 » Земля завжди була рідною матір’ю
13:08
Земля завжди була рідною матір’ю

Чи задовольнить село запропонована нова аграрна політика і чи можна її вважати реформаторською? У який спосіб відбувається приватизація (розпаювання) землі у фермерських господарствах району?  Чи з’явиться у землі господар? Чи зробить нова аграрна реформа бідні місцеві громади самодостатніми, сильними, впливовими і незалежними? Чи варто запроваджувати мінімальний термін оренди землі і продаж земель сільськогосподарського призначення? Кому допомагатиме держава?
Своїми роздумами з цього приводу ділиться голова громадської організації «Асоціація фермерських і особистих селянських господарств у Вишгородському районі» Василь МОРЕНКО.
Світовий досвід показує, що найефективнішим господарем на землі є її власник. Поки що у Вишгородському районі більшість фермерів побоюються, що у них можуть її відібрати. Земельна реформа щодо розпаювання фермерських господарств гальмувалась всіма президентськими вертикалями. Складається враження, що діяла земельна мафія, мета якої – розтягнути земельну реформу на півстоліття і не надати, а відібрати землю у селян. Згадаймо вщерть забиті селянами коридори в прийомні дні чиновників, відділу земельних ресурсів; сертифікати, державні акти різних кольорів на паї, на присадибні земельні ділянки, проекти, техдокументації, кадастрові номери... Десятки приватних проектних фірм і фірмочок, керівники яких безцеремонно з повними портфелями техдокументів у неприйомний час ногами відкривали двері чиновників. Чи потрібна була селянам така «імплементація» земельної реформи? 
Річ у тому, що згідно з Земельним Кодексом, підписаним Президентом України Л. Кучмою 25 жовтня 2001 року, сільські ради було позбавлено права розпоряджатися землею. Нею розпоряджалися люди, призначені безпосередньо Президентом. Фермерів позбавили права успадковувати виділену в постійне користування землю, а надали право (ст. 32 ЗКУ) кожному члену фермерського господарства на приватизацію земельної ділянки (паю) у розмірі паю члена колгоспу чи радгоспу, розташованого на території відповідної сільської ради. Проте скористалися цим правом, за незначним винятком, лише придворні.
У більшості областей розпаювання земель було проведене, згідно з вимогами ст. 6 Перехідних положень ЗКУ, до першого січня 2005 року. Більше того, землевпорядні роботи і виготовлення державних актів були оплачені Фондом підтримки приватизації землі (США), від послуг якого, з посиланням на власні сили і можливості, відмовились в районі деякі обласні та районні чиновники.  У визначений Законом термін до 1 січня 2005 року у Вишгородському районі не розпайовано жодного фермерського господарства, 2005-2009 роки розпайовані два господарства, «відмовились» від землі (100 га) два господарства, 2010-2013, 2014-2015 роки розпайовано ще декілька господарств. Всього в районі біля 50 (п’ятдесяти) фермерських господарств. 
Станом на 1 листопада 2016 року в районі зареєстровано більше 70 сільгоспформувань, в користуванні яких 4825 га сільськогосподарських угідь, більше 30 тияч га не обробляється.
Станом на 1.11 1991 року в районі було 40697 га с/г угідь (100%), з яких на виконання Постанови Верховної Ради від 13.03.1992 р. «Про прискорення земельної реформи та приватизації землі» у травні 1992 року було передано місцевим радам 6465 га (16%), в основному, під розширення особистих селянських господарств, індивідуальне житлове будівництво, сінокосіння та випас. На сьогодні цей ресурс майже використано. Місцеві ради безземельні.
Крім цього, до земель запасу вилучено 5178 га (12,7%) с/г угідь, у тому числі для фермерських господарств 2143 га (5,3%). Фактично у фермерів станом на 1.01.2015 р. 1080 га (3,7%), з яких приватизовано (розпайовано) біля 200 га (0,5%).
Неодноразові звернення асоціації до голів райдержадміністрації щодо протизаконного гальмування реформи залишились без реагувань, а саме, голова РДА одноосібно розглядав заяви, видавав розпорядження, затверджував проекти приватизації землі (ст. 41 ЗУ «Про місцеві державні адміністрацій). Неодноразові скарги з цього приводу до голів облдержадміністрації, до Президентів України і Верховної Ради направлялись в район і завершувались відписками.
Замкнене коло, ця система була непробивною. Як не справдились «помаранчеві» надії, обіцянки «попєрєдніков», так викликає великий сумнів і теперішня реформа.
В коаліційній угоді і намірах урядів нічого не сказано про завершення розпалювання фермерських господарств, натомість детально відображено оренду землі. Але чи варто запроваджувати мінімальний термін оренди землі на 8-10 років? Очевидно  ні. Це відкрите подальше закріпачення селян за латифундистами – платіть за оренду не 2-3%, а більше, і люди укладатимуть договори на триваліший термін.
Згідно з цими опитуваннями, середній вік українського селянина становить майже 60 років. Тож, якщо він віддасть в оренду землю на 8-10 років, то чи дочекається її повернення?
Другий Президент України своїм указом у 1994 році роздав селянам сертифікати на землю, але господар на землі так і не з’явився. То чи варто було розвалювати радгоспи, колгоспи? Чи не краще було б на їх базі і на основі приватної власності селян на землю, реформувати їх в обслуговуючі селян кооперативи, використавши досвід розумних людей (наприклад, колгоспи-кібуци в Ізраїлі). Але маємо те, що маємо...
Держава повсякчас опиняється перед дилемою – чи допомагати великому агробізнесу, чи звернути увагу на дрібний та середній бізнес, фермерські та особисті селянські господарства, які більше впливають на соціальний розвиток сільських територій і зростання трудомістких галузей. Понад усе це стосується тваринництва, овочівництва, садівниц­тва. Дайте селянину додатково по одному гектару землі на кожну корову і знову потечуть молочні ріки. Але все, що записано про оренду і про регулювання, та багато інших речей, стосується інтересів великих землевласників – холдингів, а державної підтримки потребує розвиток саме дрібних господарств.
Земля – всенародне добро, рівні права на яке мають держава, місцеві громади, фізичні і юридичні особи. Асоціація звернулась до народного депутата Я. Москаленка та інших суб’єктів законодавчої ініціативи: при розгляді земельних законів ініціювати передачу нерозпайованих малих (до 50 га) фермерських господарств у власність засновників з правом успадкування. Земельні ділянки площею до 0,25 га, надані під городництво, приватизувати для ведення особистого селянського господарства і забудову в межах населених пунктів.
Передача частини державних земель до комунальної власності сільським громадам – це історична справедливість, що не скажеш про одночасне скасування спецрежиму оподаткування і збільшення ставок Земельного Податку в десятки разів!
Проте на Поліссі земель сільськогосподарського призначення, які   залишились ще не розданими, не так уже і багато.
Залишається Держлісфонд. Особливо принадливі для спритних ділків з чиновників високого або приближеною рангу – це приміські ліси, 50-кілометрові зелені зони Києва і великих міст. Мисливські угіддя вже розібрані в довгострокову оренду (49 років). Свої маєтності новоявлені землевласники огороджують високими парканами з надійною вартою. Доступ пересічних українців до відкритих водойм, лісів, навіть для збору грибів чи ягід, стає обмеженим і небезпечним – можуть і вбити. Наприклад, площа лісів Київської (Старопетрівської) лісової науково-дослідної станції за останні роки зменшилась із 10,5 тис. га (1991 р.) до трохи більше 9 тис. га. Тобто, більше однієї тисячі га лісів, у тому числі урочище «Межигір’я» (140 га) «приватизовані». Перші спроби Верховної Ради приватизувати гамузом лісгоспи і спиртзаводи не набрали більшості голосів. Поки…
З приводу всього цього виникають сумніви щодо спроможності місцевого самоврядування в наведенні ладу, можливостей сільських громад щодо контролю за діями сільських голів, які разом з головами земельних комісій (часто «кишеньковими») не стримаються від спокуси лукавого розпоряджатись землею на свій розсуд. Як станеться – покаже час.

Категорія: Вишгородщина | Переглядів: 249 | Додав: slovo
comments powered by Disqus