Головна » 2017 » Вересень » 7 » Забутий генерал
17:44
Забутий генерал

В інших країнах-союзниках полководці, які підписали акти капітуляції Німеччини та Японії – Г.К. Жуков в Росії, Д.Ейзенхауер та Д. Макартур в США, Д. де Тасіньї у Франції, вважаються національними героями, до їх пам’яті ставляться з великою повагою. В Україні ж ім’я генерала, який підписав капітуляцію Японії, майже забуте.
Підписанням 2 вересня 1945 р. акта капітуляції Японії було завершено Другу світову війну. Від імені Верховного Головнокомандування Радянського Союзу цей документ підписав визначний полководець, генерал-лейтенант Кузьма Миколайович Дерев’янко.
Народився майбутній воєначальник, дипломат, один із найосвіченіших військових свого часу, 14 листопада 1904 року в селі Косенівка Уманського повіту Київської губернії (нині Уманський район Черкаської області). Його батька – Миколу Кириловича односельці глибоко поважали: він добував хліб насущний тяжкою, але такою потрібною працею каменотеса. За активну участь у революційних подіях в 1907 р. Миколу Дерев’янка заарештували і заслали у Вологодську область. Дружина Секлета Герасимівна із синами – трирічним Кузьмою, його братом Степаном, дочкою Зіною – поїхала слідом за чоловіком.
Лише через п’ять років їм дозволили повернутись у рідну Косенівку. 
Восени 1912 р. Кузьма пішов у місцеву церковноприходську школу. А в 1917 році, зібравши останні копійки, батьки відправили здібного хлопця навчатися в Першу українську гімназію ім. Бориса Грінченка в Умані. Нужда не раз заставляла Кузьму переривати навчання. З третього класу через злидні покинув гімназію і разом із батьком працював каменотесом, орав, сіяв, збирав урожай, виконував мулярські роботи, перекривав хати.
У 1922 р. юнак вирушив до Київської військової школи. Після її розформування Дерев’янка серед найбільш здібних курсантів переводять для навчання у Харківську школу червоних старшин імені ВУЦВК. Там він, зокрема, оволодів японською мовою.
Після навчання – командир взводу, роти, помічник начальника штабу полку, помічник начальника відділу Українського військового округу. Служив Дерев’янко відмінно, через рік отримав першу нагороду – іменний срібний портсигар, який зберігав усе життя. Із 1933 р. – слухач Військової академії ім. Фрунзе, де грунтовно вивчив англійську мову. Кузьма не тільки добре вчився, а й був ініціатором спортивних змагань, входив до збірної академії з футболу, очолював велопробіг за маршрутом Москва – Харків – Дніпропетровськ – Луганськ – Сталінград – Володимир – Москва. Особливо любив співати, брав в руки балалайку і разом з дружиною (вона грала на гітарі) та сином (мандоліна) задушевно співали українські пісні. 
Після навчання з 1936 р. виконував особливе завдання – керував перевальною базою на станції Сари-Озек (Казахстан), через яку здійснювалося постачання китайської армії, що вела війну з японськими агресорами. Капітан Дерев’янко з ризиком для життя супроводжував каравани до міст Урумчі, Кянджу, далі – через весь Сінцзянь до міcць базування китайської армії. У 1938 р. був нагороджений орденом Леніна. Такої відзнаки в той час удостоювались одиниці.
Невдовзі за наклепницькими доносами К. Дерев’янка звинуватили як «ворога народу», що приховав своє походження, мовляв, із сім’ї експлуататорів, будинок має. Над офіцером нависла смертельна небезпека потрапити у жорна сталінських репресій, але кожна нова комісія констатувала безглуздість звинувачень. 
В 1939–1940 рр. К. Дерев’янко – начальник штабу особливої лижної бригади. Із серпня 1940 р. – заступник начальника розвідвідділу Прибалтійського військового округу. У січні-березні 1941 р. виконував особливе завдання командування у Східній Пруссії. Із початком Великої Вітчизняної війни – начальник розвідвідділу Північно-Західного фронту, особисто вів глибоку розвідку і військові операції в тилу фашистів. У серпні 1941 р. очолив рейд в тил противника, в ході якого з полону в концтаборі під Старою Русою було звільнено багато бійців.
У 1942 р. отримує звання генерал-майора і призначається начальником штабу 53-ї армії. Під його керівництвом були розгромлені фашисти біля м. Дем’янська. Із літа 1943 р. у складі Степового фронту бере участь в Курській битві, звільненні Харкова. Із грудня 1943 року Дерев’янко як начальник штабу 57-ї, а потім – 4-ї гвардійської армії бере участь у битві за Дніпро. Зробив значний внесок в успішне завершення Корсунь-Шевченківської битви. Зокрема, добре спрямованим ударом гвардійців в районі Шендерівки і Лисянки було знищено німецьке угруповання Штеммермана, яке намагалося вирватися з оточення. Із сльозами на очах зустріла сина Секлета Герасимівна, коли він завітав у рідну Косенівку, щойно звільнену бійцями його армії.
Очолений Дерев’янком штаб армії вміло організовував розгром гітлерівців в ході Яссо-Кишинівської операції, під час прориву оголошеної Гітлером «неприступною» оборонної лінії «Маргарита» в районі озера Балатон в Угорщині, звільнення Будапешта і Відня. Багато разів його ім’я фігурувало в наказах Верховного Головнокомандуючого. Бойові соратники відзначали, що Кузьма Миколайович був розумним, твердим, дбайливим воєначальником. За ратні подвиги, високе військове мистецтво удостоєний звання генерал-лейтенанта (у 40 років!), найвищих державних нагород, також став одним з небагатьох генералів, які нагороджені всіма орденами імені видатних полководців — Богдана Хмельницького, Суворова і Кутузова. Після закінчення війни в Європі представляв СРСР у Союзній раді по Австрії.
Влітку 1945 р. К. Дерев’янко був призначений представником радянського Верховного Головнокомандування при штабі Союзних військ на Тихому океані. Багатьох істориків цікавило: чому Йосип Сталін вибрав із десятків кандидатів, включаючи маршала Жукова та маршала Василевського, який вів бої з японцями, маловідомого (широкому загалу) генерал-лейтенанта... Відповідь лежить на поверхні. Країна переможно завершила війну разом із союзниками, отже, потрібні були дипломати, а не полководці. Для того, щоб розпочати війну, багато розуму не потрібно. Зате скільки потрібно часу, терпіння, витримки, інтелекту, знань, щоб досягти миру! І в цьому випадку Сталін міг  покластися тільки на Кузьму Дерев’янка, який знав мови, людей і блискуче проявив себе під час дипломатичної роботи у Відні.
Велику роль відіграло і те, що Кузьма Миколайович був українцем. Цим об’єктивно віддавалося належне героїзму українців, їх жертвам, принесеним на вівтар Перемоги. За цим стояли і певні внутрішні та зовнішньо-політичні розрахунки. Зокрема, підпис українця під актом капітуляції Японії став ще одним вагомим аргументом у гострих дискусіях, які відбулись між СРСР, США та Великобританією стосовно включення України і Білорусії до складу ООН. На Ялтинській конференції великих держав (лютий 1945 р.), а потім на конференції в Сан-Франциско пропозиція СРСР була прийнята. Україна поставила свій підпис під статутом ООН, стала одним із фундаторів цієї організації. 
Але на Заході продовжували висловлювати всілякі сумніви з цього приводу. Ситуація ускладнювалася і через смерть президента США Ф. Рузвельта, з яким була досягнута відповідна домовленість. Врешті, поява українця в центрі подій, пов’язаних із завершенням війни, поклало край цій невизначеності, всіляким інсинуаціям. В кінці жовтня 1945 р. американський конгрес ратифікував документи стосовно ООН. Це сприяло утвердженню України як повноправного члена ООН.
2 вересня 1945 року на американському лінкорі «Міссурі» представники країн-переможців прийняли капітуляцію Японії та підписали акт, в якому визнавалася її поразка, а народ і армія зобов’язались негайно припинити військові дії, безумовно виконувати всі вимоги і вказівки союзників. Цей момент зафіксовано в кінохроніці і на фотографіях – так українець Кузьма Дерев’янко за життя став легендарним.
Через декілька днів відважний генерал із величезною небезпекою для здоров’я відвідує японські міста Хіросіму та Нагасакі, на які американці скинули атомні бомби, і детально описує, фотографує побачене.
У вересні 1945 р. К. Дерев’янко доповідає Сталіну та радянському керівництву про капітуляцію Японії, становище в цій країні, стан її армії, зокрема військово-морських сил. Особливо уважно розглянуто його звіт і фотографії про результати атомного бомбардування, який було повністю схвалено.
У січні 1946 р. Кузьма Миколайович призначений представником СРСР у Союзній раді в Токіо, в яку входили генерал Д. Макартур (США), представники Китаю та Великої Британії і яка контролювала виконання умов капітуляції і післявоєнне життя Японії. Рада працювала в складній обстановці – йшла «холодна війна», з 1950 року почалася війна в Кореї. В таких умовах Дерев’янко проявляв дипломатичне вміння і наполегливість у поєднанні з тактом в захисті позицій своєї держави. 
На початку 50-х років після пропозиції мирного договору з Японією (сталінське керівництво і теперішнє російське до цього часу його так і не підписали) Союзна рада припиняє існування. К. Дерев’янка переводять у Москву, де він працював на високих посадах начальника кафедри збройних сил іноземних держав військової академії та начальника управління інформації ГРУ Генштабу. 
Внаслідок опромінення, отриманого під час відвідання Хіросіми і Нагасакі, погіршилося його здоров’я. 14 листопада 1954 року в лікарні героя відвідали маршали С. Тимошенко і П. Ротмістров, які від імені керівництва держави поздоровили генерала із 50-річчям. А 30 грудня того ж року після тяжкої хвороби (рак підшлункової залози) він помер. Некролог підписали полководці Г. Жуков, В. Соколовський, І. Конєв, Р. Малиновський та інші воєначальники. Із державними почестями К.М. Дерев’янка поховали на Новодівичому цвинтарі у Москві.
7 травня 2007 року Президент України Віктор Ющенко підписав указ про присвоєння Кузьмі Дерев’янку звання Героя України (посмертно) за мужність і самовідданість, виявлені у роки Другої світової війни, визначні дипломатичні заслуги у повоєнному врегулюванні міждержавних відносин.

Підготував Олексій СЛОБІДСЬКИЙ
 

Категорія: Вишгородщина | Переглядів: 128 | Додав: slovo
comments powered by Disqus