Останній номер газети
Головна » 2014 » Травень » 31 » За чисте небо над головою
11:03 За чисте небо над головою | |
 Сьогодні тисячі солдатів і офіцерів готові йти на будь-які жертви, щоб раз і назавжди випалити розпеченим залізом бандитський гнійник на тілі нашої держави. Ці люди – реальний кістяк нашої країни. Вони свої уявлення про життя та справедливість зуміли відстояти й тоді, коли державу розкрадала купка мерзотників, коли ледве не все було віддано на відкуп людям жадібним та безпринципним, які не розуміють значення слів «Честь» і «Вітчизна».
Бойовий досвід сучасної Української армії здобувався через участь у миротворчих операціях під егідою ООН. Не було проти кого використовувати армію всередині країни, не ворогували ми і ззовні (як нам тоді здавалося). Сьогодні той балканський, афганський, іракський тощо досвід використовується (дякувати «великому брату») вже вдома.
Серед тих, хто разом із Збройними силами України робив перші миротворчо-бойові кроки, згодом використовуючи його на обох Майданах та при комплектуванні та підготовці сил територіальної оборони є й депутат районної ради Костянтин НЕПОП, з яким ми поспілкувалися напередодні свята миротворців.
– Народився я в Хотянівці, та згодом з батьками переїхав до Вишгорода, де й закінчив дев’ятирічку у школі № 1, – розпочав нашу розмову Костянтин Непоп. – Вступив до Енергетичного технікуму в Києві. По закінченні два роки працював у «Тепломережі» від слюсаря до майстра аварійної служби. Далі – призов до армії і служба в 95-й аеромобільній бригаді в Житомирі. По закінченні строкової служби запропонували перейти на контрактну. Я погодився. У цей час там формувався батальйон, що цілком складався з військовослужбовців контрактної служби, на базі якого в подальшому формувалися перші підрозділи українських миротворців. Це був 2001 рік. Після перепідготовки в 2002 році, миротворча рота, де служив і я, була відправлена в Косово (Сербія) у КFОR.
– Чим займалися на Балканах?
– Війна, велика чи мала, завжди була і буде найважчою роботою і суворим випробуванням для тих, хто за службовим обов’язком потрапляє на неї. Але, звісно, змалку я й гадки не мав, що доля колись занесе мене на Балкани.
Уся територія Косово розподілена за етнічним принципом між сербами, албанцями та іншими національностями. Крім того, був умовний розподіл зон впливу «інтернаціональних» бандугруповань, що промишляли рекетом, торгівлею наркотиками та зброєю. Місцеві політики ділили між собою владу, фізично знищуючи як один одного, так і свій народ.
Наше завдання – знаходити й вилучати незаконну зброю. Ми діяли, встановлюючи в нашій зоні відповідальності блокпости та перевіряючи пішоходів і автотранспорт. До речі, що таке корупція і зрада я зрозумів на прикладі тодішньої Косівської поліції. Ми вилучали зброю і наркотики, здавали її поліції, а потім вона знову опинялася на вулиці. Ось такий продажний круговорот. Незрозуміло було, де закінчується поліція і починається банда. Таким чином, роботи у нашого багатонаціонального контингенту – не меншало.
До речі, з сербами особливих проблем не було. Мова – схожа, віра – православна. З албанцями було важче. З ними й конфліктів більше. Недалеко від нашої знаходилася зона відповідальності росіян. У них після війни в Чечні до мусульман дуже погане ставлення. Погано вони ставилися й до албанців. На той час форма й озброєння у нас було однакове, тому албанці, плутаючи нас з росіянами, завдавали нам великих проблем. І обстрілювали, і гранатами закидували… Різне було.
– З кого ще, крім українців, складалися сили КFОR?
– З нами проходили службу бельгійський підрозділ, французький, люксембурзький, згодом і румунський. Крім того, невеличкий німецький підрозділ. Усе це замикалося на ООН. Приблизно 150 наших військових входили до складу бельгійського контингенту Багатонаціональної бригади КФОР «Північ». Основу українського підрозділу складали аеромобільна рота й окремий інженерно-саперний взвод, що формуювася на базі 95-ї окремої аеромобільної бригади Північного оперативного командування Сухопутних військ ЗС України. Кожний підрозділ бригади виставляв чергові зміни на блокпости, їх підтримували сили швидкого реагування з усіх підрозділів контингенту. Мовного бар’єру не було, ми спілкувалися здебільшого англійською.
– Чим займалися після місії ООН на Балканах?
– Деякий час хотів відпочити, та не склалось – почався Майдан 2004-го року, в якому я брав активну участь. Побачивши косівське життя, корупцію та продажність місцевої влади – не хотілося такого для себе і своєї родини. Мені ближче була Європа, з військовими якої я познайомився та потоваришував. Матеріально-технічне забезпечення армії та військових у них було на високому рівні. Було чому по-доброму позаздрити. Тобто, хотілося Європейських змін. Люди повірили тодішнім лідерам Майдану. Але вони наші сподівання, на жаль, не виправдали. Від політики на деякий час відійшов, працював в охоронних структурах. Людину з таким досвідом, знаннями й умінням брали з задоволенням.
– Що підштовхнуло до повернення в політику?
– У нас створилася група людей-однодумців, які вірили у можливість змін у державі на краще. Ми створили команду для участі в суспільно-політичному житті району. На чергових виборах у 2010 році до Вишгородської районної ради я балотувався «мажоритарником» від Хотянівки та Осещини, де і переміг.
– Як сприйняли Майдан 2013 року?
– Це було наче крик душі величезної кількості людей. Будь яке «инакомыслие» давилося владою силовими методами. А те, що зробив «Беркут» зі студентами вночі на Майдані Незалежності – обурило взагалі всю країну. Першими піднялися кияни та область, далі підтяглися всі регіони. Звісно, я, як і в 2004 році, брав у цьому активну участь. Але – без деталей. Я діяв, як повинна діяти кожна свідома людина, яка має гордість і віру в краще. Сподіваюся, що нас не чекає чергове велике розчарування. Адже я, як представник партії-переможниці, зроблю все залежне для здійснення наших кращих сподівань.
– Що сьогодні робите, з огляду на Ваш військовий досвід і ті проблеми, що створює Росія на сході України?
– Сьогодні я, згідно мобілізаційного розпорядження, допомагаю Вишгородському РВК комплектувати наші війська строковиками та добровольцями. А раніше, уже за особистим покликом, разом із своїми однопартійцями надавав допомогу у підготовці та забезпеченні батальйону міліції особливого призначення «Київщина», який нещодавно вирушив до району проведення АТО. Наприклад, за активної участі депутата райради Сергія Возного були закуплені бронежилети та амуніція. На початок комплектування «Київщини» це були предмети першої необхідності. Крім нас, різнобічну допомогу армії надавали члени спілки ветеранів Афганістану Вишгородського району, просто небайдужі люди, яки сприяли закупці продовольства та бронежилетів.
Моя рідна 95 бригада зараз знаходиться, так би мовити, на передовій, тому неодноразово ми їздили в район виконання її бойових завдань. Передавали необхідне спорядження та продовольство. І не важливо були там ті, з ким я служив чи ні, нас десантура завжди тепло зустрічала. Звісно – це крохи, але краще ніж сидіти і переживати перед телевізором. Адже армію в останні роки розграбували до страшного. Хто і як це робив, до них ми ще доберемось. А сьогодні армію всім нам треба підтримати. Зараз в області, на базі однієї з частин комплектується батальйон територіальної оборони. Звісно, ми ним теж опікуємось.
– Свято миротворців цього року затьмарене подіями в Криму та на сході країни. Але його, як то кажуть, ніхто не відміняв. Що побажаєте своїм колегам – вчорашнім та сьогоднішнім миротворцям?
– Звісно, чистого та мирного неба над головою. Кожен військовий мене зрозуміє. Слава Україні! Героям Слава!
Розмову вів Володимир Потапов, «Слово»
Фото з архіву Костянтина Непопа
| |
| Категорія: Вишгородщина | Переглядів: 719 | Додав: komashkov | |