Головна » 2015 » Травень » 2 » Волонтери – люди небайдужі
09:54
Волонтери – люди небайдужі
Під час Революції Гідності досить активним серед українців став волонтерський рух. Ситуація, що виникла на Сході країни у зв’язку з військовою агресією з боку Російської Федерації, його ще більше активізувала. Не секрет, що на початку військових дій армії як такої країна не мала.
 
Особовий склад – малочисельний, серед командирів були зрадники, військової техніки було обмаль. Тому певні функції по забезпеченню потреб військовослужбовців взяли на себе волонтерські організації. У представника однієї з таких організацій Анастасії Довбиш ми взяли інтерв’ю.
 
– Настю, розкажи будь-ласка представником якої саме організації ти є та хто до неї входить?
 
– Я – голова правління громадської організації «Союз волонтерів та учасників АТО». Хочу зазначити, що до складу нашої організації входять не лише волонтери, а й військовослужбовці, які зараз перебувають на бойових позиціях, а також ті, хто вже повернулися додому. Головним напрямком діяльності є допомога військовим та їхнім сім’ям, також ми всіляко підтримуємо вимушених переселенців, дітей сиріт, дітей інвалідів, людей похилого віку та інвалідів.
 
– Ваша команда досить часто відвозить гуманітарну допомогу військовим до зони АТО, якою була твоя остання поїздка?
 
– Остання поїздка була минулого тижня. Як завжди відвідали військовослужбовців з 30-ї окремої бригади, 44-ї артилерійської бригади та один з підрозділів спецпризначенців, який виконує бойові завдання. Передали підрозділу позашляховик. Так сталося, що під час нашого приїзду бійців нагороджували державними відзнаками та різного ступеня нагородами від Міністерства оборони України. Нам випала велика честь брати участь у їх врученні.
 
– На даний момент, згідно Мінських домовленостей, оголошено режим перемир’я. Виникає відчуття, ніби ситуація в зоні конфлікту стабілізувалася. Повернувшись з бойових позицій, що ти можеш сказати з цього приводу?
 
– Кількість обстрілів дійсно зменшилась. Там, де ми були, не було чутно ні пострілів, ні розривів снарядів. Для мене навіть було якось незвично. А ось поблизу Донецького аеропорту ситуація геть інша. Один із бійців мені повідомив, що майже кожного ранку відбуваються обстріли з мінометів, стрілецьких установок, а на вечір постійні обстріли з важкої техніки. Я в нього запитала, чи ми відстрілюємося у відповідь, на що він сказав, що нічим, адже важке озброєння відведено згідно тих же Мінських домовленостей. Так що судіть самі.
 
– Що думають хлопці з приводу сьогоднішньої ситуації в зоні бойових дій?
 
– У мене таке відчуття, що вони вже нічого не думають, стомились весь час аналізувати ситуацію, вони там стоять, бо «так треба». З приводу того чи налаштовані на перемогу? Так, налаштовані, але при цьому прекрасно розуміють, що переможемо чи ні, залежить не тільки від них. Перш за все має бути політична воля найвищого керівництва держави, якої, на жаль, до сих пір не відчувається.
 
– Крім постійних поїздок  на передову, чим ще займається ваша організація?
 
– Ми весь час проводимо різні акції. Хочу зазначити, що одним із напрямів нашої діяльності, є патріотичне виховання молоді. Зараз ми проводимо майстер-класи в школах району, під час яких діти власноруч розмальовують вироби з кераміки в патріотичному стилі. Дуже цікаво спостерігати, як вони вимальовують нашу державну символіку. Школярі плетуть маскувальні сітки. Вони це роблять з великим задоволенням, оскільки хочуть від себе особисто допомогти нашим військовим. Я щиро вірю, що їхнє бажання допомагати з часом має трансформуватися у бажання змінити державу на краще.
 
Нині ми проводимо переговори з українськими діаспорами щодо отримання допомоги для малозабезпечених верств населення нашого району. Думаю, невдовзі така допомога надійде, і ми зможемо надати її тим, кому вона дійсно потрібна.
 
Окрім цього, готуємо документальний фільм про людей з обмеженими можливостями. Мета стрічки – показати, як, маючи фізичні вади, можна жити повноцінним життям, виходячи з можливостей кожної окремої людини. У нашій країні досить складно інвалідам влаштуватися на роботу, оскільки роботодавці, як показує практика, не хочуть на свої підприємства брати людей з фізичними вадами. Якщо і беруть, то лише з метою перекрити зобов’язання перед державою, при цьому не створюючи їм належних умов для праці. Особисто я мрію про створення підприємства подібного до одного з іспанських, на якому 350 працюючих – інваліди, які забезпечують транспортну розв’язку міста. Упевнена, що і в нашій державі реально створити аналогічне підприємство. Головне – бажання, а можливості завжди знайдуться.
 
– Що саме потрібно змінити, аби ситуація в нашій країні стабілізувалася?
 
– У першу чергу, маємо змінювати самих себе. Кожен повинен робити все залежне від себе для покращення життя своєї родини та країни в цілому, і тоді ми обов’язково переможемо.
 
Ірина ЛИТОВЧЕНКО, «Слово»
Категорія: Україна | Переглядів: 149 | Додав: komashkov
comments powered by Disqus