Головна » 2013 » Березень » 30 » «Вірші писав завжди, майже не бачу, але ж відчуваю!»

---

11:55 «Вірші писав завжди, майже не бачу, але ж відчуваю!»

У невеликому будинку, прямо над дорогою, у Нових Петрівцях проживає родина Стареньких – Олександр Йосипович та Зінаїда Омелянівна. Усе життя Олександр Старенький пропрацював слюсарем-складальником, але душа його ще змалку була небайдужою до написання віршів. Ще в дитинстві він почав втрачати зір, але це не стало йому на заваді жити повноцінним життям, як з точки зору працездатності, так і особистого життя. Зустрівши Зінаїду, струнку та веселу працівницю радгоспу, він зрозумів, що закохався. У світлому вирі почуттів подружжя, намагалося не занепадати духом через скруту, виховували сина Володимира, будували власну хату. В ній і до сьогодні проживають.  – Вірші писав завжди. Майже не бачу, але ж чую, відчуваю! — посміхається Олександр Йосипович.  Протягом життя пенсіонер тримав вірші у голові, а зараз їх дбайливо записують його вже дорослі онучки Ганна та Анастасія.  — Зараз у чоловіка багато вільного часу, то складає вірші, а я записую. Колись, просила про себе написати , а йому «не пишеться». Та я не ображаюсь, розумію — творча душа, — сміється дружина митця.  Свої поезії Олександр Йосипович присвячує онучкам, минулим рокам, мальовничому рідному краю — Вишгородщині. Один з останніх своїх віршів «Ніша» присвятив голові Вишгородської районної адміністрації Олександру Приходьку. – Мої слова – то все, що залишиться після мене, нехай буде пам’ять! — каже автор.  Марина ПОГОРЄЛОВА, «Слово»  фото автора Олександр СТАРЕНЬКИЙ РІКА Ріка біжить, ріка тремтить, Битим склом на сонці грає. Стоїть на березі дівчина Тихенько співає. Її вітер обвіває, сонечко сіяє. Радісно дівчині – через те й співає. СТАРІ ПЕТРІВЦІ Де паслись кози і вівці, Тягнулися ліси і голубії небеса, Козиний хутір став хутір Героїв. Народ працював, будинки построїв. Там Дуся і Вова Чорний проживають. Вони всім людям здоров’я бажають. На вулиці Миру Марія Кушнір проживає. Вона нитку в голку вдіває і щось вишиває, Ввечері йде до клубу – в хорі співає. Сашко Єрема — голова, господар Завзятий, на справи багатий, В голові повно ідей – Він працює для людей. ОЧІ Очі нудьгують, очі сумують, Очі плачуть, очі сміються. У них хвилі радості, мов зайчики скачуть. Хто йде, хто їде, хто що несе – очі бачать все, А ні, густа пелена – суть і надія до самого дня. НІША Сказав Олександр Приходько: «Інвалід повинен свою нішу шукати». І я буду шукати, вірші писати, Щоб відчувати вірша фон, Мені потрібен диктофон. Тоді онучка прийде, З нього на папір покладе. Ти, діду, думай вірші, я прийду І на папір тобі покладу. Ти помреш, я прийду до хати, Щоб тебе згадати.

Переглядів: 551 | Додав: komashkov

comments powered by Disqus