Головна » 2018 » Березень » 29 » Величне свято наших предків
16:50
Величне свято наших предків

Традиції української писанки
Олеся Токарська – майстриня з двадцятилітнім досвідом писанкарства, яка створила тисячі оригінальних і неймовірних писанок. Розмальовані дивовижні витвори писанкарки багато разів виставлялися в містах України, а також за кордоном – у США, Бразилії, Німеччині, Франції, Швейцарії, Польщі, Монголії.

Олеся Токарська: «Писанка – це своєрідна медитація, що вимагає не тільки володіння старовинною технікою, а й духовного піднесення, вивчення історії та магії цього давнього мистецтва. Колись писанкарки усамітнювалися для належного виконання цієї роботи. Я теж роблю це на самоті, бо коли берешся за яйце і писачок, то важливо, щоб тебе ніщо не відволікало, щоб вкласти у це заняття свою душу. Недаремно кажуть, що писанка передає стан майстра».
Ознайомитися з експонатами виставки «Традиції української писанки» можна у Музеї давньоруського гончарства Вишгородського історико-культурного заповідника (м. Вишгород, вул. Межигірського Спасу, 11). 
Телефон для довідок: (067) 900-57-32, (067) 961-63-96.

Інф. ВІКЗ

Величне свято наших предків 
Нарешті прийшла весна, першим промінцям сонця радіють усі українці.  Тільки прокинулися від зимової сплячки, як на носі Пасха – одне із головних православних свят. Останній тиждень перед Великоднем називається білим або чистим, він є надзвичайно важливим і має багато традицій, які розказують про побут та життя наших предків. На цьому тижні дотримуються суворого посту, як під час першого тижня. Селяни вірили, що це найкращий час для сівби ранніх ярих зернових культур і гороху – буде колосисте збіжжя і без бур’янів.
Понеділок. За традицією у Страсний понеділок люди «вбирали» свою оселю – підфарбовували, мили, чистили. Цей день починався рано, ще до сходу сонця. Після обіду йшли на город, аби до живного четверга посіяти все насіння.
Вівторок – у цей день жінки золили, прали, прасували білизну. Якщо була гарна погода, виносили провітрювати постіль, покривала та інший текстиль, готували святковий одяг. Чоловіки тим часом оглядали поля й заготовляли дрова для випікання пасок.
Середа – день своєрідного завершення найважливіших робіт. Під вечір треба було впоратися з городом, навести лад у хаті. Ввечері починали готувати тісто для пасок, дівчата вибирали яйця для писанок, готували віск, писало, природні барвники. Хлопці ж прибирали подвір’я, складали дрова, звільняли двір від мотлоху.
Четвер – найважливіший день, який називається Чистим, світлим, страсним або живним. Чистий четвер – день весняного очищення. Ще вдосвіта, до сходу сонця селяни прикрашали подвір’я, помешкання – все мало бути чистим і виглядати по-святковому. У саду і на городі господар згрібав на купу торішнє листя, бадилля бур’янів і підпалював, щоб очистити землю від морозу, зими. 
Ввечері у церкві відправляються «Страсті». Колись українці намагалися зберігати урочистий спокій і додержувати тиші: ні сміху, ні співів, навіть голосних розмов на вулицях, коли у церкві читалися Євангелії.
Люди, повертаючись із церкви, намагалися донести додому «страсну» свічку так, щоб вона не погасла. Для цього робили спеціальні ліхтарі з кольорового паперу або фарбованого скла. Червоні, сині, зелені ліхтарі у формі зірки, місяця були колись гарною оздобою цього вечора. Полум’ям страсної свічки викопчували сажею хрест, щоб лиха нечисть хату минала. Страсна свічка в народному віруванні мала велику магічну силу. 
На Київщині, Поділлі та на Лівобережжі Чистий четвер – це «Навський Великдень». За стародавнім народним віруванням Бог тричі на рік відпускає мерців з «того світу»: перший – у Чистий четвер, другий, коли квітують жита, і третій – на Спаса.
На Навський Великдень мерці відправляють своє богослужіння і каються в гріхах. У цей день вони не бояться ні хреста, ні молитви, а як побачать живу людину, можуть задушити, щоб вижити, потрібно обливатися водою, адже мерці мокрого бояться.
П’ятниця – люди нічого не їли до виносу плащаниці з вівтаря на середину церкви, тобто до другої години полудня. Повернувшись із церкви, родина обідала. Стіл у Страсну п’ятницю пісний, навіть рибу їсти у цей день не можна. Шити, прясти заборонено, великий гріх рубати дрова або що-небудь тесати сокирою. 
У п’ятницю печуть пасхальні куличі, які в народі називають пасками. Як тільки господині посадять паски у піч і загнітять їх свяченою вербою, то йдуть на город і садять розсаду, щоб капуста була здорова, як паска. 
Самі ж паски пеклися так: робили опару на молоці, додавали до неї борошна та яєць і місили тісто. У тісто клали імбир жовтий і білий: жовтий для краси, а білий для духмяності. Додавали ще настоянки на шафрані. Куличі клали у високі форми, а зверху накладали хрест із тіста. На якийсь час ці форми ставили у тепле місце, щоб паски добре посходили. Опісля садовили у добре нагріту піч. Пекли паски з найкращого питльованого білого пшеничного борошна і тільки раз на рік. Поки паска не посвячена, їсти її не можна. 
Субота. У Великодню суботу роблять крашанки або, як кажуть на Київщині, «галунять яйця».
За народним віруванням, крашанки готуються тільки у суботу, тому що яйця, пофарбовані у п’ятницю, швидко псуються, а у суботу – зберігаються протягом усіх свят.
Здебільшого яйця фарбують у червоний, жовтий, синій, зелений і золотистий кольори. Для жовтої крашанки використовують суху торішню яблуневу кору, цибулиння, для синьої – варять проліски, а ще сушені ягоди чорної бузини, кору з чорноклена. Фарбують тринадцять яєць  –  це символізує дванадцять апостолів і Спаситель. 
Стародавні перси вірили, що спочатку не було нічого, крім божества. Нарешті народилося яйце. Ніч покрила його чорними крилами, а Любов, старший син Творця, заопікувався ним. Коли яйце дозріло, утворився Всесвіт – цей міф прийшов до персів із Сходу. У них був і звичай фарбувати яйця, робити крашанки. Крім того, у храмах перси тримали ще й литі або витесані з каменю яйця, як символ усього, що народжується.
Українські археологи також знаходили глиняні фарбовані яйця, зокрема на Київщині  та Полтавщині. 
Ніч перед Великоднем. Колись у селах парубоцтво мало звичай у цю ніч розпалювати вогонь. На Київщині побутував звичай украсти в шинкаря стару бочку, діжу або колесо від старого воза, щоб було чим розпалити вогнище. Цей вогонь як символ  весняного очищення, як і вогнище на Чистий четвер.
Зараз мало хто з українців дотримується всіх традицій, паски найчастіше купують у магазині. Незважаючи на новітні часи і шалений технічний прогрес –  ми повинні знати звичаї та традиції наших предків. 

Підготувала Христина БАРАНОВСЬКА, «Слово»

Переглядів: 300 | Додав: slovo
comments powered by Disqus