Точна дата заснування Межигірського Спасо-Преображенського монастиря залишається невідомою. Досить полемічною у наукових колах є навіть дата хрещення Русі. Адже кожна історична епоха породжує власне бачення подій, створює свої історіографічні схеми і твердження, притіняє чи актуалізує окремі факти, по-своєму інтерпретує факти і події.
Багато науковців відстоює щонайменше трьохетапну, а то й п’ятиетапну теорію хрещення  Руси-України. Відомий бібліограф, митрополит Євгеній Болховітінов неодноразово заявляв, що 988 рік – це не перша і не єдина дата, коли правителі Київської Русі намагались замість язичницької політеїстичної віри привести державу та її людність до християнської монотеїстичної віри.
Перші князі Києва варязького походження Аскольд і Дір стали відомі тим, що 860 року, за 128 років до прийняття хрещення Володимиром Великим, відважились на похід від варяг у греки, з’єднавши своє варязьке військо із військом слов’янського племені полян, дійшли до Константинополя і після перемоги Візантійської держави зі столицею Константинополем Аскольд прийняв православне хрещення під іменем Миколай. У Києві на схилах Дніпра і сьогодні є місце, де, за легендою, похований Аскольд. Колись біля його могили була збудована православна церква святого Миколая, яка діє і сьогодні.
Подальші князі Київські (Олег та Ігор) вогнем і мечем утихомирювали слов’янські племена полян, древлян. Воювали з хазарами, Візантією, не чіпаючи релігійних вірувань.
Значно відрізнялось князювання святої рівноапостольної Ольги. Ця княгиня була не тільки першою і єдиною жінкою, якій завдяки її державному розуму вдалося протягом 945–962 рр. тримати великокнязівський скіпетр однієї із найсильніших на той час держав Європи. Професор Володимир Ричка у своїй книзі «Княгиня Ольга» стверджує: «Княгині Ользі належить визначальна роль у сполуці Русі язичницької із Руссю християнською».
Автори «Повісті минулих літ» описують Ольгу як енергійну, вродливу жінку, мудру і хитру правительку. Найбільший комплімент робить цій жінці – чоловік Нестор, повідомляючи читача про її чоловічий розум, коли мова заходить про реформування, які вводила Ольга, примножуючи багатства Київської Русі, її вплив на сусідні держави, їх правителів.
У зовнішніх стосунках вона, як мати і жінка, віддає перевагу дипломатії перед війною. У 957 році Ольга їде до Константинополя для переговорів з візантійським імператором, де й приймає хрещення, отримує ім’я Олена. Сталося це через 97 років після хрещення Аскольда і  за 31 рік до хрещення Володимира Великого, який доводився Ользі онуком. 
Відомо, що в юності Володимир Святославович був хворий, погано рухався. Його, тоді ще язичника, бабуся вмовляла прийняти християнство, на що внук відмовить: «Я вірую в того одного бога, якщо я побачу, що він могутніший, ніж усі мої боги». 
Ольга ревно молилась сама, і… сталося диво. Володимир не тільки почав вільно ходити, а й змужнів, став сильним і вдатним воїном, якому вдалось укріпити і розширити кордони держави Київська Русь. За його правління були збудовані оборонні кріпості у Білгороді та Вишгороді. Держава стрімко розвивалась в політичному, економічному і культурному відношеннях.
Літо 988 року у візантійському місті Херсонесі на березі Чорного моря Володимир Святославович прийняв християнство по візантійському обряду, одержав при хрещенні ім’я Василій.
На честь цього у Києві ним був побудований храм Різдва Богородиці, на утримання якого Володимир виділяв десяту частину своїх княжих доходів. Звідси її друга назва – Десятинна церква. Він перший із князів почав карбувати монети, на яких був зображений тризуб, що згодом набув значення державного.
Історики суміжних із слов’янами держав, а саме: Птолемей, Геродот, Стратон, Діодор та інші, писали, що у Київську Русь з приходом першого митрополита Михаїла прийшли і монахи з гори Афон. Шукаючи спокійне місце для творення молитов, вони піднялись по течії Дніпра вверх і побачили Межигір’я, зупинились тут, де й оселилися.
Отже, перші свічки православ’я були запалені у Межигір’ї, звідсіля почалась хода і поширення віри Христової по всіх куточках нашої землі. За свідченнями літописців, у Межигір’ї  спочатку існувала божниця, яка стала й першою культовою спорудою і поклала початок монастирським спорудам більш пізнього періоду.
Очевидно, що першим храмом Межигір’я був дерев’яний храм Преображення Господнього. У народі його звали ще Білим Спасом.
Те, що древній Вишгород був резиденцією київських князів, це безсумнівно. Тут мешкала княгиня Ольга. Широко відома історія заснування нею Микільської Пустині, яка пов’язана з чудотворною іконою святого Миколая, яку Ольга-Олена привезла із Візантії. Відголосок тих давніх подій живе в назвах цілого ряду поселень на Вишгородщині: містечко Ольжичі, Ольжин-град, де був розташований заміський двір княгині, знаходились вони на місці злиття двох сакральних річок – Дніпра і Десни (десницею в старослов’янській мові звали праву руку), а саме ця ріка і є правою притокою Дніпра. Пізніше в XVI-XX століттях це місце стали називати Старосіллям. В 1891 році завдяки вікарію Чернігівської єпархії преосвященному Сергію (Соколову) тут було збудовано каплицю в честь Миколи Святоші. В цих місцях, за переказами, народилась княгиня Ольга. З глибокої давнини і до XVIII століття через Старосілля проходив єдиний на той час торговий шлях із Києва до Остра і Чернігова, а потім і до торгових міст Росії, Прибалтики, його елементом був і Сваромський поштовий тракт.
В ХІ столітті князем Мстиславом, братом Ярослава Мудрого, було спалено «Город Ольжичі», то на одному із близьких до нього піщаних горбів уцілілі жителі заснували і побудували нове село, яке стало називатися Новосілками.
Під час заснування і розвитку Межигірського монастиря усі ці межуючі з ним території і люди були тісно пов’язані з розбудовою святого місця.
Любив Межигір’я і князь Ярослав Володимирович (Мудрий). В Спасо-Преображенському храмі відбувалися усі важливі події життя родини князя. Свідченням того, що Ярослав піклувався про церкву як достойний спадкоємець свого батька Володимира Хрестителя, є 400 православних церков в одному тільки Києві. У 1051 році Ярослав добився того, що Константинополь призначив митрополитом Київським Іларіона, русина за походженням. До цього митрополитами були або греки, або візантійці. Цей церковний діяч був першим письменником, служив у церквах села Берестове біля Києва і Софійському соборі. Його церковно-богословський твір «Слово про закон і благодать», написаний між 1037 і 1050 роками, в якому він із християнських позицій проповідував мир і злагоду між князями і князівствами. Іларіон був учителем дітей Ярослава, на його поглядах і творах князь виховував своїх синів і дочок. У Спасо-Преображенському храмі Межигір’я княжна Анна Ярославна отримала благословення батька на шлюб із королем Франції. З цього храму вона взяла Євангеліє, яке підтримувао її під час всього перебування на престолі Франції. Юна княжна із Києва була набагато молодша за свого чоловіка – короля Генріха Першого Капета. Вона не зганьбила авторитету своєї рідної землі – Київської Русі. Анна стала праматір’ю одинадцяти королів капетинської династії, королів династії Бурбонів, Орманів та Валуа. 
У цьому ж храмі 20 лютого 1054 року відспівали тіло померлого Ярослава Мудрого і звідсіля повезли в усипальницю Софійського собору.
 Не оминули Межигір’я трагічні події 1160-1170 років, коли особливо загострились князівські міжусобиці, викликані непомірним апетитом сина Юрія Долгорукого – князя Андрія Суздальського. Він мав князівство і ще не мав держави. Як далекоглядний політик, Андрій Суздальський добре розумів роль церкви не тільки в духовному, а й у національно-політичному житті держави. Словом, розумів те, чого багато сьогоднішніх політиків не хочуть розуміти. Хочеш мати національну державу – створюй у ній незалежну ні від кого церкву.  Отже, Андрій Суздальський письмово звертається до візантійського патріарха Луки Хризоверга з проханням відділити церкви Суздальського князівства від Київської митрополії та висвятити для нього окремого митрополита. І одержав відмову. Чому? А причиною було те, що Суздальщина та той час ще не була повністю  християнізована, і без потужного місійного впливу Києва її остаточна християнізація підлягала сумніву. 
Про Московське князівство мови ще не могло бути, бо тільки 1147 року Москва згадується вперше як болотисте місце із садибою якогось боярина Кучки, де він ховав свої награбовані статки.  Пройде ще не одна сотня літ, як стверджують історики, зокрема й російські, наприклад, В. Ключевський, коли згадувана в ХІ столітті Москва перетвориться на князівство Московське, де в 1325-1340 рр. один із московитів князь Іван (І) Калита – почне будувати навколо Москви дубовий кремль. 
Тож Андрій Суздальський, невдоволений відмовою Луки, до 1169 року зібрав велике військо і йде походом на Київ. Літописець жахається: «Два дні грабували місто, Софійський собор, Десятинну церкву. Церкви горіли. Одних убивали, інших в’язали і брали в полон… Обдирали церкви та монастирі, забирали ікони, дзвони навіть знімали і везли в північні краї. Ограбували тоді всю святиню». А в княжому місті Вишгороді, під Києвом, Андрій, уже на цей час званий Благолюбським, побачив затишну чудотворну ікону Вишгородської Божої Матері. За переказами, ікону написав сам євангеліст Лука на дошці столу, за яким обідала Богородиця. Повіз «боголюбивий» князь-грабіжник святиню наших предків у Суздаль. Та, кажуть, не схотіла Пречиста в столицю злодія вступати – не доїжджаючи кілька верст до Суздаля, вперлись коні, що везли ікону – і ані руш! Довелось Андрію на цьому місці спорудити храм, довкіл якого виникло містечко, назване Боголюбськом. Пізніше ікону перенесли в нову столицю Андрія – місто Володимир-на-Клязьмі. Там ікону нарекли – Богоматір Володимирська. Вона знаходиться в Росії, яка понині гордиться перед світом краденою іконою.   

Геннадій НІКОЛАЄНКО, с. Нові Петрівці,
Валентина ОСИПОВА, с. Демидів