 Йде 26 рік з часу створення нашої незалежної України. З погляду вічності це невеликий відрізок часу. А відносно людського життя… За ці 25 років народилось і встигло вирости нове покоління українців, які, як і старші покоління, чекають від нинішньої влади конкретних змін, позитивних зрушень у всіх сферах життя української спільноти, як і у відродженні втрачених святинь, якою є наш військовий козачий Межигірський Спасо-Преображенський монастир.
Поки уми державних мужів мало зайняті проблемами духовності, дуже важливими є прояви такої ініціативи, яку виявляють наші громадяни: не за обов’язком служби, а за покликом своєї совісті об’єднують свої зусилля і роблять хай і невеликі кроки, стверджуючи, що нам, українцям, є що берегти, примножувати, захищати і розвивати.
За останні майже 10 років саме жителі Нових Петрівців долучилися до пожвавлення життя у Межигір’ї в 2006 році, встановивши меморіальний камінь, присвячений дворазовим відвідинам у 1843 та 1846 роках Межигірського монастиря Тарасом Шевченком. Трьома роками пізніше активісти спільними стараннями окультурили урочище Дзвонкова криниця, зробивши там капличку, облаштували Козацьку галявину, де пройшли чотири фестивалі народної пісні і ручних ремесел «Межигірський узвіз» у 2010-2013 роках, а ще два у 2014 і 2015 роках проходили вже на території самого монастиря. У 2013 році ентузіастами був установлений величезний шестиметровий хрест, присвячений похованим тут духівництву та запорозькому козацтву. На дубових скрижалях хреста у вигляді тризуба викарбувані слова Т. Шевченка із поеми «Чернець». Геннадій Ніколаєнко та Віталій Вансович були ініціаторами будівництва дерев’яного храму біля Дзвонкової криниці.
На місті Свято-Преображенського головного храму монастиря встановлено макет іконостасу цього легендарного храму. За 2012-2016 роки були створені Гімн Межигір’я – пісня на слова Геннадія Ніколаєнка, музику до якої створив Михайло Олійник (син) із Гути Межигірської. До роботи над гербом і прапором Межигір’я Геннадій Ніколаєнко залучив Марину Петрівну Варченко, художника-консультанта, та її доньку Катерину Володимирівну Варченко, художника-дизайнера з Вишгорода.
У неділю, 12 лютого, у Межигір’ї, де до 1935 року до неба здіймався золотоверхий купол Свято-Преображенського храму, вже третій рік поспіль відбуваються поминальні молебні за упокій душ тих, хто протягом більш ніж тисячолітньої історії монастиря був похований на його території. А кількість похованих тут людей важко навіть уявити, адже тільки за неповними даними синодальних архівів – це 688 осіб духовного стану, більш як 1500 козаків-запорожців, понад 30 осіб міщан-благодійників, які мали особливі заслуги перед монастирем.
Завдячуючи старанням Геннадія Ніколаєнка та його помічникам: волонтеру-благодійнику Дмитру Пірклу, голові Київського відділення міжнародного громадського об’єднання «Матері в молитві» Меланії Іщук, голові Гореницького відділення цієї ж жіночої організації Тамарі Бігун до Українського Єрусалиму зібралось понад 80 небайдужих людей зі всієї Київщини – з Києва та Вишгорода, з навколишніх сіл Нові і Старі Петрівці, Демидова, Лютежа, Бучі, Боярки, Вишневого, Броварів. Особливо представницька делегація завітала із сіл Гореничі, Лука, Гнатівка Києво-Святошинського району – на двох автобусах приїхали дорослі і діти, що відвідують недільну школу у церкві села Гнатівка.
Отець Спиридон, ігумен Михайлівського Видубицького монастиря, що опікується відбудовою Межигірського монастиря, відслужив молебень, відспівавши вічну пам’ять усім, хто похований у Межигір’ї. Особливий акцент священик зробив на вічній пам’яті Героїв Небесної сотні і всіх синів України, які боролись за її волю і полягли за її незалежність, хто гинув і гине на полях боїв сьогодні на Сході нашої Вітчизни.
Діти із Гнатівки заспівали декілька патріотичних пісень, хористи із «Лютізької левади» і хору села Гнатівка з’єднали свої голоси, подарувавши присутнім молитовні пісні.
Відбувся й поминальний обід, приготуванням якого опікувались благодійники, очолювані Ольгою Івановою. Вдячні учасники молебню і коменданту Межигір’я Денису Тарахкотелику за теплий куліш і гарячий чай.
Закінчилась ця потрібна акція імпровізованим концертом-спілкуванням присутніх на цьому святому місці, де співали патріотичні пісні, читали поезію, завершили цю теплу зустріч патріотів виконанням Державного Гімну України.
Валентина ОСИПОВА, Демидів
На знімку: Іконостас храму Преображення Господнього (головного храму Війська Запорізького в Межигір’ї)
|
