Головна » 2015 » Січень » 3 » То чи була Переяславська Рада?
10:23
То чи була Переяславська Рада?
За слушним зауваженням історика П. Феденка, «орда своїм грабіжництвом і зрадливістю, а Польща непримиренністю супроти української державності навіть на обмеженій козацькій території просто пхали Богдана Хмельницького шукати протекції московського царя».Згодом навіть російський історик Покровський скаже: «Богдан Хмельницький, згнітивши серце, пішов під Москву».
 
Слід звернути увагу на досить активний характер українсько-московських відносин протягом 1648–1654 рр., адже за цей час в Україні побувало 13 посольств із Москви, водночас з України відправлялись офіційні делегації в Росію. Метою дипломатичних зусиль Б. Хмельницького було намагання схилити Москву до війни з Польщею, а за це Україна мала прийняти протекторат московського царя. Позиція Москви протягом тривалого часу характеризувалася тільки моральною підтримкою, вичікуванням і обіцянками. Лише 1 жовтня 1653 р. Земський собор у Москві прийняв рішення про «взятие Б. Хмельницкого с Войском Запорожским под высокую руку царя».
 
Для офіційного представлення рішення Земського собору в кінці грудня 1653 р. посольство на чолі з «ближнім боярином» В. Бутурліним прибуло до Переяслава. За козацькою традицією, окрім проведених старшинських нарад, було скликано загальновійськову раду.
 
Протокольного документального запису про хід Переяславської Ради і переговорів немає. Основ­ну інформацію, яка тиражувалась у більшості видань, дає так званий «Статейний список», тобто звіт В. Бу­турліна, в якому він суб’єктивно, у потрібному для себе світлі, відтворює події, і тому об’єктивність і правдивість цього взяли під сумнів уже його сучасники. Таким чином, було витворено так звану «переяславську легенду» про якийсь переяславський договір, яким було утверджено «возз’єднання України з Росією» (до речі, першим цей термін вжив В. Бутурлін). Насправді ж, на Переяславській Раді посли вручили Б. Хмельницькому царську грамоту, зачитану І. Виговським, в якій говорилося про те, що «цар велел принять под свою высокую руку гетьмана Б. Хмельницкого и все Войско Запорожское с городами и землями и будет вспомогаществовать им против недругов ратными людьми». Після цього Б. Хмельницький і В. Бутурлін обмінялись промовами.
 
Потім мала відбутися взаємна присяга. Відмова В. Бутурліна присягнути від імені царя Олексія Михайловича (на тій підставі, що цар московський самодержавець і підданим не присягає), що цар буде захищати українців від Польщі і не порушить їхніх прав і вольностей, мало не зірвала переговорів. Лише усвідомлення усієї складності становища (Б. Хмельницького, за висловом І. Лисяка-Рудницького, переслідували «кошмар коаліції»  і бажання уникнути війни на два фронти) змусило гетьмана і старшину погодитись на однобічну присягу цареві. Згодом присягали сотники і козаки Переяславського полку. М. Грушевський віднайшов в архіві іменні списки тих, хто присягав у Переяславі, у ньому лише 284 особи. По всій Україні у книги присяги записано 127337 чоловік. Категорично відмовилось від присяги вище духовенство на чолі з митрополитом Сильвестром Косовим. Не присягнули ряд полковників, зокрема знамениті Іван Богун та Іван Сірко. Деякі люди, яких «заганяли» до присяги, називали фальшиві прізвища, тобто їхня присяга була недійсною. Був і такий трагічний випадок. Бургомістр Переяслава хворів. Він не хотів присягати, але його принесли до церкви на ношах і примусили це зробити. Через три дні він помер...
 
Отже, ніякого письмового договору в Переяславі не було укладено, там велися усні переговори, які носили репрезентативний, декларативний характер і не мали ніякої юридично-правової сили. 
 
Згідно з Переяславськими домовленостями між гетьманом і царським урядом було укладено Березневі статті 1654 року. У результаті Переяславської Ради та наступних переговорів між гетьманським та царським урядами було укладено воєнно-політичний союз двох держав — України та Московії. Необхідність виходу з-під польської залежності спонукала Б. Хмельницького піти на визнання протекторату московського царя над Україною. Одночасно було дано царську гарантію щодо збереження державних прав України, яку згодом неодноразово порушували.  Урешті  широка автономія українських земель і Запоріжжя звелася протягом 120 років нанівець.
 
Слід зазначити, що різних угод і договорів між Україною і Росією було багато і до Переяславської Ради. Тільки з якихось причин царизмом, а згодом і радянськими ідеологами  Переяславську Раду, яка відбулася 8 (18) січня 1654 року, було взято за точку відліку, так би мовити, возз’єднання України і Росії.
 
Підготував Олексій Слобідський, «Слово»
Категорія: Україна | Переглядів: 402 | Додав: komashkov
comments powered by Disqus