На півночі Вишгородського району, у межиріччі Десни та Дніпра, серед лісів і луків знаходиться чудове село Сувид. Засноване воно наприкінці XVIII століття переселенцями із сусіднього села Боденьки.
У цей період Десна занадто близько підійшла до села, підмиваючи берег під час повеней. Частина жителів с. Боденьки, будинки яких знаходились біля річки, змушені були розібрати свої хати і перевезти їх на нове місце, ближче до лісу. Розібрали і перевезли й дерев’яну церкву, яка теж знаходилась у небезпечній зоні. Нове поселення спочатку так і назвали – Нові Боденьки. Згодом за селом утвердилася назва Сувид – у цих місцях колись був курінь мисливця на прізвище Сувид.
Те, що місце, де розташувалось село, благодатне для проживання і там здавна селились люди, підтверджують й археологічні розкопки, у ході яких були виявлені залишки поселень доби неоліту та бронзи.
У кінці XIX – на початку XX століття відомий археолог Дмитро Самоквасов дослідив біля Сувида територію  під місцевою назвою Вишка, де були виявлені залишки поселення й артефакти часів Трипільської культури.
Пізніше, ближче до Сувида, на так званій Лисій горі місцеві жителі знаходили уламки старовинного посуду. Ця місцевість була досліджена вже радянськими вченими, які підтвердили факт існування поселень часів Трипільської культури біля Сувида.
На початку XX ст. село входило до Жукинської волості Остерського повіту Чернігівської губернії. Жителі займалися землеробством, скотарством, лісництвом, риболовлею. У селі була церква, шинок, 1913 року відкрито школу.
Владні повноваження зосереджувались у Жукині у волосного старости та поліцейського сотського с. Сувид Петра Романовича Бабича.
У січні 1919 р. владу на Чернігівщині захопили більшовики і почали формувати свої органи влади та встановлювати нові порядки. На підставі тимчасового положення про організацію робітничо-селянської влади на місцях від 15 січня 1919 року органами радянської влади були визначені: у селах – сільські ради, а у волостях, повітах і губерніях – з’їзди робітничо-селянських рад і обрані ними виконавчі комітети.
Як свідчить збірник документів «Борьба трудящихся за власть Советов на Черниговщине», у лютому-березні 1919 р. відбуваються вибори сільських рад по селах. Ця інформація міститься і на сайті Верховної Ради України, де вказано, що дата утворення Сувидської сільської ради – 1919 рік. Однак архівні та історичні джерела не містять інформації про те, хто входив до виконавчого комітету першоутвореної сільської ради у селі  Сувид, які були аспекти діяльності сільради. Можливо, у зв’язку з наступом Денікіна навесні 1919 р. новостворені сільські ради (зокрема і Сувидська) фактично не працювали. 
  Влітку 1919 р. денікінці відступили. Радянська влада повернулась і насильницькими методами знову розпочала створювати органи влади на селі. Всеукраїнським з’їздом Рад була прийнята Конституція України 1919 року, на основі якої більшовики видали декрет Тимчасового уряду «Про організацію влади на місцях». Згідно декрету всі губернські революційні комітети зобов’язані були усунути від влади сільські ради як такі, що не виправдали надії більшовиків, та замість них владні повноваження на селі надати комітетам бідноти.
Більшовики вважали, що комітети бідноти, утворені з найбіднішого населення, будуть ефективнішими владними структурами на селі, ніж перші сільські ради, до яких, скоріше за все, входили заможні та поважні на селі люди, які не підтримували радянську владу, вважали її тимчасовою та антинародною.
Розпорядженням Чернігівського губернського революційного комітету Остерський повітовий революційний комітет зобов’язує волосні ревкоми ліквідувати створені на початку року сільські ради та обрати комітети бідноти. Але і найбідніше населення в селах підтримувати більшовиків не бажало.
За архівними даними, представник Жукинського волосного революційного комітету Гриценко 10 серпня 1919 року прибув до  Сувида з метою терміново обрати комітет бідноти. Проте жителі села на сход не з’явились. Лише за допомогою міліціонера Кошевого і десятських вдалося «витягнути» бідняків із хат. Після довгих зусиль, пояснень і погроз вдалося організувати Сувидський сільський комітет бідноти. Він складався з голови Іларіона Клименка, члена комітету Михайла Гриба та секретаря Миколи Ходарченка. Але працювати в комітеті селяни не хотіли, боячись, що влада може знову змінитись (Державний архів Чернігівської області (далі ДАЧО),Ф. Р-7,Оп.1, Спр.23, Арк.1-2).
Проте і комітети бідноти як владна структура на селі себе не виправдали: своєчасно не забезпечувалась здача продподатку (продукти харчування та сіно для Червоної армії), не подавались списки «кулацких элементов», «частных торговцев», «служителей всех церквей и вероисповеданий», «бывших полицейских, жандармов и служащих в Гетьманской и Деникинской страже». Бідняки у Сувиді теж не бажали служити, зривали «изъятие хлеба у кулаков, проведение постановлений Остёрского волревкома» , самостійно переобирали склад комітету бідноти та змінювали термін його функціонування ( ДАЧО,Ф. Р-7,Оп.1,Спр.23,Арк.1-2).
У зв’язку з цим на початку 1920 року Чернігівський губернський ревком постановив: «Все сельские Комбеды как власть временная должна быть заменена постоянной властью, а именно сельскими советами крестьянских депутатов и их исполнительными комитетами. Выборы производить в сёлах на сходах, на которых должны присутствовать только бедняки и середняки, не допускаются на сход торговцы, духовенство и кулаки» (ДАЧО,Ф.Р-7,Оп.1,Спр.23,Арк.60).
Однак заміна комітетів бідноти сільськими радами у 1920 році результатів не дала. Новостворені сільські ради і надалі не хотіли служити більшовикам, саботували продовольчу розверстку. З метою протидії більшовицькому грабежу у селах створювались селянські групи самооборони, які об’єднувались у повстанські загони.
На території Остерського повіту проти радянської влади діяли загони Струка, Кузнєцова і так звана більшовиками «Нижчедубечанська банда» , а у селі Сваром’є відбулося повстання селян проти збору фуражу для більшовицької армії.
Суперечки та протистояння між прибічниками старої і нової влади відбувалися не тільки в Остерському повіті, а практично по всій захопленій більшовиками Україні. Тому з метою зміцнення радянської влади паралельно із сільськими радами з 1920 року в селах почали створювати комітети незаможних селян (КНС).
У Сувиді КНС був створений влітку 1921 року. Президія КНС складалась із трьох чоловік: голова  Максим Григорович Винник, член президії Роман Степанович Розка, секретар Євдокія Олексіївна Ходарченко.
На волосному з’їзді комнезамів у 1922 році делегат з’їзду від села Сувид Максим Винник звітував, що всіх членів комнезаму– 15 , але, в основному, працює лише президія, решта комнезамівців пасивна. Комнезам разом із сільською радою бере участь у розподілі землі, виконанні продрозверстки, реєстрації «кулацкого элемента» (ДАЧО,Ф.Р-183,Оп.1,Спр.73,Арк.5-6).
У травні 1923 року в УРСР проведено адміністративну реформу, у ході якої було ліквідовано губернії, повіти та волості, а створено округи, райони, сільради.
Сувидська сільська рада (Сувид і Боденьки) була віднесена до Остерського району Ніжинського округу.
У 1925 році створено Київський округ, і Сувидська сільська рада стала підпорядкованою Жукинському району Київської області. На той час до сільради входили села Сувид (кількість дворів – 235, 1371  мешканець) та Боденьки (кількість дворів – 151, 1036 жителів).
1930 рік. В УРСР знову адміністративно-територіальні перетворення: створюються області, реорганізовуються райони. Жукин перестав бути районним центром, утворено Вищедубечанський район, до складу якого і ввійшла Сувидська сільська рада .
Нова адміністративна реформа 1962 року віднесла Сувидську сільську раду до Києво-Святошинського  району Київської області. 
Із квітня 1973 року Сувидська сільська рада ввійшла до новоствореного Вишгородського району Київської області.

Василь ХОДАРЧЕНКО