Головна » 2015 » Січень » 3 » Спогади. Роздуми. Публіцистика
10:30
Спогади. Роздуми. Публіцистика
Але перед тим, як попасти на «свій» есмінець, довелося тижнів зо три «прокантуватися» у Сєвєроморську, який був головною базою Сєвєрного флоту. До екіпажу прибув представник «Окрыленного» і ми залізницею подалися до Сєвєродвінська, здійснивши чималого гака від Мурманська до Архангельська, а звідти й до Сєвєродвінська.
 
Загальні враження і від Сєвєроморська, і від подорожі, і від Архангельська із Сєвєродвінськом були гнітючі: безперервні дощі, болото, сірі будівлі, сірі люди. Одним словом – тундра. Для когось це було «родіною», але для мене – усе це була чужа чужина. Одна-єдина думка зігрівала душу, що ті три роки, які мені ще залишилось перебувати у цьому вигнанні з моєї справжньої споконвічної Батьківщини, рано чи пізно минуть, і я неодмінно повернуся назавжди у свою благословенну Україну, найпрекраснішу і найріднішу землю на світі.
 
У той час мені, двадцятилітньому юнакові, важко було збагнути, для чого українських юнаків для проходження строкової служби у війську запроторюють якнайдалі від України. Натомість представники інших народів, переважно росіяни, строкову службу проходили в Україні. Офіційною мовою це називалося екстериторіальним принципом формування Збройних сил Радянського Союзу.
 
Це вже дещо пізніше мені стало зрозуміло, що за так званим екстериторіальним принципом насправді були приховані тонко прораховані, підступні, далекосяжні і небезпечні для неросійських народів плани імперського московського центру.
 
Майже безболісно, нібито у природний спосіб, відбувалася нівеляція, змішування і «обрусєніє» інородців, себто немосковитів. Окрім «екстериторіальної» військової організації, для цієї мети прекрасно підходили всесоюзні «ударні» будівництва. При цьому на «ударні будови у віддалених регіонах Російської Федерації усіляко заохочували українців. На ті ж «стройкі комунізма», які здійснювалися на території України, навпаки, намагалися прилаштувати якомога більше етнічних росіян.
 
Чи була ця політика «обрусєнія» ефективною? Ще й як! Особливо враховуючи створену поступово і майже непомітно атмосферу, за якої стало престижним і навіть вигідним мати у паспорті позначку про національність — «русскій». Саме тому народжені від змішаних російсько-українських шлюбів автоматично ставали «русскімі», незалежно від того, був росіянином батько чи мати. Окрім того, у незбагнений, дивовижний спосіб, дуже багато носіїв прізвищ «Заєць», «Лебідь», «Сорока» ставав «Сорокін», «Лебідь» перетворювався на «Лєбєдєва» і так до безкінечності. Зустрічав у житті людей з прізвищами Руденко (в), Марчук (ов), Міненко (в), Гончар (ов). Доречі, з Гончаро(ви)м я познайомився у Пінську в школі корабельних електриків. Був це типовий сільський хлопець з Донеччини, який російською мовою двох слів не міг зв’язати, але на запитання про національність відповідав: «Руський». Саме так, а не «русскій». Колись я у розмові з цим Іваном Гончаровим несподівано спитав: « А яке прізвище у твого батька?». Іван був тугодумом і, не відразу збагнувши своєрідну підступність мого запитання, щиросердно сказав: «Гончар». Потім він мені розповів, що за метрикою він теж Гончар, але коли йому виписували паспорт, «помилково» змінили прізвище, а заодно і національність.
 
Цікаво, що коли я відслужив рік на есмінці і нам прислали молоде поповнення на заміну тим, хто демобілізувався, серед новачків був і мій однофамілець – Михайло Лях (ов), уродженець Петербурга.
 
Отже, на запитання чи була ефективною імперська національна політика у Російській державі, чи то пак у Радянському Союзі, відповідь однозначно має бути ствердною. Так! Була ефективною. Для панівної, державної нації. Бо інакше чим ще можна пояснити такий парадоксальний факт: під час перепису у 1926 році українцями у Радянському Союзі записалося 80 (вісімдесят!) мільйонів громадян, а «русскімі» лише 60 (шістдесят) мільйонів. На сьогодні ж українців на пострадянському просторі набереться заледве мільйонів із п’ятдесят. Зате чисельність «русскіх» сягає півтори сотні мільйонів. Може росіянки плодовитіші за українок? Далебі! Це все наслідки ефективної національної політики московського комуністичного режиму, який, окрім вищенаведених методів, не менш ефективно зменшував чисельність українців голодоморами, війнами і репресіями.
 
*   *   *
Повернімося, отже, до флотських буднів, у які доля занурила мене проти мого бажання. Перше «хрещення» справжнім штормом я пережив у Білому морі, куди наш есмінець виходив після ремонту кілька разів на так звані «ходові випробування». Очевидно, переконавшись у тому, що ходові механізми корабля працюють справно, командування прийняло рішення про перехід із Сєвєродвінська на місце постійного базування у Сєвєроморськ. Я з першого дня був зарахований до відділення електриків-слаботочників, у завідуванні яких були: корабельні телефонна станція і телефонні комутатори, усі види дзвонкової сигналізації, система сигнальних вогнів, аварійне освітлення і всі корабельні акумуляторні батареї, а ще — машинні та рульові телеграфи. Електротехнічна група, до якої належало і моє відділення, входила до складу електромеханічної бойової частини №5. Скорочена назва її була БЧ-5. От у цій БЧ-5 я і відбарабанив від першого дня і до самої демобілізації.
 
Був кінець 1956 року. Тривала епоха так званої «холодної війни» між Совєцьким Союзом і рештою світу.
 
Увесь Сєвєрний флот Радянського Союзу перебував у бойовій готовності №1. Не вдаватимусь у подробиці, скажу тільки, що для нас ця фактично фронтова обстановка була нелегким випробуванням. Кілька разів на добу по кораблю оголошувалася бойова тривога. Ходові парові турбіни корабля (права і ліва) потужністю по 16 000 кінських сил кожна місяцями цілодобово трималися розігрітими до параметрів, які забезпечували майже негайний їхній запуск. Для цього безперервно працював на повну потужність так званий «допоміжний котел», а чотири основних котельних відділення у режимі, який дозволяв за кілька хвилин довести їх роботу до повної потужності.
 
Володимир ЛЯХ
Далі буде
Категорія: Вишгородщина | Переглядів: 132 | Додав: komashkov
comments powered by Disqus