Головна » 2018 » Квітень » 19 » Робота гончаря – на грані магії
17:08
Робота гончаря – на грані магії

Вишгородська земля – традиційно гончарська, адже тут ще в ХІ ст. діяло 250-300 гончарних печей, у яких випалювали різноманітні керамічні вироби. А пізніше на Вишгородщині працювали цегельні заводи, а також фабрика з виготовлення фаянсового посуду, який був настільки досконалим, що його цінували навіть вінценосні сім’ї. Щоправда, у радянські часи все те було знищене, і гончарські традиції призабулися. Та навіть розкопані археологами старовинні горни безбожно засипалися землею – будувалося ж місто енергетиків, у якому тодішня влада не залишала місця безцінним за своєю історичною вартістю знахідкам! Єдиний збережений горн часів Київської Русі нині можна побачити в музеї давньоруського гончарства, що входить до комплексу Вишгородського історико-культурного заповідника. Власне, завдяки знахідці тут, по вулиці Межигірського Спаса, 11, і відкрито музей. І, можливо, символічно, що саме звідси нещодавно почалося відродження вишгородських гончарних традицій. Крок за кроком згадується старовинне ремесло, гармонійно вплітаючись у сучасний контекст. Долучитись до цього може кожен під час майстер-класів з гончарства, які проводять у музеї досвідчені майстри. Один із них – кераміст і реставратор Володимир ДОВГАН, який щоп’ятниці відкладає всі свої справи і знаходить час для занять і з дітьми, і з дорослими.
– Пане Володимире, як виникло Ваше захоплення керамікою?

– Сам я з Галичини, з Червонограда на Львівщині. Ще зі школи – з третього класу – я займався в художній студії. Потім була художня школа, далі – училище… У мене художньо-педагогічна освіта. А по суті, напевне, художник. І керамікою займаюсь, і реставрацією, і полотна малюю…
Із гончарством я детально ознайомився років 25 тому на початку 90-х. В той час займався художнім оформленням: розписи, художні оформлення приміщень, різні барельєфи, рельєфи, наочна агітація… І якось товариш запропонував: є дуже цікава тема – гончарство. Давайте спробуємо всі разом, а нас було четверо. Так ось, із нас чотирьох троє по-справжньому захопилися керамікою. Спочатку я працював лише у техніці чорнолощеної «гаварецької» кераміки. Також цікавився керамікою Трипілля. Нині ж більше захоплююсь глазуруванням, обварною керамікою. Працюю не лише в традиційних формах, а й шукаю свою інтерпретацію класики. До речі, мої роботи – не тільки декоративна окраса інтер’єрів приміщень, їх можна використовувати й у побуті.
– Ви маєте свою творчу майстерню «ДОВГАН-АРТ». Я бачила ваші вироби, і вони мене справді вразили. Відверто кажучи, таку вишукану кераміку шкода пускати в хід як кухонне начиння. Розкажіть, будь ласка, що це за техніки, у яких Ви працюєте?
– Низка нюансів буде цікавою тільки тим, хто вже володіє гончарними навичками. Тому – коротко.
Чорнодимлена кераміка – її ще називають чорнолощеною, чорною, сивою, задимленою, закуреною – це кераміка, яку випалюють за спеціальною технологією, без доступу кисню. Вона з’явилася як альтернатива традиціям античної кераміки. Вже на початку нашої ери вона мала свої центри на території України та країн Європи. А в ХVІІІ-ХІХ століттях в Україні вона конкурувала із традиційною полив’яною керамікою.
Коли в масовий побут увійшла майоліка, а за нею порцеляна, чорнолощеною керамікою продовжували користуватися хіба що селяни. Однак нині вона відвойовує втрачену популярність.
Обварна кераміка отримала свою назву за способом її випалу. Це відбувається так: розпечений виріб щипцями дістають із печі і опускають у борошняну бовтанку чи рідку кашу, чи трав’яний настій, тощо, і завдяки цьому його поверхня покривається неповторними коричневими розводами. Справді неповторними, адже малюнок розводів у кожного виробу завжди виходить різним, і саме це надає такій кераміці особливої цінності.
Молочний випал – теж древній спосіб надати гончарному виробу красивого декоративного вигляду, а ще зробити його водонепроникним. Це робиться просто: після першого випалу кераміки його опускають в молоко, а потім нагрівають до 350 градусів.
– Кажете просто, а насправді робота гончаря – на грані магії…
– Можливо, певна магія і є, адже гончар у своїй роботі «задіює» усі чотири стихії: землю, воду, повітря та вогонь. Глину, що уособлює ЗЕМЛЮ, розчиняють у ВОДІ, виліплюють виріб, висушують на ПОВІТРІ та обпалюють у ВОГНІ. До всього, гончарі у своїх виробах передають і свій характер. 
– І цьому Ви вчите тих, хто приходять до Вас на майстер-класи, які відбуваються у музеї давньоруського гончарства?
– Я навчаю бажаючих опанувати гончарне мистецтво не лише тут. Ще я проводжу майстер-класи у своїй майстерні, а також раз на тиждень веду гурток гончарства для дітей у селі Хотові, в об’єднанні «Родинний центр «Мамаї». То ж сюди прийшов із солідним досвідом проведення майстер-класів. А загалом я люблю займатися з дітьми, адже це – наше майбутнє, той наш потенціал, який треба розкрити. І мені приємно, що я вношу свій вклад.
Завдяки директору музею давньоруського гочарства Ірині Даценко я ознайомився з Вишгородським історико-культурним заповідником. Торік  брав участь у міжнародній виставці подарунків та товарів для дому «ProMaisonShow», і пані Ірина туди завітала. Переговорили, вона запросила вести такі майстер-класи. А директор заповідника Влада Литовченко переконала, що мій досвід тут потрібен. І ось я тут. Уже приходили дітки з Вишгородської спеціалізованої школи «Сузір’я», також щоп’ятниці приходять і діти, й дорослі покрутити гончарний круг, долучитись до гончарної магії…
– Що найголовніше у гончарській справі?
– Насамперед – і це справді найголовніше – треба відчути матеріал. Можна зробити якусь річ тільки тоді, коли ти відчуєш глину, коли навчишся з нею працювати, коли зрозумієш, наскільки глина пластична, наскільки вона тверда чи рідка, наскільки тягнеться, якщо говорити про гончарний круг. Коли людина опанує техніку – центрувати, витягувати майбутній виріб, тоді вже можна говорити про якусь художню цінність речей. Адже саме це – ті нюанси, зявдяки яким звичайний ремісничий гончарний виріб набуває художніх характеристик. І, можливо, найголовніше, що дає людині уміння працювати на гончарному крузі – це душевна рівновага.
– Ми з Вами зараз розмовляємо саме після майстер-класу. Діти щойно пішли, Ви ще й руки не встигли помити від глини. Що Ви робили сьогодні?
– Катя – одна з маленьких учениць – сказала: хочу зробити мисочку для писанки. То ж ми із чотирма учнями робили невеликі конусні мисочки, а потім їх прорізали, і зробили з них щось на кшталт стилізованих пташок. А наступного разу діти запропонували зробити власне мисочку. Загалом вони хочуть виготовляти певні прості речі – мисочки, горнятка. Потім можна буде йти далі.
Дітей варто знайомити з гончарством. Адже інтерес проявляється, чи, навпаки – не проявляється, саме після знайомства. Бо коли дитина тільки в кіно, чи, скажімо, в Пирогово бачила, як майстер працює за гончарним кругом – це одне. А коли сам сів, ознайомився – це вже зовсім інше. Зазвичай, якщо візьмемо кількість дітей, які приходять спробувати свої сили в цьому занятті, за сто відсотків, то відсотків п’ять зацікавиться тим, щоб продовжувати навчання. Але п’ять відсотків – це теж немало. Адже зрозуміло, що в кожного – свої нахили і таланти, і дуже важливо – щоб дитина зрозуміла, чи це її справа, чи варто шукати себе в чомусь іншому. А в гончарній справі багато своїх особливостей. Зокрема багато залежить від складу характеру. Гончар має бути спокійною і доброю людиною, бо ж, як кажуть у народі, у злого гончаря навіть горщики тріскаються. Бо ж глину не можна змусити підкоритися, її треба вміти слухати, з нею треба встановити контакт, і тільки тоді, і тільки такий майстер зможе цілком проявити свої здібності, розкрити талант. 
Записатися на майстер-класи можна за телефонами: (067)900-57-32, (067)961-63-96.

Інна КОСЯНЧУК 
(Вишгородський історико-культурний заповідник), спеціально для «Слова»
Фото із Фейсбук-сторінки Влади Литовченко

Категорія: Вишгородщина | Переглядів: 142 | Додав: slovo
comments powered by Disqus