Останній номер газети
Головна » 2014 » Грудень » 27 » Пріоритети визначені, а перепони лишаються
11:03 Пріоритети визначені, а перепони лишаються | |
 Те, що пріоритетним напрямком економічного зростання Української держави визначене сільське господарство – знає кожен українець. А от як досягти вагомих результатів на визначеному шляху аграрії, економісти та політики, схоже, однозначно не визначилися… Труднощі, проблеми та шляхи їх вирішення нещодавно обговорювали аграрії на нараді керівників сільськогосподарських підприємств та фермерських господарств Вишгородського району.
Про результати наради з журналістами «Слова» поспілкувалися її учасники.
– На думку багатьох, головною проблемою агропромислового комплексу є те, що постійно відсутні необхідні обсяги фінансових ресурсів, що спрямовуються на підтримку сільськогосподарського виробництва, – ділиться враженнями від районного форуму один із учасників наради, фермер з Нижчої Дубечні Іван Терещенко. – Це, у свою чергу, призводить до того, що продовжується зростання диспаритету цін на матеріально-технічні ресурси, пально-мастильні матеріали та продукцію сільського господарства, що, з рештою, унеможливлює застосування сучасних систем господарювання в аграрному секторі і оновлення основних виробничих фондів, насамперед сільськогосподарської техніки, а це і надалі призводить до неконкурентноспроможності нашої продукції через низьку ефективність сільськогосподарського виробництва.
Є ще один суттєвий фактор, що всіляко гальмує розвиток і взагалі успішне функціонування сільськогосподарського виробництва. Як не банально це звучить, але мова йде про бюрократичні перепони. Коротко це можна сформулювати проханням до чиновників: якщо немає змоги допомогти, то хоч не заважайте!
Я, так би мовити, на власній шкірі це відчуваю. Адже і сам тримав на орендованій у колишнього радгоспу фермі близько десятка корів. І врешті відмовився і від оренди, і кількість тварин скоротив до чотирьох та перевів їх у господарство особисте. Не вигідно з комерційної точки зору, та й невиробничі потреби, спрямовані на складання всіляких звітів, себе не виправдовують…
Продовжує розмову відомий в районі фермер Валентин Титаренко.
– Я віддав пріоритет рослинництву. З оброблюваних мною п’ятидесяти гектарів посівних площ у 2014 році засіяв 15 гектарів соєю, інші 34 з половиною віддав під сіно та насінники багаторічних трав. Для потреб військових вирощую картоплю і овочі. Однак врожаї могли б бути набагато більшими, якби налагодити стабільний збут, вивчити попит, котрий щоразу змінюється у той чи інший бік, науково обґрунтувати сівозміни та удобрення грунтів. Останнє лише умовно залежить від керівника, бо об’єктивно все впирається в гроші на подібні витрати. А банки якщо і дають кредити, то під непід’ємні відсотки, які у світі знайти важко. Є і вагомий соціальний аспект у підтримці та розвитку сільського господарства. Я переконаний, що населення сіл багато в чому прямо залежить від місцевих фермерів. Та що там сіл… Боєздатність і забезпечення армії продуктами харчування в умовах економічної кризи теж здебільшого лежить на плечах сільгоспвиробника, що зумовлюється успішною діяльністю фермерів. Не взмозі обходитися село без допомоги фермера і у власному благоустрої, і у забезпеченні теплом та електропостачанням, снігоприбиранням тощо…
Усіх аспектів розвитку села враховувати неможна. Якщо проблеми фермера ігноруються на високому рівні, то я думаю, що справа полягає у низькій фаховості вищих керівників влади, зусилля яких спрямовані на розвиток міжнародної спекуляції, а не на відтворення і розвиток вітчизняного виробництва сільськогосподарської продукції. Так простіше, і відповідальності менше. Адже відомо, що собівартість виробництва яловичини і курятини за рахунок наявності природних пасовищ та сприятливих кліматичних умов в країнах Латинської Америки настільки низька, що навіть з урахуванням транспортування в Україну продукція коштуватиме нижче за вітчизняну. Ще й виявиться екологічно чистішою… Але ж постає питання: що в такому разі робити з вітчизняними аграріями? Якою залишається перспектива в України як у країни аграрного спрямування? Чи не перетворимося ми в спекулятивну замість потенційно успішної агропромислової країни.
– На 1 листопада поточного року в сільськогосподарських підприємствах району, що подають звітність протягом року, утримується 80 голів молодняка ВРХ, свиней – 23 голови, 9197 тисяч голів птиці та шестеро коней. Крім того, в ДНЗ «Катюжанське ВПУ» та фермерських господарствах утримується 39 голів ВРХ, з них 11 корів та 107 голів коней. На території Нижчедубечанської сільради веде діяльність ТОВ «ЛігалАсістан», де утримується 64 голови ВРХ, з них 32 корови та 600 голів птиці. З весни змінилося керівництво КСП «Україна», разом з ним і погляди на скотарство в цілому. У господарстві проводиться реконструкція тваринницьких приміщень і закуплено 70 голів молодняка ВРХ м’ясного напрямку продуктивності.
У поточному році вироблено 133175 тонн м’яса. З них 18 тонн м’яса ВРХ, 4 тонни свинини та значна кількість курятини, яєць та крольчатини, – звітує начальник управління агропромислового розвитку Вишгородської райдержадміністрації Галина Журбенко.
– На рівні гасел та закликів сказане вище звучить гарно і правильно, але на ділі виходить далеко не так – розповідає фермер Анатолій Лук’яненко. Я повністю згоден з колегою Терещенком стосовно бюрократичних перепон. Адже як розуміти заклики до кооперації в умовах дії існуючого законодавства, що передбачає, зокрема подвійне оподаткування – податок зараз доводиться сплачувати і господарству, і кооперативу, який апріорі є неприбутковим. Держава не дбає і про перспективи розвитку фермерських господарств, бо, скажімо, попри моє обгрунтоване звернення щодо збільшення кількості оброблювальних земель, реакції від влади до цього часу немає жодної. Не можна вирішити це питання і завдяки оренді, бо орендодавець у сьогоднішніх умовах не квапиться здавати в оренду те, що потенційно в результаті можливого дозволу на продаж сільськогосподарських земель можна буде розпайований наділ вигідно продати. Є й інші не менш важливі завдання, без розв’язання котрих неможливий поступ уперед. Нині ми над цим працюємо і бачимо тенденцію щодо отримання позитивних результатів. Про це, сподіваюся, ітиметься у наступних публікаціях. Але не варто забувати, що країна охоплена неоголошеною війною з Росією. Тому велике сподівання на підтримку та інвестиції всіх свідомих громадян, вивчення та впровадження інноваційних технологій, застосування ресурсозберігаючих та енергозберігаючих технологій, вирощування та зберігання сільськогосподарських культур. Без комплексного вирішення вищезгаданого нам важко буде конкурувати не лише з Європою, а й з країнами, котрі перебувають на нижчому щаблі розвитку. Зокрема Митним союзом, чого всілякими засобами добивається Росія.
Підготував Юрій ГОРОВИЙ, «Слово»
| |
| Категорія: Вишгородщина | Переглядів: 428 | Додав: komashkov | |