Головна » 2018 » Листопад » 23 » Правда про козацтво України
10:00
Правда про козацтво України

У редакції «Слова» відбулася творча зустріч з Олександром Коцюбою – автором досліджень і наукових праць про відродження ідеології народовладдя. Він є учасником науково-практичних впроваджень у сучасній історії народу України в процесах законотворення і мирних дій: зборів; демонстрацій; референдумів; виборів на альтернативній основі. І творчої участі у Верховній Раді України, яка схвалила авторський проект альтернативного Закону України про вибори органів народовладдя (1989); основи Декларації (16.07.1990); суттєві доповнення і зміни у діючу тоді Конституцію (24.10.1990); Концепцію нової Конституції (19.06.1991); Акт проголошення незалежності України (24.08.1991); розглянутий парламентом України та опублікований в ЗМІ (1992) проект нової Конституції України для всенародного обговорення і схвалення (з липня 1992 року по вересень 1993 року). Конституційна комісія Верховної Ради України розглянула удосконалений проект і передала для парламентського розгляду. 
Редакція «Слова» запропонувала Олександру Павловичу Коцюбі відповісти на актуальні питання з аргументованими висновками для винесення на обговорення громадськості: 1). Чому так сталося, що схвалений народом проект не був прийнятий законодавчим органом? 2), Хто, з яких підстав і мотивів ініціював позбавлення повноважень не тільки парламенту – законодавчого органу, а й депутатського корпусу України ХІІ скликання? 
Олександр Павлович пояснив, чому громадяни не мали у той період достовірної інформації щодо невиконання законів Конституції й інших законів у сучасній Україні. Необхідно осмислити ці складні процеси. Історія законотворчості навчає і громадян, і владу дотримуватися трьох закономірностей. У порівнянні подаємо їх українською мовою і латиною, які треба зрозуміти: 1). Закон – це те, що народ наказав і постановив (латиною: «Lex est, guod populusjubet atgue constiuit»), 2). Звичай  править законом – «Mos legem regit», 3). Нікого не можна звільняти від відповідальності за правопорушення – «Nemo deliectus exuitur». До речі, козаки і козачки вивчали і знали латинську мову.                                                                             
 

Частина перша
Закон – це те, що народ наказав і постановив: латинський текст – «Lex est, guod populusjubet atgue constiuit», республіканський розвиток народів людства

§ 1. 
Правологічні проблеми нових досліджень

Природним правом увійшли у багатовікову історію життя українського козацтва звичаї і традиції. Це і був республіканський період розвитку людини, народу і всього їх суспільства. На козацьких вишиванках жінок і чоловіків, дітей і внуків, рушниках і фіранках прочитується: мирна історія України, спосіб козацького життя, мова предків і батьків, неповторний гумор і сатира, пісні і журба, любов і кохання, повага природних прав і свобод людини, честі й гідності. 
Трипільська, черняхівська, празько-корчацька, києво-руська й сучасна культури мають свої історичні, мовні, археологічні, художні, архітектурні, етнічні й правові та інші ознаки. Це візерунки і портрети, народна і національна атрибутика, античні і сучасні елементи, що є в знаряддях праці та побуту, виробах, гончарному мистецтві, художніх оздобах й неосяжній спадщині нашого народу. 
Історія народу, людини, суспільства не менш складна сучасному громадянину України як і освоєння тисячолітніх епох соціальних скарбів, правової спадщини прав та свобод людини і громадянина. Тут діє ідеологія багатовікових суспільних відносин в умовах боротьби за збереження звичаїв і традицій народу – основи козацтва і єдиного цілого: природного з відповідним йому писаним правом у демократично обраному правосудді й судочинстві в ім’я правди і справедливості. 
Це: публікація проекту альтернативного Закону України про вибори органів народовладдя (1989); схвалена Декларація 16 липня 1990 р. і в 1991 році на двох референдумах; Конституції України від 24 жовтня 1990 року та 28 червня 1996 року. Також один із багатьох фактів – книжка В. Саюка «Ірпінська битва 1323 року».
Виокремлюючи поняття «козацтво», різні дослідники, автори статей або творів часто розуміють під ним зовнішнє походження людини, групи людей або спільноти. Як правило, дослідники поняття «козак» уявляють в образі озброєної людини як вихідця з азійських народів, а поняття «козацтво» – як суспільний стан в  країнах чи державах і також з цими ж поверховими зовнішніми привнесеннями.
Ця зовнішність переповнила десятки й сотні високохудожніх творів, статей найрізноманітнішої тематики та походження. Усі вони ідеологічно спрямовані на хибне запозичення існування козацтва при тих чи інших державах з охоронними функціями на умовах, визначеними йому поселенням для життя. 

§ 2.

А унікальність в іншому – розкрити внутрішній стан козацтва з глибоко історичної суті виникнення козацького демократичного укладу його життя, корінного походження властивих тільки козацтву звичаїв, традицій, дії військової організації козацтва та мотивів здійснення громадського публічного правосуддя.
У численних же дослідженнях відсутнє пояснення й розгляд історичних проблемних питань: 1). Чому ж ці поселення формувалися на основі місцевого населення, названого козацтвом, яке традиційно берегло культуру Київської Русі? 2). Яким чином та чому козацтво захищало національну українську мову і віру? 3). Як охарактеризувати факти, що козацтво з давніх-давен  проживало на цій же історично визначеній території Київської Русі? 4). Яким чином у козацтві існували прадавні устрої життя Київської Русі з її демократичною організацією діяльності громад? 5). Які умови розкривають змістовну простоту управління, захист прав особи у суспільстві, що поєднані з козацьким способом життя? 6). Чому після зруйнування Києва монголо-татарськими ордами військові дії та протистояння козацтва організовано саме на території Київської Русі? 7). Звідкіля з’явилося наслідування робити  стрижку голови «оселедцем», як і в Святослава – князя Київської Русі? 8). Як розрізнені поселення козацтва об’єднувалися у скоординоване козацьке військо для ведення війн з Візантією чи Османською імперією? 9). Як здійснено успішні походи в царську Росію і двічі з польськими військами завойовували Москву? 10). Чому проявився масовий героїзм народу з бойовим формуванням українського козацтва у Вітчизняній війні 1812 року тощо?
 § 3.
Російські дослідження про козацтво навмисне обходять або замовчують ці історично важливі проблемні питання,  або ж посилаються на заплутаність подій, відсутність достовірної інформації та інші другорядні причини. І це при тому, що в основному за часів військових дій Петра І й пізніше з України були вивезені архіви, які дотепер зберігаються в сховищах Санкт-Петербурга та Москви, доступ  для досліджень яких був закритий ще і в більшовицько-«комуністичні» періоди. Але політики брутально обманюють, називаючи їх радянською епохою, хоча поняття «радянський» походить від слова «Рада», що відображало Ради старійшин, Ради князів, Вічеві ради, Козацькі ради, Ради народних депутатів й чимало розумного.
Особливо це стосувалося пошуків правди про достовірну історію козацтва. Наприклад, у довідковому офіційно описовому документальному творі Російської імператорської головної квартири-штабу опублікована книга «Казачьи войска» під редакцією В. К. Шенка та упорядника В.Х. Козіна. Це хроніка гвардійських козацьких частин, системно розміщених у книзі «Імператорська гвардія», надрукованої за розпорядженням командуючого імператорською головною квартирою – штабом (див. книгу  С.- Петербург, типогр. В. Д. Смирнова. 1912).
У книзі «Козацькі війська» зазначено, що в ній коротко і послідовно викладені хронологічні дані про козацькі війська на підставі існуючих тоді друкованих відомостей (с. 3). І там же у вступі зроблена у правому верхньому куті французькою мовою примітка: «Gund potai, feci, facinnt meliorn potentes» («Зробив, що зміг, - нехай продовжать ті, кому більше дано»). Очевидно, за нашими переконаннями, це писала особа козацького роду, яка знала більше, ніж могла сказати й висловити свої висновки і саме так зуміла це виконати.
Далі у тексті цього ж вступу побічно оцінюється тодішня російська царська політика. Серед  джерел є посилання (п. 10)  на Хронологічний покажчик з 1550 по 1890 роки (О. К.- за 340 років), складений бароном Шенгелем без зазначення архівних реквізитів. І після цього автори викладають стан існуючого обліку та даних щодо історичного походження переважно військового козацтва. Треба зазначити і те, що царська гвардія складалася з кращих козацьких полків України.

Частина друга
«Історія України-Руси» М. С. Грушевського: науковий подвиг пізнання України і феномену козацтва; правознавче порівняння висновків мислителя»

§ 4.
Поставлені вище запитання та пошук відповідей на них привели нас до правологічного неодноразового прочитування численних джерел, а саме: змісту норм правових пам’ятників, літописів, історичних творів. Під правологічним прочитуванням треба розуміти читання історичних творів без міфів або легенд з амбіціями вождів партійних політичних маніпуляцій. Тобто без вихваляння авторами лицемірних царів, імператорів, королів та інших коронованих осіб.
Відмежуватися від цього досить складно, оскільки вся попередня історія, особливо в епоху Римської імперії, висвітлювала події через такі особистості на державних посадах та у військовій діяльності, а народ лише брав другорядну участь в цій діяльності за велінням імператорів або царів, зазвичай, з допомогою освячень від церкви. Ці обставини затьмарюють справжню роль народу і дійсне значення релігійної культури й реальних причин та мотивів віри народу в Бога. 
§ 5.
Достеменне вивчення їх змісту і названих джерел з відмежуванням від маніпуляційної політики партій в державі дали й інші результати. Вони  привели нас до справжніх джерел античного руського права, творцем якого є людина і руський народ, відповідно до правових пам’ятників -  «Руської Правди» й «Повісті врем’яних літ» (або «Повісті минулих літ»). А від них до висновків, що науковим ключем аргументованих відповідей на поставлені проблемні питання є правові, літописні й інші реальні пам’ятники чи свідчення: письмо, як національна спадщина,  мовна культура, археологічні, архітектурні та мистецькі твори тощо. 
Саме там в достовірних правових і літописних пам’ятках криється суспільний зв’язок людей у соціальному житті. У правових пам’ятниках - витоки та походження природного права, в яких чітко закріплені історично виправдані і тому систематизовані в певному вигляді та формах  звичаї і традиції. Такими є Закони ХІІ таблиць, Закони Ману, Кодекс Хамураппі, Руська Правда (Правди західних країн), Конституція України 1710 року (Пилипа Орлика), Козацькі Універсали і багато інших тепер уже доступних історичних документів.     
Звичаєве руське право і його кодифікований історичний документ – Правда Руська, тепер називають Руська Правда – джерело, і це результат багатовікових й тисячолітніх процесів становлення правової культури народів, які об’єднувала Київська Русь, як родова племінна (наше визначення) імперія, що започаткована в системі античного світу і етапу перехідного періоду до середньовіччя. В сучасних ідеологічних умовах ці висновки є принципово новими видами ідеологічного бачення історії суспільств, яку спотворили політичні догматики, перетворивши правду історії народів на партійну політику захоплення влади в класовій боротьбі.
§ 6.
Стосовно України-Руси – це скарби, вкладені Михайлом Грушевським у поняття «України-Руси». Геніальний дослідник приводить до аналітичного розуміння достовірної історичної спадщини України і правдивого пізнання цього змісту культури людства через скарби народу Київської Русі, що ведуть у глибину пізнання античності. Це принципово новий рівень наукових знань у працях М. С. Грушевського як дослідника й отримання ним реальних оцінок подій і вчинків людей в історичному суспільстві України у протистояннях й взаємодією з Візантією та цілим світом.
§ 7.
Михайло Грушевський 38 років вивчав архіви, аналізував результати досліджень, незважаючи на переслідування, став академіком України та СРСР. Його неодноразово заарештовували й заборонили проживати в Києві, але він продовжував відкривати велич історії свого народу. Геніальний вчений відповів на головні питання історії: який же народ вкарбував стилем величне існування суспільства– Київської Русі з єдиним в основі мовним арсеналом та способом життя? Це наш козацький народ України – спадкоємець народних звичаїв і традицій або природного права з епох античної Київської Русі!
§ 8.
Є безліч праць з історії Київської Русі та різноманітних порівняльних як правдивих, так і суперечливих досліджень інтелектуальної спадщини її народу. Але лише Михайло Грушевський, отримавши небачену довіру: він був заочно обраний Головою Української Центральної Ради, визначив як зміст, так і  форму проявленої віками козацької  волі – чотирма Універсалами УЦР на звичаях і традиціях Козацтва України, яке формувалося з 1241 року у суспільстві Київської Русі із правосуддям на всій території України.
§ 9.
Це є поступ з моменту схвалення парламентом Декларації про державний суверенітет України та проголошення: «Зважаючи на волю українського народу та його одвічне прагнення до незалежності, підтверджуючи  історичну вагомість прийняття Декларації про державний суверенітет України (№56-ХІІ)  «Вважати день 16 липня 1990 року Днем проголошення незалежності України і щорічно відзначати  його як державне загальнонародне свято України». Перший заступник Голови Верховної Ради Української РСР І. Плющ (Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1990, №31, ст.31). 16 липня 1990 року урочисто відзначав весь народ України, у цей же день і 16 липня 1991 року урочистим зібранням в Палаці «Україна» представників народу та зарубіжних офіційних гостей і міжнародних структур.
9.1.
Не применшуємо важливості досліджень і публікації книги Володимира Саюка «Ірпінська битва 1323 року», яка має велике просвітницьке значення й спонукає офіційну гуманітарну й деякі природничі науки до нових пошуків правди про роль козацтва у боротьбі за суверенітет і здобуття незалежності України. 

З повагою, Олександр  КОЦЮБА,
генеральний суддя Міжнародного об’єднаного козацтва 

Далі буде.   
Від редакції. Автор статті у наступних публікаціях має розкрити і зміст праць: «Україна і народовладдя: разом думати і діяти» (1998);  «Незалежна Україна 1989-2013 – залежна руїна» (2013); як наукового редактора літопису Українотворення у трьох томах «AVE, UKRAINА! Декларація про державний суверенітет України 1990-2010»; члена редколегії двотомного твору «Здобуття незалежності України 1991» (2011)» і ін. Бо він учасник цих подій.
Саме тому буде висвітлено багато питань не тільки тридцятирічної давнини, коли СРСР доживав останні часи, а народи почали відкрито виступати проти тоталітарної системи, коли на хвилі піднесення разом із ковтком свободи ожили віруси політичних хвороб і виникли такі ж історичні помилки. Їх наслідки і зловживання партократами з олігархами у державотворенні має подолати народ України. 

Категорія: Вишгородщина | Переглядів: 47 | Додав: slovo
comments powered by Disqus