Головна » 2014 » Грудень » 20 » Питання потребує вирішення
10:31
Питання потребує вирішення
Очевидно, що пріоритетним напрямком освітянської політики будь-якої держави є  створення, розвиток і успішне функціонування закладів дошкільного виховання для майбутніх співгромадян. Цей постулат, здається, не підлягає сумнівам ні в кого, адже навіть президенти найвідсталіших країн неодмінно порушують згадані питання у своїй повсякденній діяльності.  Мобілізовують, спрямовують, модернізують… Здається, що наша країна і тут пасе задніх.
 
Щоб журналіста не звинувачували у якійсь запопадливості чи відстоюванні «чужих» інтересів, пропоную розглянути вищезгадане питання з усіх можливих точок зору – державної,  приватної  і громадської. Тобто пересічних громадян, що користуються послугами освіти.
 
Думаю, що увага, у даному випадку, голови райради Ірини Побідаш і місцевих депутатів до дошкільної освіти в районі вчасна, дуже перспективна і стане постійною. Отже,  новообраному голові райради у вічі потрапило складне становище із закладами дошкільної освіти, що склалося у Вишгородському районі протягом останніх років. Газета «Слово» в одній з недавніх публікацій звертала на це увагу. Навіть наводилися приклади, зокрема ставлення до дитячої дошкільної установи у Пірново та Нижчій Дубечні. У Пірново дитсадок успішно працює і  сьогодні, а у Н. Дубечні його продали, що викликало справедливі нарікання і скарги до різних інстанцій більш ніж півсотні обурених мам. До них додалося зо два десятки нових породіль та їхніх активних захисників – громадських активістів та місцевих депутатів. Винних в усіх бідах відразу знайшли з допомогою телебачення і місцевих депутатів. Серед тих, кому закидають провину –  і теперішній сільський голова Валентина Клименко. Скажу відверто, я теж спочатку дотримувався подібної думки і не думав, що до кінця розмови з учасниками та свідками події з продажу дитсадка свою думку докорінним чином зміню на протилежну. Адже телебачення, де і сам тридцять років відпрацював, помилятися не може! Виявляється – може! Самі посудіть і допоможіть селянам розібратися. Важко віриться, що залишилася осторонь районна рада, держадміністрація та районний відділ освіти, які тоді, як мені здається, лише всіляко сприяли оборудці. Якщо так, то чому?
 
Новий двоповерховий садочок з усіма необхідними комунікаціями, збудований порівняно недавно і переданий на баланс місцевого радгоспу майже одразу після будівництва. На той час директором радгоспу був депутат районної ради Леонід Шморгун. Так садок там і проіснував аж до закриття. Десять наступних років, крім збитків колишньому радгоспу, а потім новоутвореним КСП та СКП, грошей не вистачало навіть на утримання, не кажучи про капітальний ремонт даху та дитячих кімнат. Що там кімнати, кухонне приладдя, білизна, посуд перед продажем кудись зникли, розповідають сьогоднішні бабці – колишні мами… Нині покійний тогочасний директор радгоспу Василь Зрайченко та  керівник тодішнього районного майнового фонду Валентина Михайлюк звернулися з пропозицією до голови сільради Валентини Клименко передати садок як фінансовообтяжливу для села споруду з метою дотримання необхідної процедури, для продажу приватній особі та задля «галочки» у розділі «План з роздержавлення та приватизації». Клименко дала згоду (а куди їй було діватися?!), бо утримувати споруду і ремонтувати в умовах тодішньої перманентної фінансової кризи грошей просто не було ні в сільському бюджеті, ні в районному, а громадськість і не дуже протестувала. Радгосп обіцяв щедру компенсацію тим сьогоднішнім протестантам, хто згодиться. Словом, тодішні працівники радгоспу на загальних зборах проголосували за продаж, і жодного протестного голосу проти компенсаційних виплат не було. Це переважно ті, чиї діти підросли. Сьогодні багато з них пишуть скарги, не наголошуючи, що дали самі згоду на продаж. Не хочу уточнювати їх прізвищ, їх чимало.
 
Нині голова райради Ірина Побідаш свідома того, що ні садка не повернути, ні грошей за нього (на відміну від окремих сільських депутатів та представників громади). Дитячий садочок селу, звісно, потрібен. Питання лише у наявності приміщення. У цьому питанні, яке безумовно потребує вирішення, обидві голови мають дійти спільної думки. Від цього виграють і селяни, і їхні діти, а з ними і держава. 
 
Юрій ГОРОВИЙ, «Слово»
Категорія: Вишгородщина | Переглядів: 215 | Додав: komashkov
comments powered by Disqus