Останній номер газети
Головна » 2013 » Квітень » 13 » Мистецтво творити для людей
12:13 Мистецтво творити для людей | |
 Потужнішу і, на жаль, популярнішу, ніж сьогодні, мережу мала районна бібліотека. І це природно, адже на той час книга була чи не єдиним джерелом знань та доступним дозвіллям. Про нові надходження постійно анонсували у місцевій газеті «Світло Ілліча» (сьогодні «Слово». – ред.). Бібліотекарі публікували рекомендовану літературу й рецензії найпопулярніших видань, як і сьогодні, влаштовували тематичні куточки й виставки. Славна традиція проводити зустрічі читачів з авторами та літературні вечори зберігається у Вишгородській центральній районній бібліотеці (до речі, при ній колись існував ляльковий театр «Теремок»). От, приміром, як у далекому 1973 році односельці згадували про завідуючу Ясногородською сільською бібліотекою Марію Давиденко, яка була ще й депутатом сільської ради: «У допомогу читачам підготовлені стенди, списки рекомендованої літератури. До кожного свята, знаменної дати бібліотека готує виставки. А ще любить Марія Ісаківна разом з клубними працівниками та активістами проводити тематичні вечори, влаштовувати обговорення книг. Для юних читачів та учнів школи влаштовує літературні вечори, художні виступи». Як бачимо, бібліотеки за стільки років не втратили своєї актуальності. Завдяки своїм відданим працівникам досі користуються попитом, особливо серед дітей і молоді. Ще одним культурним надбанням, що й досі не здає своїх позицій, залишається районне радіомовлення. У 1974 році відбулася перша передача місцевого радіомовлення: біля мікрофона – перший секретар районного комітету партії В.І. Дзюбко, який розповів про актуальні новини, здобутки і завдання, про фестиваль художньої самодіяльності. Перші передачі виходили лише двічі на тиждень. Єдине, що було втрачено за ці роки – це Вишгородська дирекція районної кіномережі, що була створена також у 1973 році. До її складу входили Димерська міська і 21 сільські кіноустановки, з них вісім – літнього типу, які працювали з травня по вересень. Кінофільми доставляли навіть у найвіддаленіші села, за графіком. Тоді кіно користувалося шаленою популярністю. Без самовідданої роботи працівників кіномережі тут не обійшлося. Наприклад, свого часу у Пірново було відоме подружжя культпрацівників Семиногів і ще сім’я Кузьменків, яка обслуговувала Любимівку, Сичівку й Андріївку, – вони не лише якісно демонстрували картини, а й налагодили попередній продаж квитків, рекламу фільмів, обладнали кінокуточок. Власний кінотеатр Вишгород отримав нескоро – аж 1985 року. Поки тривало будівництво, місцева влада влаштувала конкурс на найкращу назву. Серед варіантів були «Дніпро», «Славутич», «Жовтень», «40-річчя Перемоги». Але зупинилася на короткій і лаконічній назві – «Мир». До речі, першими глядачами були будівельники, які його будували. Їм показали фільм «Пароль знали двоє». Це просторе приміщення й досі залишається центром творчості, місцем зустрічей та цікавих заходів. Жодне міське чи районне свято не минає без заповненої вщент глядацької зали на 500 місць.  Як бідкаються старші мешканці району, раніше будинки культури використовувалися частіше – у гості запрошували народних артистів, лауреатів премій, учасників творчих спілок, письменників та поетів, композиторів і музикантів, ветеранів війни і праці. Не менше часу присвячували і творчим гурткам, які обов’язково мали бути при клубах і будинках культури. Наприклад, при будинку культури радгоспу імені Ватутіна працювали хор, драматичний гурток, фотоаматорський, курси крою та шиття, в’язання, школа атеїстичного виховання. Постійно з’являлися і урізноманітнювалися клуби за інтересами, адже скільки людей – стільки й уподобань! То були виробничо-технічні, фізкультурно-спортивні, природничо-наукові, художньо-мистецькі та ін. Приміром, у 80-х роках у Литвинівці рукодільниці клубу «Вишивальниця» забезпечували вишитими костюми своїх колег із жіночого вокального ансамблю сільського клубу. А у Пірново і Гаврилівці працювали клуби ритмічної гімнастики. Цікаво дізнатися про матеріальне забезпечення. Наприклад, у 1974 році райвідділ культури придбав фортепіано «Україна», телевізор «Славутич» і магнітофон «Дніпро» для Ясногородського будинку культури. А у клуб села Сичівка доставили телевізор «Берізка», магнітофон та гармошку. Але й сьогодні будинки культури і клуби не простоюють. Крім дискотек, своїх односельчан і земляків радують виступи артистів самодіяльності. Деякі творчі колективи відзначили 20-25-річні ювілеї. Більшість з них пережили буремні 90-ті, а зараз, відроджені, знову у творчих пошуках. Серед відомих аматорських колективів району деякі мають звання «Народний», а саме: хор «Вишгород», фольклорний колектив «Лютізька левада», хор «Джерело», вокальний ансамбль «Калиновий цвіт», народний хор «Деснянські зорі», а ще аматорський дитячий оркестр-студія «Водограй». До слова, у цей самий час з’являється прекрасна традиція відзначати День села. Це свято не залишає нікого байдужим, у ньому бере участь кожен мешканець – хтось глядач, а хтось учасник. Сьогодні День села святкують майже на рівні державного свята – сільради відзначають своїх найкращих мешканців, влаштовуються концерти, запрошуються гості та артисти, організовуються масові гуляння з обов’язковою розважальною програмою та кулінарними частуваннями.  Поряд з цим відроджується духовність – активно відбудовуються історичні святині – нещодавно 100-річчя відзначила церква у Нових Петрівцях. Зведені нові церкви у Ясногородці та Лютежі. Деінде працюють недільні школи. Релігійні свята набувають свого істинного значення. Варто відзначити, що районна влада не стоїть осторонь теми духовності, допомагаючи чим тільки можна. Не згасає пам’ять про роки Великої Вітчизняної війни та її героїв. Згадування історичних дат не обмежується покладанням квітів до могил чи пам’ятників-меморіалів. Громадські мітинги, уроки патріотизму та історії у школах, спеціалізовані гуртки виховують покоління, яке знатиме свою історію. Адже територія Вишгородського району була полем запеклих боїв. Увіковічнюють історію у музеях. Приміром, до 40-річчя з Дня Перемоги у Ясногородці відкрили сільський музей бойової та трудової слави. До цього була проведена велика робота, зокрема, членами шкільного клубу «Пошук», які зібрали фотографії, листи і спогади ветеранів, особисті речі, карти, документи. Аналогічний музей існував і у Пірново, але на початку 90-х садибу музею передали, але цінні експонати всетаки потрапили до Новопетрівського музею «Битва за Київ у 1943 році». Недаремно галузі культури у районі приділяється велика увага. У нас вміють берегти народні традиції, обряди, цінувати духовну спадщину предків. А у молоді формуються патріотичні і творчі знання, вона отримує естетичне виховання і різноманітне дозвілля.
Ольга ПЕТРЮК, «Слово» фото Олександра КОВАЛЕНКА | |
| Переглядів: 645 | Додав: komashkov | |