Головна » 2017 » Вересень » 14 » Минуле озвалося болем
18:04
Минуле озвалося болем

Нещодавно серед паперів знайшла пожовклі сторінки спогадів про трагічні події на Букринському плацдармі у вересні 1943 року. Їх написав мій батько, Андрій Михайлович Дяченко, безпосередній учасник кривавих боїв на підступах до столиці. Вогненний рубіж вирував якраз біля мого рідного села – Зарубенців Переяслав-Хмельницького району.
На жаль, батько ніколи не розповідав про страхіття минулої війни, коли село було вщент спалено, а з пекельних доріг війни не повернулося шістдесят односельців. Чоловіків можна було на пальцях порахувати, майже кожна оселя маленького села залишилася без господаря. 
Батько мав поранення, нагороди, які не збереглися, та й село внаслідок грандіозного будівництва чергової ГЕС – Канівської – назавжди зникло.  По світу рознесли зарубенчани свій біль і печаль, історія прадавньої землі замулена і забута.
На крутій горі над Дніпром височів пам’ятник одному із захисників, який назавжди залишився на сторожі зеленої краси визволеного села.
Пам’ятаю, що школярі доглядали братську могилу і пам’ятник воїну-визволителю. Після знесення Зарубенців його чомусь забрали в інше село. Певно, щоб зарубенчани назавжди викреслили з пам’яті і спогадів сторінки минулого.
Шкода, що про власну історію – гірку і болючу – нам батьки не розповідали. Чи боялися мовити про те, що свідомо замовчувала тодішня пропаганда – тисячі безневинно кинутих життів у пекло війни.
Повернутися у далекі роки воєнного лихоліття мене спонукала публікація в одній з газет. Віктор Король, доктор історичних наук, викладач Київського державного університету імені Тараса Шевченка, про бої на Букринському плацдармі написав неупереджено і правдиво. Він вказує на майже повну відсутність тоді переправ через Дніпро. На 22 вересня 1943 року на Букринському плацдармі знаходилося всього 16 понтонів. До 29 вересня жодна з радянських армій не мала понтонних мостів на Дніпрі, що не дозволяло здійснювати в необхідних масштабах переправу на Букринський плацдарм військ, боєприпасів, техніки та палива. Через нестачу пального арміям фронту не надали допомогу авіацією. «Першими через Дніпро під страшним вогнем відправляли бійців штрафних батальйонів, – пише Віктор Король. – Солдати пливли, тримаючись за дерева, колоди, дошки і тонули тисячами».
Письменник Віктор Астаф’єв, учасник тих боїв, стверджує: «Ми просто не вміли воювати. Ми залили ворогів своєю кров’ю, завалили своїми трупами». Історики підтверджують, що загальні втрати Червоної армії під час битви за Дніпро становили понад 400 тисяч.
…Із чотирьохсот тисяч загиблих радянських солдат більшість загинула у вересні-жовтні саме на Букринському плацдармі. Значну частину складали так звані чорносвитники – цивільні із щойно визволених Червоною армією населених пунктів, силоміць мобілізовані у бойові частини, що йшли на штурм Дніпра, і без зброї, обмундирування і будь-якої підготовки  кинуті на німецькі позиції.
За деякими даними, тільки за бої на Букринському плацдармі сімнадцять солдатів і військових командирів отримали звання Героя Радянського Союзу.
Дніпро був устелений трупами і червоний від крові. І скільки безневинних, безіменних омила і оплакала дніпровська вода!
Роки все далі нанизують нові сторінки непростого буття, та гіркі уроки минулих перемог і поразок мали б застерегти від випробувань та жахіть, які пережили наші батьки і діди.

Ольга ДЯЧЕНКО
 

Категорія: Вишгородщина | Переглядів: 470 | Додав: slovo
comments powered by Disqus