Лютіж - село привітне і привільне Для всіх знайдеться безліч теплих слів.

Живуть у дружбі люди з Старосілля, із Бірок, з Чернина, з Ровжів.

Моє село, мов пісня журавлина, що край дороги в небі розцвіла.

Співає серце, бо й моя стежина в ії ранковім світлі пролягла.

В. Г. Головко

Село Лютіж Київської області Вишгородського району розташоване на правому березі Дніпра за 18 км на північний захід від м. Києва. На південному.заході від нього знаходиться село Старі Петрівці, на північному - с. Демидів, в східному напрямку - Київське водосховище, на захід - лісовий масив і село Гута Межигірська яке підпорядковане Лютізькій сільській раді. Протяжність села із заходу на схід - 2500 метрів, з півночі на південь - 4200. Населення Лютіжа становить - 2603 жителів.

Мальовниче українське село Лютіж має багату і надзвичайно цікаву історію, яка сягає в глибину віків. Дані археологічних розкопок засвідчують, що на території села знаходились перші слов'янські поселення періоду Зарубинецької культури ІІІ-ІІ ст. до н. е.

Під час будівництва Київської ГЕС археологами здійснена величезна робота по дослідженню стародавніх пам'яток, що були приречені на зникнення після заповнення водосховища. Найзначніша експедиція археологів по дослідженню давнього поселення поблизу села Лютіжа тривала протягом 1962-1964 років, розкривши площу майже 16 тисяч кв. м.

Поселення було розташоване в урочищі Церковне за З кілометри на північ від села на піщаному підвищенні у заплаві Дніпра при гирлі річки Ірпінь та струмка Лютежок. Тут, очевидно, мешкала група давніх металургів, про що красномовно свідчить облаштування трьох жител - напівземлянок з п’ятнадцятьма печами - горнами і кількома сотнями споруд для випалювання вугілля, а також було знайдено велику кількість шлаків та шматків криць, уламків глиняних стінок верхніх частин горнів, уламки груболіпного та лощеного посуду, знаряддя праці, виготовлені із заліза і особливо цікавою є знахідка бронзової фібули-застібки, що може бути датована другою половиною І - початку ІІ ст. н. е. Очевидно, поселення у Лютіжі виникло на рубежі нашої ери, хоча люди з'явились тут і раніше - ще одне з розкопаних жител належало до Милоградської культури скіфського часу.

Свою назву, найімовірніше, село отримало по імені Люта, сина Свенельда, убитого на цьому місці під час полювання Олегом, князем древлянським. Свенельд був першим вельможею великого князя Київського – Ярополка, і це вбивство стало причиною міжусобної війни полян з древлянами. Про це описано в літописі Нестора «Повість минулих літ», тому можна вважати, що рік походження назви села Лютіж відноситься до 975-976 рр.

Є згадки про те, що в 1240 р. село було спалено й зруйновано монголо-татарами під час взяття Києва.

У 1362 році після битви на Синіх Водах між монголо-татарами та Литвою, Київське князівство, а разом з ним і село Лютіж відійшло під владу Литви.

У наслідок ліквідації у 1471 році удільного Київського князівства було запроваджено Київське воєводство, куди ввійшло село Лютіж під владою Литовського воєводи.

1569 рік - після Люблінської унії Київ, а разом з ним і Лютіж, відійшли до складу Польші.

1570 - одна з перших згадок про Лютіж, написана в ілюстрації Київського замку: «Жителі с.ела Лютіж виконують на користь замку повинності: по три дні орати поле, косити сіно і відвозити в замок, відбувати військову службу».

1649 - село було визволено з-під польського панування і включено до складу Білгородської сотні Київського полку.

1659 - після укладення Гадяцького договору - про передачу України під владу шляхетської Польщі - король Казимир подарував Лютіж і навколишні села гетьману Правобережної України -Павлу Тетері.

1692 - після смерті Павла Тетері селом насильно заволодів козацький полковник Василь Іскрицький. Після смерті В. Іскрицького в січні 1700 року, польський король Август 11- й передав село дворянину Казимиру Отецькому, котрий займав посаду каштеляна київського. В його руках село перебувало найдовше.

З 1700 року село Лютіж відійшло до Димерського староства. В першій половині 18 ст. село переходило від одного власника до іншого, а це призвело до збідніння селян і спустошення села.

1796 рік - після поділу Речі Посполитої і приєднання Правобережної України до Росії, Лютіж увійшов до складу Київського повіту, Київської губернії.

Лютіж стояв посеред безкінечних лісів , тільки на схід село мало відкриті види на дніпровські луги. За відсутності полів, Лютіж ніколи не мав значного населення.

До 1800 року в Лютіжі не було церкви. Жителі ходили молитися в Демидівський скит, де з незапам'ятних часів було дві дерев'яні церкви. Із двох скитських церков у 1800 році була збудована приходська Лютізька Богородицька церква в ім'я Різдва Пресвятої Богородиці. Землі церква мала 35 десятин, здебільш сінокосної. Населяло Лютіж 511 чоловік.

Після реформи 1861 року селяни стали вільними і отримали невеликі наділи землі, за які сплачували податок грошима та відробляли по 37 днів на поміщика Синельникова, якому належало село.

У 1903 році село мало 154 господарства, населення складало 1299 жителів. Кожне господарство мало 33 десятини землі , поміщицької землі було 600 десятин. В селі працювала кузня, магазин, водяні млини, лісництво, церковно-приходська школа 1-4 класи, функціонувала пожежна вишка (каланча).

Після революції 1917 року більшовики прийшли до влади і почали створювати місцеві ради. У березні 1918 року мирне життя було перерване - село зайняли німці.

У 1919 році село було звільнене більшовиками і відновлено радянську владу. Почався перерозподіл землі, було створено перші кооперативи, сільську раду. Влітку 1926 року розпочалось будівництво сільського клубу. В період з 1929 по 1930 рр у селі створено колгосп ім. Т. Г. Шевченка. Це був дуже тяжкий час для селян, вони не хотіли віддавати свою худобу, свої наділи в колективне користування, але коли розпочався процес розкуркулення селян, вони були змушені записатися в колгосп.

Не минув село і страшний голодомор 1932-193З рр. Забирали у селян все, тому виживали хто як міг. Найтяжче було вдовам з малими дітьми та самотнім людям похилого віку. Рятувало те, що жили близько лісу, де можна було вполювати зайця чи якусь звірину, назбирати ягід, грибів та ще ловили рибу. Від голоду в селі померло близько 15 чоловік.

За період 1934-1941 років у колгоспі було збудовано ферму, конюшню, свинарник, молотарку, швейну майстерню. В селі відкривається медпункт, баня. У збудованому клубі проводяться культурно-масові заходи, створено художню самодіяльність, а в буденні дні в клубі – навчались учні 1-4 класів.

До початку Великої Вітчизняної війни в селі налічувалось близько 250 господарств.

Смертельний подих війни лютіжани відчули вже на світанку 22 червня 1941 року, коли на столицю та на її околиці впали перші авіабомби. З того часу життя потекло в іншому вимірі. З початку війни військовозобов'язані були мобілізовані в Радянську армію. В липні 1941 року фашисти зайняли село. В період з 1941р по 1943 молодь села було вивезено на роботи до Німеччини. Тих , хто залишився в селі, гонили на примусові роботи в ліс. Окупанти вирубували тисячолітній ліс і сплавляли його по Дніпру. За період окупації фашисти розстріляли шість жителів Лютіжа, яких запідозріли в зв'язках з партизанами: Москаленка Максима, Москаленка Прокопа, Москаленко Федору, Ковальчук Євдокію, Ковальчука Володимира, Махновець Одарку.

У другій половині вересня 1943 року війська 8-ї армії, переслідуючи ворога, підійшли до Дніпра. Командування армії прийняло рішення нанести головний удар по ворогу в напрямку Лютіжа, для того щоб захопити зручний плацдарм на правому березі і створити сприятливу передумову наступу Радянської Армії на Київ. Цей плацдарм увійшов в історію Великої Вітчизняної війни під назвою Лютізького і став вихідним пунктом по визволенню Києва від німецько-фашистських загарбників.

В Лютіжі йшли жорстокі бої. Село майже все було спалене, залишилось 15 напівзруйнованих будинків та баня. Жителі, перед початком форсування Дніпра, залишили село і переховувались в лісі за 7-10 км від Лютіжа. В боях за Лютіж загинуло 816 бійців Радянської Армії, восьмеро з них були удостоєні звання Героя Радянського Союзу – посмертно: Нефьодов П. П., Полянський М. О., Петров О. П., Сердитов С. О., Харківець А. П., Цвілій П. П., Топоріков І. П., Трофімов А.Т.

Не повернулось з поля бою 184 лютіжан. Їх імена викарбувані в граніті і серед них - повний кавалер Ордена Слави, наш земляк, Володимир Вітряний.

Лютіж пам'ятає своїх героїв – їх іменами названі вулиці села. Відреставровано дві братські могили, в яких поховано 529 воїнів, що визволяли село.

Лютізька сільська рада депутатів відновила свою роботу після визволення села від фашистських загарбників у  жотвні 1943 року.

1945-1946 рр в Лютіж поверталися фронтовики і люди знову, вкотре, докладали великих зусиль щоб відбудувати спалене війною село. Колгосп ім. Т. Г. Шевченка допомагав у будівництві будинків сім'ям загиблих, було розпочато будівництво нового сільського клубу, бібліотеки, колгоспних будівель, фельдшерсько-акушерського пункту, магазину. Головою колгоспу було обрано Кирієнка Максима Матвійовича (пізніше на цій посаді працювали Бондаренко Федір Митрофанович, Іванча, Бухман, Майборода), а сільським головою — Скотаренка Григорія Степановича (пізніше на цій посаді працювали Москаленко І. В., Сивашенко М. І., Желіховський С. Ф., Трубачова Г. М., Мазан П. А., Людвиченко Я. А.)

З 1943 по 1963 роки Лютіж входив до складу Димерського району Київської області, з 1963 по 1973 - до складу Києво-Святошинського району Київської області, з 1973  - до складу Вишгородського.

1950 року у Лютіжі запрацювало поштове відділення. 1952 - го розпочалось будівництво школи, яка вперше відкрила свої двері для учнів 1955 року.

У 1959 - му колгосп ім. Шевченка було об'єднано з радгоспом ім. Васильєва, що знаходився в селі Демидів та створено відділення радгоспу на чолі із керуючим справами Писаренком Є. І., пізніше на цій посаді працювали Маковецький І. І. та Головко Ф.М.

У 1962 році відкрито дитячий садок «Барвінок». У зв'язку з будівництвом Київської ГЕС в Лютіж переселяють жителів з Чернина, Старосілля, Ровжів, Бірок, а також перебазовується Чернинський рибколгосп ім. Чапаєва на чолі із головою Несиним М.Л. За рахунок переселенців кількість населення збільшилась.

З 1943 по 1963 роки Лютіж входив до складу Димерського району Київської області, з 1963 по 1973 - до складу Києво-Святошинського району Київської області, з 1973  - до складу Вишгородського. На цей час Лютізьска сільська рада нараховувала 698 господарств, 2170  осіб населння.

1967 рік-в Лютіжі створюється Українська виробнича акліматизаційна станція живих водних біоресурсів - директор Гойса В. П.

1976. - засновано рятувальну станцію на Київському водосховищі.
1977.  - збудовано нове приміщення сільської ради.

1985 - наказом Міністерства лісового господарства, в Лютіжі, на базі Старопетрівського лісництва, було організовано Старопетрівську лісову дослідну станцію по селекції та підвищенню продуктивності лісів - директор Моренко В. С.

1988 - відкрито новий ФАП - завідуюча Ліонова А. Є.

1990 - збудовано нове приміщення пошти.

1992 - в Лютіжі зареєстрована церква Різдва Пресвятої Богородиці, підпорядкована Київській метрополії Української православної церкви, настоятелем храму став Протоієрей Ігор (священослужитель Буршта Ігор Йосипович)

2004 - збудовано нове приміщення Лютізької ЗОШ І-ІІІ ст.

Сьогодні в Лютіжі нараховується 824 господарства. Територія Лютізької сільської ради в межах населеного пункту становить 379,11 га. Очолює Лютізьку сільську раду депутатів Савенок Тамара Григорівна. За період першої канденції Тамари Григорівни на посаді сільського голови (2006 -2010 рр) реорганізовано ФАП у амбулаторію ЗПСМ - головним лікарем призначено Баранова О. В., відкрито стоматологічний кабінет, створено комунальне підприємство «Лютіжкомунгосп», закуплено техніку для роботи комунгоспу (директор Сергієнко Г. М.), газифіковано приміщення амбулаторії та сільської ради, відкрито аптеку, бібліотеку, магазин, перукарню, будинок побутових послуг, встановлено пам'ятний знак жертвам голодомору 1932-1933 рр, облаштовано територію для проведення культурно-масових заходів «Співоче поле», розпочато будівництво нового храму Різдва Пресвятої Богородиці, розпочато будівництво стадіону, заасфальтовано вулиці Комсомольська, Нефьодова, Миру, Шевченка, Рильського, Сердитова, Харківця, Приморська, Ватутіна, Вітряного, проведено освітлення, обладнано автобусні зупинки.

Особливо варто зауважити: Лютіж – духовний скарб православної релігійної культури. На його території три діючих Храми і Церква.

У квітні 2008-го під керівництвом архітектора Петросюка Олександра Івановича розпочато будівництво двопрестольного Храму Різдва Пресвятої Богородиці Московського Патріархату. Споруда Храму стала не тільки духовною, а й культурною окрасою Вишгородщини, її  урочисте відкриття відбулося 22 вересня 2012 року.  Храм зведено та утримується за благодійної підтримки народного депутата України Ярослава Москаленко, голови Лютізької сільської ради Савенок Тамари Григорівни, заступника голови Вишгородської райдержадміністрації Савенка Вячеслава Володимировича, а також Лавренюка О. А., Переверзєва І. І., Головіна О. О., Возіанова О. Ф., Вітько Н. М, благочинного Вишгородського району протоієрея Дмитрія: благодійники разом із настоятелем Храму, Отцем Володимиром, докладають усіх можливих зусиль, щоб зберегти перлинну красу духоної обителі , ХрРіздва Пресвятої Богородиці для наступних поколінь .

Ще один новозбудований Храм-каплиця на честь Різдва Пресвятої Богородиці в селі Гута Межигірська був освячений 30 серпня 2014 року Митрополитом Переяслав-Хмельницький і Білоцерківським Епіфанієм. Храм - капличка процвітає за активної підтримки місцевого населення, настоятеля отця Олега, голови Лютізької сільської ради Савенок Т. Г., заступника голови Вишгородської РДА Савенка В. В. Виконуючи релігійні співи, місцевий фольклорний ансамбль «Бабине літо» підтримує теплу, світлу атмосферу богослужінь у каплиці.

Один із храмів поновив свою діяльність у власному відновленому приміщенні  9 серпня 2014 року  - це Храм Різдва Пресвятої Богородиці в селі Лютіж, при якому під керівництвом настоятеля Храму Отця Аднрія діє недільна школа та хор півчих. Особливою окрасою цього Храму стала унікальна колекція вишиваних рушників ручної роботи, зібрана у місцевого населення Тамарою Григорівною Савенок, головою Лютізької сільради.

А Церква релігійної громади парафії на честь Мотрони Московської Києвської Єпархії Української Православної Церкви на чолі із настоятелем отцем Георгієм на території Лютізької сільради діє у селі Гута Межигірська.

З метою пробудження національної свідомості жителів сіл Гута Межигірська та Лютіж, відтворення культурно-історичних традицій, звичаїв, обрядів нашого народу, в селах створено гуртки художньої самодіяльності, серед них ансамбль народного фольклору «Бабине літо», народний аматорський фольклорний ансамбль «Лютізька левада» - керівник В. Головко, фольклорний ансамбль «Веснянка» - керівник Веснянка Віктор, діє жіночий клуб «Берегиня». На території сіл проводяться  театралізовані свята «Масляна», «Івана Купала», Новий рік, День села, волейбольні та футбольні турніри, відбуваються святкові концерти та урочисті мітинги до державних та професійних свят.

За більш ніж тисячолітню історію свого існування Лютіж та Гута Межигірська пройшли непростий шлях. Навіть важко осягнути, скільки добрих справ зроблено руками наших предків протягом тисячоліть. Сивий край пам'ятає перших руських князів, які заповіли нам державність, пам'ятає й велич давньоруської столиці, переможні визвольні війни козацької доби й боротьбу за незалежність на початку XX століття - у цієї землі повинні бути достойні продовжувачі великих справ попередніх поколінь.