Головна » 2018 » Листопад » 1 » Люди, які допомагають ЖИТИ
17:20
Люди, які допомагають ЖИТИ

 День працівника соціальної сфери – це свято численної когорти людей, котрі щодня приходять в оселі одиноких немічних мешканців Вишгородщини, допомагають їм, огортають увагою, дарують  тепло, організовують цікаве дозвілля.
Головна спрямованість діяльності Вишгородського районного територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) у тому, щоб підтримати одиноких людей поважного віку, допомогти їм, вселити надію на добро і щодень це добро творити. У терцентрі працює 83 штатних працівники – це включаючи апарат, працівників відділення стаціонарного догляду для постійного або тимчасового проживання, відділення денного перебування, відділення організації надання адресної натуральної та грошової допомоги та соціальних робітників відділення соціальної допомоги вдома. Ми надаємо послуги одиноким громадянам поважного віку вдома у більшості населених пунктів району. І сьогодні хочу розповісти, насамперед, про наших соціальних робітників, на руках у яких – більше 800 підопічних.
Серед наших соціальних робітників чимало мають багаторічний стаж роботи у цій сфері. І, треба сказати, що це люди – віддані своїй справі. Від однієї з наших працівниць якось довелося почути: «Може, і кинула б цю роботу, на пенсію пора, так серце не дозволяє. Ви бачили очі цих одиноких літніх людей? Очі, що з надією виглядають з вікна – чи зайде хтось до їхньої домівки? Не можу я покинути своїх бабусь та дідусів, приросла до них…».
По суті, під цими словами може підписатись практично кожен соціальний робітник, і я вдячна їм за їхню небайдужість, за їх терпіння і прагнення не лишати підопічних наодинці зі своїми переживаннями і болями.
Підопічні, у свою чергу, «платять» своїм доглядачам такою ж приязню, адресуючи щирі слова вдячності за турботу про себе. 
Соцробітник Любов Григорівна Аллахвердян  обслуговує одиноких мешканців у Вишгороді. Серед її підопічних й такі, котрі вже давно не виходять за поріг свого дому. 80-річна Галина Аріонівна  Пономаренко, інвалід першої групи, каже про свою помічницю: «Любаша для мене як рідна, приходить кожного дня, бо я не встаю з ліжка. Знаю, що, крім мене, у неї ще такі ж «пацієнти», але прагну, щоб вона побула в моєму домі якомога довше – поруч з такою чуйною людиною стає затишно і спокійно. Розкаже про новини у місті, чимось розвеселить, у кімнаті прибере, перестеле ліжко, подасть їсти… Дуже дякую їй за її роботу, за турботу».
Олена Михайлівна Кузуб також працює соціальним робітником  у Вишгороді. Одна з її підопічних – Марія Іванівна Судакова, котра від народження має вже 93 роки, відгукуючись про її роботу, говорить, що відчуває справжню доньчину увагу, турботу і ніжність. «Вона мені замінила мою доньку, що померла кілька років тому», – каже старенька про свою помічницю. 
У Ясногородці одиноких мешканців обслуговують соціальні робітники Надія Іванівна Баранік та Надія Пилипівна Фаріон. 60-річний інвалід першої групи Василь Іванович Мельник дуже вдячний Надії Іванівні: «Спасибі, Надійко, за все,  що ти робиш для мене.  Поглянути збоку, наче нічого особливого – зварити їсти, попрати, прибрати в хаті, протопити грубку, доставити продукти з магазину… Для здорової людини, так… Але мені, старому і немічному, це складно… Навіть поїсти та помитися… Дякую Богові, що поруч є людина, яка допомагає мені ЖИТИ».
Раїса Іванівна Ждан (88 років) про свою помічницю Надію Пилипівну говорить так: «Дякую, Надю, що ти є, що ти мені допомагаєш, завдяки твоїй турботі і підтримці я так довго живу на світі».
 Не можна без хвилювання слухати, як говорить про свого  соцробітника, Валентину Дмитрівну Форміну, 84-річна Валентина Зінов’ївна Вітряна, мешканка Лютежа: «Знаєте, якби не вона, то я б голодна сиділа, бо не виходжу на вулицю, по хаті ледве пересуваюсь з палицею. Вона мені допомагає у всьому, що я прошу. До сліз дякую за допомогу їй та керівництву територіального центру, що направило до мене таку золоту людину. Якби не вона, не вижила б…».
Тамара Леонідівна Щербина обслуговує одиноких мешканців у селі Любидва. Серед її підопічних подружжя Олексій Михайлович Глова та його дружина  Віра Іванівна. 75 та 79 років стареньким,  дітей не мають, опікуватись господарством та й хатніми справами їм вже не під силу. І вони з вдячністю відгукуються і про свого соціального робітника, яка  сумлінно виконує свої обов’язки, і  дякують всій соціальній службі, яка приходить на поміч до таких, як вони, немічних одиноких людей. 
У Олени Миколаївни Чикаловець  підопічні проживають у селі Вахівка. Зінаїда Миколаївна Шкаврон, одна з підопічних, каже, що Олена Миколаївна – «золотий робітник, як рідна дитина, ставиться дуже тепло і приязно, відвідує щоденно. І роботу всю по хаті робить, і хату побілить, і продукти з магазину принесе». Зінаїда Миколаївна просить, щоб її помічниці і всім іншим працівникам, які допомагають людям поважного віку, платили гарну зарплату. Бо вони цього заслуговують.
Не можу не погодитись з цими словами – наші працівники і справді заслуговують на шану та повагу, як і на гідну заробітну плату. Адже, з одного боку, можна тільки порадіти, що серед їх підопічних так багато старожилів, людей, збагачених мудрістю і життєвим досвідом. А з іншого, добре розуміємо, як непросто нашим соцробітникам у їхній роботі. Важко не лише у фізичному, а й у моральному плані. Бо треба бути ще й психологом, розрадником, вміти слухати, мати терпіння…  
Те ж саме стосується і працівників нашого відділення стаціонарного догляду для постійного або тимчасового проживання. Розраховане воно на 25 підопічних, котрі на старості літ лишились без рідних і самі неспроможні собою опікуватись, чимало серед них - лежачих хворих. Треба забезпечити їм  медичний супровід, організувати побут, подбати про духовне спілкування та заходи для створення доброго настрою.
Через відділення денного перебування наші підопічні користуються широким спектром культурно-освітніх та оздоровчих послуг, беруть участь у діяльності клубів за інтересами, отримують допомогу в самореалізації та соціальній адаптації. Яскравим прикладом такої самореалізації є фольклорний колектив «Золотий вік», де переважна більшість учасників – люди поважного віку. Вже шостий рік працює він при цьому відділенні на базі районного будинку культури і неодноразово був лауреатом обласних і міжнародних конкурсів, а минулого місяця йому присвоєно звання «народний». До речі, не можу не згадати й наших волонтерів, котрі допомагають організовувати дозвілля наших підопічних у цьому відділенні – Ольга Борисівна Думанська та Зінаїда Миколаївна Крушанівська.
Через відділення організації надання адресної натуральної та грошової допомоги за районними програмами «Турбота» та «Соціальний захист» мешканці району мають можливість отримати фінансову підтримку. Ніби й нескладна, «паперова» робота у працівників цього відділення. Однак бути просто статистом на цих посадах неможливо: за стосами  документів – біди, хвороби, доля наших земляків, які чекають на допомогу…
Сьогодні у працівників територіального центру чимало реалізованих проектів, а ще більше – нових задумів, які сприятимуть покращенню обслуговування підопічних. З приємністю хочу сказати, що за підтримки райдержадміністрації та районної ради, завдяки співпраці з органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями і депутатами усіх рівнів, людьми, котрим небайдужа чужа одинока старість, вдається успішно втілювати наші плани. 
Користуючись нагодою, хочу висловити вдячність за роботу працівникам територіального центру, подякувати за співпрацю нашим колегам, партнерам, благодійникам, меценатам, волонтерам, всім небайдужим людям, котрі допомагають нам реалізувати наші соціальні проекти, підтримувати самотніх людей у їх одинокій старості. Усіх колег – із професійним святом!

Наталія РУДЬКО, 
директор  Вишгородського районного територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) 
Фото Галини МАКАРЕНКО

Категорія: Вишгородщина | Переглядів: 416 | Додав: slovo
comments powered by Disqus