Головна » 2017 » Травень » 11 » Коли закінчиться війна
17:41
Коли закінчиться війна

У Демидівській сільській бібліотеці сталася неординарна для нашого села подія –  27 квітня  відбулось урочисте відкриття фотовиставки Дмитра Муравського, військового фотографа, волонтера, льотчика-спортсмена, автора та ініціатора соціального проекту «Коли закінчиться війна». 
Муравський з перших днів війни на Сході України активно працює як фотограф і волонтер по всій лінії зіткнень: Слов’янськ, Краматорськ, Волноваха, Іловайськ, Комінтернове, Красногорівка, Дебальцеве, Донецький аеропорт, Гранітне, Авдіївка, Мар’їнка…
Підтримку у проведенні фотовиставки надала Демидівська сільська рада. На відкриття зібрались жителі Демидова, школярі місцевої школи, гості із навколишніх сіл – Козаровичів, Гаврилівки, Синяка. На запрошення інспектора військово-облікового столу Демидівської сільської ради Світлани Мазниченко відгукнулися і приїхали інспектори ВОС – Людмила Паламаренко з Гаврилівки та   Наталія Теребій із Синяка. Серед присутніх були батьки загиблого демидівця Костюченка Олександра – Андрій Данилович та Марія Олександрівна, ветерани цієї війни, які нещодавно повернулись із полів битв, та їхні рідні. Відкрив виставку Демидівський сільський голова Василь Дідок. Він надав слово учасникам проекту: політологу і волонтеру Ярославу Павловському та волонтеру Світлані Єресовій, з подачі якої і відбувається ця вражаюча виставка. Я. Павловський зі знанням справи розповів присутнім про воєнні події, героїзм наших воїнів і про специфіку фотографування «обличчя війни». А воно страшне навіть на далекій відстані. Це відчував кожен, хто бачив ці фото. Роботи Д. Муравського – глибокі психологічні полотна справжнього зіткнення двох світів – українського, якому споконвіків доводиться захищати свою землю від навал, та «русского міра», що віками загрібає увесь світ під себе, проливаючи ріки людської крові.
Вражає кожне фото. Ось скалічені воїни починають жити в нових умовах – без рук, без ніг. Ось лікарі роблять надлюдські зусилля, щоб вирвати з пазурів смерті важких «трьохсотих», ось панорами боїв. При вході на виставку фото дівчинки років п’яти, в капцях з дорослої ноги, в одних трусиках. Вона міцно тримає бляшані банки зі згущеним молоком, яким її пригостили українські воїни, звільнивши населений пункт. Втомлені війною, настрахані вибухами очі дивляться тобі в душу зовсім не по-дитячому, змучено й мудро, ніби запитуючи мовчазним криком: «Люди! Зупиніться! Що ж ви робите, дорослі? За що знущаєтесь з мого дитинства?».
Найсвітлішим є фотополотно, яке несе в собі надію на майбутній мир і життя – під ясним небом іде солдат зі зброєю по ще зеленому ячмінному полю, ніжно торкаючись чоловічими руками до заколошених стебел, які чекають на свого хлібороба.
На другий день Андрій Данилович Костюченко ще раз на виставку прийшов і привів свого дев’ятирічного онука Андрійка Олександровича Костюченка, який ось уже майже три роки, як втратив свого татка на цій страшній війні.

Валентина ОСИПОВА, Демидів

Категорія: Вишгородщина | Переглядів: 170 | Додав: slovo
comments powered by Disqus