День, коли відзначається свято Івана Купала, є одним з найпопулярніших і містичних свят. Це ніч єдності з природою, незвичайних традицій та обрядів. Найколоритніше та найцікавіше свято, яким закінчується літній сонячний цикл календарних дохристиянських свят, – це свято молоді Купало або Купайло. З часом, після прийняття християнства, язичницькі дійства деякою мірою трансформувалися в церковне свято Різдво Івана Хрестителя.
Головні персонажі свята – Купала та Марена, які уособлюють чоловіче (сонячне) і жіноче (водяне) божества. Ці дві дійові особи обираються, відповідно, хлопцями й дівчатами або виготовляються як опудала. Поєднання чоловічої і жіночої стихій породжує життя, яке на святі символізує гілка верби – Купайлиця.
Головна особливість Купальської ночі – очищувальне багаття. Навколо нього танцюють, через нього стрибають: хто вдаліше і вище стрибне, той буде щасливіший. Раніше  через купальський вогонь проганяли домашню худобу для захисту її від мору. У купальських вогнищах матері спалювали зняті з хворих дітей сорочки, щоб разом з цією білизною згоріли і хвороби. За легендами, у які вірили наші предки, у Купальську ніч не можна спати, адже оживає і стає особливо активною всяка нечисть – відь­ми, перевертні, русалки, змії, чаклуни, домовики, водяники та лісовики.
Героєм рослинного світу в цю ніч є папороть, з якою пов’язують перекази про скарби. Особливою цінністю вважалося зустріти в ніч Івана Купала цвіт папороті, який розпускається усього на кілька хвилин, а потім зникає. У той час, поки жінки та дівчата збирали лікувальні трави, чоловікам потрібно було зрубати невелике дерево, висотою в півтора-два людських зрости. Зрубане деревце встановлювали на місці гуляння, а дівчата прикрашали його потім квітами і стрічками. 
Незаміжні дівчата в ніч на Івана Купала плели вінки з трав і квітів та кидали їх у воду. Вінок потрібно було плести за особливою технологією, яка передбачає використання 12 видів рослин. Спостерігаючи, як пливе вінок по воді, дівчата визначали своє майбутнє. Якщо вінок потоне –  найближчий рік заміж дівчину не покличуть. Якщо вінок навіть від берега не відплив – суджений десь зовсім поруч. Якщо ж вінок поплив досить далеко, то любов прийде здалека. Дівчата, яких турбували недуги шкіри, збиралися вдосвіта й, вибравши галявини з відповідною травою (чебрецем, материнкою, звіробоєм, м’ятою тощо), купалися у росі (повторюючи обряд протягом 10-15 наступних ранків). Знахарки ж збирали досвітню росу в горщики й використовували для лікування багатьох недугів та закликань дощу в посуху.
Особливо загадковими були розповіді про цвітіння папороті в ніч на Купала. Для того, щоб це побачити, слід було вночі піти до куща папороті, розстелити під ним полотно (рушник), на якому святили паску, освяченим у церві ножем обвести навколо себе, покропити рослину свяченою водою й прочитати молитву. Тоді нечиста сила буде намагатися прогнати й налякати чоловіка (вітер, шум), але не зможе подолати окреслене коло, тому не слід боятися.
Купальської ночі господарі не спали, бо нечиста сила може зіпсувати коня, корову чи оселитися в домі назавжди. Коней замикали для того, щоб відьми не поскакали на них на Лису гору. Для того, щоб захистити себе від нечистої сили, за пояс клали кропиву.
У Вишгороді святкування Івана Купала відбудеться у п’ятницю, 8 липня о 19.00 на Співочому полі.

Анна ЗАЦЕРКОВНА, «Слово»