Головна » 2018 » Травень » 17 » Історію творять особистості
18:37
Історію творять особистості

Уже третій рік поспіль Вишгородським історико-культурним заповідником опікується кандидат історичних наук, доцент Міжнародного університету України, красива, харизматична жінка Влада Литовченко. Напередодні професійного свята – Міжнародного дня музеїв, пані Влада люб’язно погодилася дати інтерв’ю «Слову». 
– Владо Володимирівно, Ви успішна бізнес-леді, знана красуня, діяч культури і… кандидат історичних наук, доцент Міжнародного університету «Україна». Чому саме дипломатія та історія?

– У свідомому віці у мене виникло бажання отримати другу вищу освіту. Серед багатьох навчальних закладів обрала дипломатичну академію при Міністерстві закордонних справ. Я дуже щаслива людина, тому що не тільки з 2007 по 2009 рік навчалася на стаціонарному відділенні одного з найкращих вишів, а й слухала лекції Анатолія Зленка, Юрія Кочубея, Геннадія Удовенка, Володимира Горбуліна та багатьох інших відомих дипломатів та висококваліфікованих фахівців, які активно сприяли творенню державності України та її зовнішньому вектору розвитку.
– Як вплинула на Вас ця сходинка у житті?
– Мій світогляд кардинально змінився. З’явилися нові орієнтири. Я чітко усвідомила, що зміст життя не в матеріальних благах, або в облаштованому побуті,  комфорті. Головне – це те, що ти що залишаєш після себе у будь-якій сфері діяльності.
– Яка тема Вашої кандидатської дисертації? На чому акцентувалися її розділи?
– Ректор академії, Надзвичайний та Повноважний посол України, професор Борис Гуменюк, запропонував мені вступити до аспірантури. Я прийняла його пропозицію і відразу розпочала роботу над дисертацією. Мене зацікавила тема «Роль ЮНЕСКО в охороні та збереженні культурної спадщини України», зокрема, у трьох її видах: історико-культурному, природному та нематеріальному. Під час опрацювання матеріалу познайомилась з багатьма відомими науковцями, фахівцями із зовнішньої політики, іншими цікавими особистостями.
Після захисту дисертації уже четвертий рік веду авторський курс «Всесвітня спадщина ЮНЕСКО» у Міжнародному університеті «Україна».
Розробила низку успішних проектів, зокрема, це молодіжна програма ЮНЕСКО «Всесвітня спадщина в руках молоді» та програма соціальної адаптації для дівчат-підлітків «Я – Берегиня». До речі, ця програма викликала справжній резонанс, адже спрямована на психологічну та соціальну підтримку дівчаток із проблемних родин.
Вдалим виявився і мій проект «Із книгою у серці», метою якого було поповнення фонду державних бібліотек для юнацтва необхідною науковою, довідниковою, культурологічною літературою. Четвертий рік поспіль діє започаткований мною міжнародний культурно-просвітницький проект «Нас єднає Шевченкове слово», який реалізується спільно з Національним музеєм Шевченка. Цього року в межах проекту посли іноземних держав та представники української громадськості взяли участь у розписуванні найбільшої у світі «Шевченківської писанки» та декламування «Заповіту» мовами народів світу.
– Владо Володимирівно, Ви, як відомий громадський діяч та голова міжнародного Фонду культурного співробітництва, також виступили координатором кількох культурологічних заходів. Яких саме?
–Я була співорганізатором культурологічного проекту «Борщівська сорочка. Традиції та сучасність», «Діти за мир», «Підтримай юний талант», «Діалог культур та цивілізацій». Цікавою виявилась робота над проектом «Українське кіно. 900 аргументів кіностудії Довженка», де я була координатором. Основна мета – популяризація українського традиційного кіно, а також створення майданчика для обміну досвідом між кінематографічними метрами та талановитою молоддю.
Для мене дуже важливо – зробити свій внесок в охорону, збереження та популяризацію культурної спадщини України.
– Чим Вас привабила посада директора ВІКЗ?
– Із управлінням культури, національностей та релігій Київської обласної державної адміністрації я співпрацювала в межах культурологічних програм. І от на сайті КОДА побачила вакансію. Вирішила спробувати. Було лише два кандидати на посаду директора ВІКЗ: це на той час чинний директор та я. До складу комісії входили відомі музейники та діячі культури — Неля Куковальська, Іван Степурин, Тамара Негода та представники культурної сфери Київщини. Конкурс я виграла з відривом у чотири бали. 
Умови конкурсу передбачали, окрім відповідності кваліфікаційним вимогам, профільної освіти, ще й надати представлення та презентацію програми розвитку установи на один і п’ять років, тобто програми-мінімум і максимум. Недавно переглядала програму-мінімум і зрозуміла, що з моїми співробітниками перевиконали її на 200%.
– Чим запам’ятався перший робочий день на посаді директора заповідника?
– Я його запам’ятала на все життя. Четвертого жовтня 2016 року я переступила поріг Історичного музею Вишгородського історико-культурного заповідника. Йшов дощ. Перше, що впало у вічі – це миски, в які капала вода зі стелі. Здивувало, що виставкова зала музею, яка на сайті ВІКЗ нібито діяла, не функціонує. А Історичний музей, який презентує славне місто Вишгород, розташований у невеличкому приміщенні на першому поверсі п’ятиповерхівки. При цьому кабінет директора (55 кв.м) та бухгалтерія (60 кв.м) – у будинку Клюкви (будівля на балансі ВІКЗ). Мені це видалося несправедливим. Адміністративна частина заповідника у великій будівлі, а сам музей у маленькому приміщенні. Тож найпершим рішенням було перевести адмінперсонал у приміщення на вулиці Грушевського, а сам музей – у будинок Клюкви.
Вразило й те, що не було налагоджено співпрацю з іншими музейними установами, не було сформовано науковий відділ. Усі три будівлі, а саме — Історичний музей, Музей давньоруського гончарства й адміністративна частина Вишгородського історико-культурного заповідника були у вкрай аварійному стані. А це, звісно, впливає і на діяльність установи, і на стан музейних експонатів та експозицій.
Починати довелося майже з нуля. Зараз почуваюся досить упевнено. Вважаю, що прийшла вчасно, хоча спадок виявився нелегким. Сьогодні навіть не знаю – чи я більше керівник, адміністратор, чи будівельник. Із колективом вирішили капітально відремонтувати Історичний музей (він перенесений до будинку Клюкви) та оновити експозиції. Капітальний ремонт майже закінчено, а також складено тематико-експозиційний план експозицій, проводиться їхнє оновлення.
– Які основні перспективи розвитку історико-культурного заповідника?
– Я вважаю, що директор – це насамперед управлінець та господарник. Маю великий досвід організації різних проектів, але нині для мене важливо закінчити уже розпочате. Завершити капітальний ремонт будинку Клюкви, навести лад у Музеї давньоруського гончарства, зайнятися поповненням фондів заповідника. Нині експонати для залів «Історія Вишгорода кінця XІX – початку XX століття» доводиться закуповувати на аукціонах та антикварних і етнографічних ринках. 
Активно готуємося до осінньо-зимового сезону, зокрема, дбаємо про забезпечення належного опалення взимку дровами та утеплення стін приміщення.
Прикро, що такий пласт роботи проводимо за недостатнього державного фінансування. Повністю погоджуюся з точкою зору моїх колег, що на розвиток музейних закладів та культури загалом необхідно виділяти достатні кошти, які мають бути передбачені бюджетом – для наукових досліджень, видавничої діяльності, культурно-просвітницьких заходів та іміджевої політики. Все це сприяло б ефективному розкриттю потенціалу музейної установи та, звісно, мотивації співробітників.
– Владо Володимирівно, Ваша думка як фахівця щодо підпорядкування «Межигір’я»? 
– Українське суспільство пов’язує Межигір’я винятково із маєтком Януковича, горезвісною Хонкою, золотим батоном... Цікаво, що навіть у 2014 році у Національному художньому музеї у проекті «Кодекс Межигір’я» презентували подарунки, раритети, твори мистецтва з колекції колишнього президента. На ці травневі свята з родиною відвідала Межигір’я. Черга з авто розтяглася десь на півтора кілометра, квиток коштує 140 грн, люди, як і раніше, намагаються оглянути музей корупції. При цьому повне нерозуміння унікальності цієї місцевості. Я глибоко переконана, що цим парком має опікуватися держава, необхідно створити національний проект відродження Спасо-Преображенського Межигірського монастиря. 
До речі, у серпні 2017 року ВІКЗ став співорганізатором культурно-просвітницького проекту «Забуте Межигір’я». Він об’єднав істориків, археологів, краєзнавців та мистецтвознавців і продемонстрував значимість та потенціал історичного Межигір’я. Мало хто знає, що ця територія раніше асоціювалася передусім із розташуванням Спасо-Преображенського Межигірського монастиря, некрополя і оборонних споруд XVI-XVIII століть, Межигірської фаянсової фабрики, спочатку художньої керамічної школи, потім – технікуму, інституту, існуванням Школи бойчукістів і відвіданням у 1843 та 1846 роках цієї місцини Тарасом Шевченком. Історичне Межигір’я пов’язане з діяльністю відомих гетьманів та державних діячів: Богдана Хмельницького, Петра Сагайдачного, Петра Дорошенка, Самійла Самуся та Івана Мазепи. Це місце поховання Євстафія Гоголя, відомого гетьмана, пращура Миколи Гоголя.
На виставці «Забуте Межигір’я» було представлено майже 500 експонатів археологічних досліджень Вишгородської археологічної експедиції на чолі з Всеволодом Івакіним. В експозиції виставки були раритетні предмети межигірського фаянсу, сакральні й побутові речі цього періоду історії, предмети вжитку селян і робітників фабрики ХІХ – початку ХХ століття. Організатори виставки відтворили повний технологічний процес виготовлення межигірського фаянсу.
Окрім того, презентовано 26 оригінальних поштових листівок із зображенням Межигір’я кінця ХІХ – початку ХХ століть.
Також у рамках виставки відбувся науковий лекторій за участі провідних істориків, археологів, краєзнавців, мистецтвознавців щодо висвітлення тем цього проекту.
Організаторами виставки були Національний музей Шевченка, Музей історії Десятинної церкви, Вишгородський історико-культурний заповідник, колекціонер Дмитро Піркл у співпраці з Національним музеєм українського декоративно-прикладного мистецтва і Музеєм історії Києва.
Тож, я вважаю, що ця територія потребує ґрунтовного і фахового археологічного та наукового дослідження, аби зберегти її для майбутніх поколінь.
–  Владо Володимирівно, будь ласка, кілька слів про ЮНЕСКО, а також у чому сенс цієї організації?
– ЮНЕСКО – це міжнародна організація, спеціалізована установа Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, культури і науки. Одними із ключових програмних засад цієї організації є якраз збереження історичної, культурної, документальної спадщини людства. Нині від України під увагу ЮНЕСКО підпадає лише сім об’єктів, які внесені у список ЮНЕСКО. Це Софія Київська та Києво-Печерська лавра, історичний центр Львова та резиденція Буковинських та Далматинських митрополитів (Чернівецький національний університет), а також букові праліси Карпат, дерев’яні церкви України та Польщі, геодезична дуга Струве та Херсонес Таврійський. У зарубіжних країнах у списку ЮНЕСКО 1076 об’єктів: так, Італія має 46, Іспанія – 42, Франція – 40. Дехто вважає, що внесення пам’яток у цей список забезпечує фінансову допомогу від ЮНЕСКО. Однак насправді це означає лише статус. Тобто – країні потрібно бути туристично привабливою і самій заробляти кошти. Також сама держава забезпечує збереження та охорону пам’яток, які внесені у список ЮНЕСКО. До речі, у будь-якій цивілізованій державі турист, який планує відвідати певну країну, цікавиться кількістю об’єктів на її території, внесених у список ЮНЕСКО. 
– Пані Владо, розкажіть нашим читачам про Ваші політичні амбіції на теренах Вишгородщини. Адже дехто пояснював Вашу активну діяльність бажанням балотуватися до Верховної Ради.
– Ніяких політичних амбіцій я не маю. Я насамперед – діяч культури. Не люблю на чорне казати біле і навпаки. На жаль, функція політика передбачає і це також. 
– Які цікаві виставки чи заходи відбуваються зараз на території Вишгородського історико-культурного заповідника? І чи активно люди їх відвідують?
– Протягом 2017 року заповідником презентовано низку виставок всеукраїнського і міжнародного значення. Найяскравіші з них: «Забуте Межигір’я», міжмузейна виставка «Шевченко і Київщина» у рамках проекту «Нас єднає Шевченкове слово». А також 28 лютого, у день 85-річчя заснування Київської області, спільно з Державним архівом Київської області організовано міжнародний історико-культурний проект «Київщина на оригінальних картах ХVІ — початку ХХ століття», на якій було представлено 30 історичних карт, які показують еволюцію формування, розвитку й становлення історичної території Київщини на різних етапах: Київське воєводство, Київський полк, Київська губернія. Виставку відвідали багато небайдужих до історії України студентів, архівістів, істориків, краєзнавців, послів і представників іноземних держав у нашій країні. Ми і надалі плануємо вести і активно розвивати програму взаємодії з іншими музейними, науковими, державними установами і громадськими організаціями.
– І, будь ласка, декілька слів для наших читачів.
– Сьогодні – Міжнародний день музеїв. Вітаю з цим святом усіх нас, адже всі жителі Вишгородщини причетні до історії свого древнього краю, а отже, до збереження унікальної спадщини предків. Принагідно запрошую вас до Музею давньоруського гончарства, у якому зібрано експонати з історії і етнографії Вишгородської землі. Для вас заплановано низку заходів, які дадуть можливість і глибше пізнати свій рідний край, і цікаво та змістовно провести дозвілля.
Миру і щастя всім нам і Україні!

Ірина ЛИТОВЧЕНКО, «Слово»


 

Категорія: Вишгородщина | Переглядів: 213 | Додав: slovo
comments powered by Disqus