9 березня – 203-й день народження Тараса Григоровича Шевченка – найвидатнішого поета та художника України. Його літературний спадок зберігся у автентичному вигляді, а от яким він був і навіть який мав вигляд – науковці і митці досі сперечаються. 
За часів радянщини ми звикли до образу діда у шапці з пишними вусами і суворим поглядом. Сучасники згадують про Тараса Григоровича, як про стильного і оригінального героя тогочасного світського життя. Останні буремні роки нашої сучасної історії художники і діячі культури намагаються переосмислити його образ. На Майдані художники бачили Шевченка в образі революціонера.
Художник Андрій Єрмоленко зробив цілу серію картин «Шевченкіана», де Кобзар постав у різних образах – як поп-культури, так і українського повсякдення. – Мій Шевченко переміг того забронзовілого дідугана! Вже потім я бачив Шевченка і з шинами, і з кулеметом. Я просто малював свого друга, який поруч зі мною! Дуже люблю його перечитувати – він реально свій! Ну і ще, поки у нас в Україні буде найголовнішим те, який Шевченко на портреті – чи в шапці, чи без шапки, ніхто не навчиться цінувати його. Зараз маятник хитнувся в інший бік, всюди малюють Шевченка, а як на мене, його треба читати і дивитися,  – переконаний художник. – До речі, найголовнішим десакралізатором Шевченка був він сам, відомий своїм автопортретом: іде берегом Кос-Аралу в береті Рембранта… голий.  Деякі люди хочуть заборонити такого Шевченка, щоб зберегти отого золотого, вигаданого істукана, а не реального Тараса, який з Христосом збирався «з плащаниць онучі драти, явленими піч топити і кропилом нову хату підмітати»! Десакралізація — це розуміння суті, це самопізнання сущого, проникнення в матеріал! Всі, хто «гонять» на Шевченка, знають один, максимум два його вірші! 
У 2012 році Роман Семисал – актор, режисер, боєць 24-ї бригади, здійснив постановку «Рядовий Шевченко», в якій показав 10-річний період заслання Тараса Григоровича. Як зізнався автор, на її створення надихнуло те, що він випадково натрапив на щоденники і листування Шевченка. Ці тексти відкрили Роману поета не як Кобзаря, а як звичайну людину, зі своїми недоліками і пристрастями. 
– Одразу після Майдану, на 200-річчя від народження Шевченка, мене запитали, ким він для мене є. То я відповів, що Шевченко – це для мене Майдан, а Майдан – це Шевченко. Вистава виникла за два роки до Майдану, я вперше грав її в музеї Шевченка. Назвали «Рядовий Шевченко», по-перше, тому, що ми показуємо не культурного батька нації і світоча, Великого Кобзаря і пророка, а просту людину з усіма її протиріччями. І тому, що у період заслання він якраз був рядовим. Я показав Шевченка трохи ледачим, імпульсивним, допитливим, суперечливим – таким, яким він був. Просто мало хто зазирає в його журнал і листи, а там все написано про нього. Хотілось простежити у виставі його поступове збайдужіння. Він сам розумів, що деградує як поет, і це всі відзначають, що вірші стали м’якіші, пропала гострота – він сам про це пише. Йому дуже допомагали і Щепкін, і брати Лазоревські, і Рєпніна, і Лизогуб. У нього була потужна фінансова підтримка, але він все це швидко прогулював. Він був дитям свого часу, який вирвався у світ: вчора кріпак, а сьогодні він вхожий до першого художника царської Росії Карла Брюллова, – розповідає Роман Семисал. 
Полтавчанин Юрій Шаповал створив серію картин під назвою «Григорович». Першою роботою в серії стала картина «Григорович проти». Шевченко зображений на ній як активний учасник Майдану. До речі, ця картина згодом з’явилася на поштовій марці, випущеній представниками української діаспори в Новій Зеландії. 
Образ Шевченка можна зустріти на вулиці, наприклад, на стіні будинку. І тут головне, що творення образу Шевченка йде із глибини душі кожного митця. Ніхто не «замовляє Шевченка» за гроші, немає офіційної пропаганди, а Тарас живе. Це феномен…
 В історії України ще не було людини, котра зробила б такий велетенський вплив на уми і серця своїх співвітчизників. Тарас не був політиком, та на його ідеях сформувались і зросли чимало громадських організацій і партій. Він не був полководцем, але його слово здобуло не одну визначну перемогу на полі бою, мобілізувало цілі армії, підняло до збройної боротьби мільйони українців. Він не був дипломатом, проте його вклад у світову літературу та мистецтво, ідеї загальнолюдського братерства та любові, що базувались на християнських цінностях, здобули для України та українців належне визнання та шану серед світової спільноти. 
Тарас Шевченко не був проповідником, не народився пророком і зовсім не прагнув ним бути, але за Божим провидінням ним став і вивів свій народ на шлях з «єгипетського» ярма… 
Шевченко – вічно живий, завжди актуальний, Шевченко на Майдані – тому доказ. Читаймо Шевченка!

Підготував Олексій СЛОБІДСЬКИЙ, «Слово»