Так часто буває у житті, що за турботам, кругообігом подій нам ніколи зупинитись, зважити, оцінити світ і оточуючих нас людей у цьому калейдоскопічному різноманітті. І тільки тоді, коли раптом розірветься щось, збивши звичний перебіг часу, ми зупиняємось, хапаємось за голову, оглядаємось навколо, щоб зрозуміти, що для нас головне, а що другорядне, або як жити далі.
Для мене і найдорожчих для мене людей, якими ось уже п’ятий рік стали члени колективу «Любисток», частиною життя стала передача «Надвечір’я», яку можна назвати унікальною хоча б уже тому, що в українському  телепросторі є чемпіоном-довгожителем, адже вона єдина існує вже двадцять дев’ятий рік, і майже 27 років із них вела її надзвичайна жінка – Тамара Володимирівна Щербатюк, яка стала «ідейною і матеріальною» частинкою втілення «Надвечір’я» на Першому національному телеканалі. 
Ця тележурналістка, якій 23 листопада могло б виповнитися 80 років, невеличка на зріст жіночка, мала таке велетенське серце, в яке зуміла вмістити любов до рідної української землі і свого народу, відшукуючи цікаві долі, небайдужих людей, щоб показати світові, а найперше, мабуть, нам самим, які ми різні і неповторні, яка велика наша українська родина.
Кожна її передача приковувала до себе увагу тисяч людей поважного віку, які раз на тиждень поспішали до екранів телевізорів, бо там на них чекала Тамара Щербатюк, її щирість і теплота притягувала наші погляди і серця.
Вишгородщину вже 21 рік у «Над­вечір’ї» представляла «Лютізька левада». Важко порахувати навіть незмінному керівникові «Левади» Валентині Григорівні Головко, скільки разів за 23 роки свого існування «Левада» побувала на гостинах у Тамари Щербатюк у її «надзвичайному театрі». Це була довгорічна і дуже плідна дружба ведучої «Надвечір’я», в якому всі ці 23 роки співають ще й Катерина Андріївна Шостак, Тамара Миколаївна Савенок і Ольга Петрівна Пазій, ті, які не уявляють свого життя без рідної української пісні. 
Наш «Любисток» теж може похвалитись міцною дружбою з «Надвечір’ям». Разом із Тамарою Володимирівною ми створили неповторну і несподівано цікаву для глядачів України передачу про Варвару Семенівну Довженко, учительку ботаніки і німецької мови Демидівської середньої школи. Незабутня Варвара Довженко, жінка з надзвичайною долею, була першою дружиною геніального творця українського кіно Олександра Петровича Довженка. 
25 квітня 2015 року, за три тижні до смерті Тамари Володимирівни, «Любисток» допомагав їй створити передачу про діамантове весілля наших земляків Ніколаєнків із Нових Петрівців. У зміст цієї передачі вплелась і розповідь сина «іменинників» Геннадія Ніколаєнка про Межигірський Спасо-Преображенський монастир. Тамара Володимирівна загорілась ідеєю створити ще як мінімум дві телепередачі у «Надвечір’ї» про цю християнську святиню України. Та несподівана смерть ведучої 15 червня 2015 року обірвала цей задум.
Кожного разу усі запрошені у «Над­вечір’я» Тамарою Володимирівною збагачувалися емоційно й інтелектуально, відчували себе причетними до високого, відчували себе потрібними суспільству людьми. А це дуже важливо для «надвечірніх» людей.
Того року, 25 квітня, ми відчували благотворний вплив від зустрічей із Лесем Танюком, театральним режисером, шістдесятником, громадським діячем високого ґатунку вже у незалежній Україні, Нелею Корнієнко – мистецтво­знавцем, Богданом Струтинським – головним режисером театру оперети, разом із якими заспівали улюблену пісню Л. Танюка «Поїхала баба в ліс».
А 23 листопада 2016 року у великій залі Національної музичної академії ім. П. Чайковського відбувся вечір пам’яті Тамари Щербатюк. 
Кожен із учасників вечора, на який зібрались «надвечір’ївські» друзі із усієї України, відчув сердечний щем від великої утрати, споглядаючи на екрані воскреслі сторінки легендарного «Надвечір’я» та її неповторної ведучої, діяльність якої для української спільноти можна визначити як цілу епоху, що єднала людей і піднімала український дух над буденністю, створюючи свято для душ мільйонів простих людей. 
У нашому «Любистку» вже понад два роки співають діти-школярі. Для Валерії Коваленко, Богдани Ливковець, Данила Музиченка, Ані Литвинчук, Назара Бростовського та інших дітей, колектив став віконцем у світ музики, мистецтва, народної пісні. А це дуже важливо – після нас буде кому нести животворне світло народної пісні майбутнім поколінням.
Завершуючи свої роздуми, хочу висловити велику подяку сільським підприємцям Віктору Володимировичу Ковальчуку та Костянтину Вікторовичу Костюченку за сприяння нашій роботі. Хай Бог дає вам многії і благії літа за вашу небайдужість, завдяки чому ми мали можливість вийти на всеукраїнський простір, несучи добрі вісті про наш рідний Демидів.

Валентина ОСИПОВА, Демидів