Головна » 2015 » Лютий » 14 » Є свята земля України, яку треба захищати
10:33
Є свята земля України, яку треба захищати
Практично завжди напередодні Дня вшанування учасників бойових дій на територіях  інших держав мене, мов непрохані гості, відвідують  думки, що породжують роздуми над змістом уже майже прожитого життя, боргом перед співгромадянами  та державою, яку ми чесно захищали 26 років тому.
 
З роками прийшло усвідомлення, що в тій війні захищали і помирали українці не за свою, а за чужу країну, за її амбіції і славу її зброї та непомірні апетити, що, зрештою, обернулася на горе і сором перед людством  та тисячами ні в чому не повинних жертв з обох сторін. Страх охоплює від усвідомлення того, що «Афганістан» сьогодні повторюється не на чужій, а на нашій, українській землі і тепер уже в  новітній інтерпретації російських політиканів на чолі з Путіним.
 
Протягом майже десяти років, з 1979 по 1989 роки, п’ятдесят тисяч українских солдатів пройшли через афганську війну.  3360 українських синів не повернулися додому. До сьогоднішнього  дня 72 людини вважаються такими, що зникли безвісти. Вісім тисяч отримали поранення, з них половина залишилась інвалідами.
 
Моторошно стає від  думки, що 26 років потому колишні фронтовики-побратими вбивають одне одного. Ми, захищаючи  власну, як колись афганці, святу землю, а росіяни, знову ж таки, вмирають за амбіції та непомірні  апетити власних можновладців. Очевидно, що не скинувши імперське ярмо, українці ніколи не позбавляться небезпеки опинитися знову в горнилі спровокованої Росією бойні на теренах чужих країн. Адже ні для кого не секрет, що утримуючи Україну в своїй орбіті, Росія розглядає її в якості гальма, буферної зони  на шляху демократії та світової цивілізації. І використовує українців, як гарматне м’ясо, як вона робила це завжди.
 
Мені п’ятдесят. Здоров’я, слава Богу, хоч і не юнацьке, але добре, а здобуті бойові навички не втрачені з роками. Я ще можу ефективно воювати, відстоюючи безпеку і незалежність країни, а разом і родину, бо маю дві неповнолітні доньки. Однак, як воїн-інтернаціоналіст, вважаю за обов’язок попередити політиків з обох сторін конфлікту про існуючу небезпеку широкомасштабної війни, де «чужих» територій не буде, бо залишиться одна єдина на всіх земля, де має найтися місце кожному… Хотілося б, щоб це закарбували в пам’яті ті, хто з меркантильних міркувань симпатизує, або й приховано допомагає сепаратистам, адже вони свідомо копають могили власним нащадкам. Бо середини  тут не існує.
 
Сподіваюся, що мої слова актуальними будуть саме сьогодні – у день 26-ї річниці виведення радянських військ з Афганістану. У день  закінчення  чужої для нас і для народу Афганістану війни. У день невимовної скорботи і вічної пам’яті  загиблих на полях, у горах та в долинах  наших бійців та представників древнього афганського народу. Нагадаю, що байдужість чи не найгірша риса людини. Захищати Батьківщину мусить кожен справжній її громадянин, якщо не безпосередньою участю у бойових діях, то  конкретною допомогою у вигляді волонтерської підтримки.
 
Подумки приєднуюсь до всіх,  хто вшановує пам’ять загиблих і живих. Тих, хто свідомо бореться  за мир і власну свободу та можливість вільного цивілізаційного вибору майбутнього і закликаю до миру можновладців та мислячих громадян інших країн  підтримати українців у цьому прагненні.
 
На завершення хотілося б закликати всіх вічно пам’ятати  українців, які загинули у військових конфліктах. 
 
Слава Україні! Героям слава!
 
Сергій ЛУК’ЯНЧУК,
учасник війни в Афганістані, воїн-інтернаціоналіст
Категорія: Україна | Переглядів: 190 | Додав: komashkov
comments powered by Disqus