Головна » 2019 » Січень » 3 » Доля дається небом…
18:27
Доля дається небом…

Так буває раз на тисячу літ, коли бажання, наміри і дії людей повністю співпадають у часовому просторі. За Божим провидінням ВОНИ, ще зовсім незнайомі і з різних місць проживання, водночас почали рух навстріч одне одному, ще не знаючи, що ступили на стежину спільної долі. ВОНА, Надя, з власної ініціативи взяла в райкомі комсомолу путівку – направлення на будівництво Київської ГЕС.
У ті ж дні ВІН, матрос Балтійського флоту Олександр Жмурко, прийняв абсолютно аналогічне рішення: як тільки отримає демобілізаційні документи, одразу поїде на будівництво Київської ГЕС… Про вступ на навчання до якогось там вузу навіть не думалось. І це було в той час, коли товариші по службі, з дозволу армійського командування, вже наполегливо опановували математичні та гуманітарні науки на підготовчих курсах.
Кожен вечір вони поверталися із занять у військову частину з купою, так би мовити, домашніх завдань з математики та новими темами творів з мови та літератури. І кожен вечір товпилися біля Сашка, аби той допоміг справитися з тими завданнями. І він нікому не відмовляв…
«А чому ти сам не готуєшся до студентського життя?», – якось поцікавилась викладачка математики…
«Та він боїться, що не вступить з першого разу», – пожартував хтось із матросів… Ця репліка несподівано зачепила Сашка за живе: «Ось бачите «Довідник для вступаючих…». На якій сторінці відкрию, в той вуз і вступлю!».
Відкрив. А там першою значиться Українська ордена Трудового Червоного Прапора академія сільськогосподарських наук…
Ну, а Надя нічого не відкривала – вона вже збирала валізу їхати… на будівництво Київської ГЕС. Якраз у цей момент і завітав до неї посильний із місцевого колгоспу з проханням не зволікаючи зайти до головного бухгалтера колгоспу.
Прийшла. А там уже й керівник господарства, тобто, голова колгоспу. Починає говорити головбух: «Тут така справа, нам прийшла рознарядка з академії щодо направлення на навчання кращого випускника школи… Ось я і подумав про Надю… Вона сирота. Батька не стало, коли їй було всього чотири рочки, матері – коли дівчині виповнилося одинадцять… Живе у материної сестри, у якої своїх двійко доньок… Пропоную послати на навчання саме Надю».
«І це правильно, – підтримав голова пропозицію голов­буха. – «Готуйте рішення…».
Ось так, в одну мить, все змінилося для Наді. Вона успішно склала вступні екзамени в академії. Тоді ж, у ході екзаменів, і Сашко довів своїм хлопцям, що недарма у школу ходив… 
Тут, в академії, він і познайомився з Надією… Доля!
А потім настало і пам’ятне 31 грудня 1963 року. Сашко разом із Надею в колі друзів зустріли Новий рік, після якого вони вже й не розлучалися… А невдовзі – одружилися.
Відтоді і до сьогодні, а це понад 55 років, вони – разом… Викохали двійко дітей – Вероніку і Романа. Мають п’ятьох онуків: Олену (Лєну), Наташу, Андрія, Катю і Таю…
«Я так бачу, – напівжартома, а чи то серйозно, каже Жмурко-старший, – аби в моєї Надії відкрилася друга молодість, їй би додати ще хоча б двійко онуків… Я не проти. Дав би Бог!».
А зробивши паузу, додає: «Майже все своє трудове життя, а це понад 60 літ, я працював у сільському господарстві. З них – понад 25 років в одному із найпотужніших на тоді господарств – радгоспі імені Ватутіна. Спершу економістом, а далі (20 років) – директором радгоспу. Звісно ж, на цій посаді майже увесь мій час займала робота. Вдома я майже не бував. Як-то кажуть, без вихідних і прохідних… А відтак, на Надю лягли всі турботи про дітей, онуків, робота на городі, по домашньому господарству. А ще ж, і робота бухгалтера в радгоспі… Народжена в грудні (п’ятого дня), вона, як «декабристка», добровільно прийняла на себе ось усі ці турботи. Та ще й старалася зайвий раз нічим мене не навантажувати. Я безмежно вдячний Богові за таку мою неповторну Надію! Повсякчас і тепер відчуваю її турботу і готовність до самопожертви. Вона справжня берегиня нашої великої родини і сім’ї. У своє вісімдесятиріччя я низько схиляю голову перед її самовідданістю, її вічною роботою задля сім’ї і дітей. Спасибі Богу за таку Дружину! За таку долю, подаровану мені небесами…».

Василь ЛИНОВИЦЬКИЙ
 

Категорія: Вишгородщина | Переглядів: 25 | Додав: slovo
comments powered by Disqus