Головна » 2013 » Лютий » 23 » Чому не горять рукописи?
11:35
Чому не горять рукописи?
Устами свого героя професора Воланда, а саме так називав Сатану невмирущий Михайло Булгаков, стверджувалося, що рукописи не горять. У мене завжди виникало дитяче запитання «чому?», адже всім відомо, що папір горить, і відповідно все, що на ньому написане. Лише з роками я зрозуміла глибинну суть невмирущого вислову. Написане кимось стає частиною свідомості мільйонів людей. Переходить, так би мовити, з паперового носія в ментальну площину… 

Мені чомусь спала на думку саме ця філософська сентенція, коли я потрапила до Вишгородської центральної районної бібліотеки. Мабуть це не випадково. Як часто ми зараз ходимо до бібліотек? Чи є в цьому необхідність? На ці запитання мені допомогла відповісти керівник центральної районної бібліотеки Марія Михайлівна Міляновська. 

– Звичайно, нині відвідувачів поменшало десь на чверть, та незважаючи на це, люди до нас приходять. Діти, студенти, пенсіонери, а по вихідним до нас ходять всією родиною, адже обладнаний дитячий куточок. Нещодавно до нас звернувся читач за допомогою, йому потрібно було направити скаргу до Європейського суду, ми знайшли потрібні закони та допомогли йому. Та річ, звісно, не в цьому. Зрештою, всю, без винятку, інформацію зараз можна знайти в Інтернеті. 

У бібліотеці, як і в Інтернеті, кожен бажаючий може знайти те, що його цікавить. Але спробуймо абстрагуватися від сучасності і повернемось у минуле століття: хто чув тоді про електронні книги? Куди поспішав студент перед сесією? Тактак, саме до бібліотеки. Мабуть тому, я думаю, в бібліотеці він міг замислитися над прочитаним і зробити своє узагальнення, яке залишалося в нього на все життя, що зараз не до снаги Інтернету, який дає готові висновки інших людей, а то й готові реферати чи наукові праці. На сьогодні, з власного досвіду знаю, що мало хто із студентів готується до семінарів, просиджуючи довгими зимовими вечорами у бібліотеці. Зазвичай «заходиш» до Інтернету та береш потрібну тобі наукову розробку. Але наскільки вона осмислена? Хто відповідає за її правильність? І, взагалі, за будь-яку результативність написаного? Адже, щоб створити перший аероплан, необхідно було усвідомити досвід всіх без винятку повітроплавців. Але чи під силу це Інтернету? Чи спроможний він «заштовхнути» у свідомість весь досвід попередніх поколінь? Досвід – єдине, що залишається від людини після її смерті та передається через перекази, переважно записані на паперові носії. Бібліотека – це тисячолітня людська спадщина, яка постійно оновлюється. 

Вишгородська центральна районна бібліотека започаткована далекого 1944 року. Першим її завідувачем був Борис Пилипович Гриненко. А 1978 року всі бібліотеки району були об’єднані в єдину централізовану бібліотечну систему. Нині загальний фонд становить 50000 друкованих видань і щороку, слава Богу поповнюється, поєднуючи нас із всесвітньою історією та минулим рідного краю. 

Працівники бібліотек, фахівці з вищою освітою, кваліфіковані, компетентні у різних галузях, згуртовані часом та досвідом люди. Хіба їх можна порівняти з блакитним, мовчазним екраном? Коли тримаєш паперову книгу в руках, особливо стародруки, відчуваєш працю й енергію сотень людей, відчуваєш аромат фоліанту – виникає духовний зв’язок з епохою, історією, наукою і письменником, який її написав. 

Чи можливе наше майбутнє без минулого, без досвіду попередніх поколінь? Напевно, Воланд мав на увазі, що рукописи – це щось таке настільки священне, що ні вогню, ні рокам, ні цивілізації та масовій глобалізації не під силу знищити. 

Людську Думку, закладену у рядок книги… 

Марина ПОГОРЄЛОВА, «Слово»
Переглядів: 619 | Додав: komashkov
comments powered by Disqus