Головна » 2018 » Жовтень » 11 » Церква єднає Україну і українців
16:04
Церква єднає Україну і українців

Прощу до святих місць Західної України здійснили у минулі вихідні прочани з Нових та Старих Петрівець, побували у Львівській та Івано-Франківській областях.
Розпочали прощу з богослужіння у львівському храмі Вознесіння Господнього Української православної церкви Київського патріархату. Священики – Василь зі Старопетрівського храму ікони Казанської Божої Матері, Віктор та Тарас – із Новопетрівського храму Покрови Пресвятої Богородиці співслужили священикам зі Львівщини – отцю Василю зі Старого Роздолу, отцю Івану та отцю Валерію з храму Вознесіння. До речі, львівські священики пов’язані з отцем Василем Хомином зі Старих Петрівець родинними вузами – батько, брат та зять. Збагачені родинними устоями багаторічного служіння Господу, спільно вони звершили не одну божественну літургію, і, можливо, саме тому і цього разу відчувалася у храмі особлива душевна атмосфера, велич, а разом з тим і умиротворення, які давали прочанам змогу почерпнути душевної сили і наснаги, знайти точку опори, щоб перебороти свої сум’яття, здолати проблеми і негаразди. 
Після богослужіння настоятель храму отець Іван розповів прочанам про історію створення храму. Спочатку тут була невеличка капличка, а 9 червня 2000 р. відбулося освячення місця під будівництво храму, яке завершилось у 2009 році. У розписах храму зображено 243 постаті святих, біблійні сюжети, а також  відображено давню історію Української церкви та осіб, які формували життя церкви. Храм Вознесіння – єдиний у Львові, що має іконостас, розписаний і з внутрішнього боку. Розписи у храмі унікальні ще й тим, що фарби для нього виготовляли за давніми традиціями іконописання ще часів Київської Русі – на яєчному замісі.
…Екскурсії Львовом були пов’язані з історичною частиною міста, де фактично кожен камінь дихає історією, де тісно переплелись долі народів та церков, віросповідань, де на кожному кроці – давні величні храми з унікальними фресками та ліпленнями, архітектурні пам’ятки, скульптури. Найвеличнішим львівським собором є собор Святого Юра, що належить до світової спадщини ЮНЕСКО. А ось скульптури Лева, який є символом і візитівкою древнього міста, якось перерахували, і виявилось, що їх у Львові – більше 4,5 тисячі! Втім, у Львові цікаво не лише «дихати історією», а й вдихнути сьогодення, яке так тісно переплелося з минувшиною: місто-свято, місто-музика, місто-життя. Таке враження, що городяни і гості міста перебувають на вулиці постійно – у приємному спілкуванні та улюблених заняттях: хтось повільно попиває з друзями каву («заборонено» випивати філіжанку кави швидше, ніж на 40 хвилин); хтось святкує весілля, не зважаючи на те, що до того долучається практично все місто;  хтось не проти проїхати на бричці, вслухаючись до веселого цокання кінських копит, а хтось не проти разом із спільнотою байкерів осідлати і коня «залізного»; хтось насолоджується музикою, а хтось її творить – скрипка, барабан, гітара, духові музичні інструменти, навіть можна потрапити на концерт органної музики у Музеї історії релігії.  Можливо, все то трохи заголосно, як для нас, але Львів живе і уживається у тому всьому, черпає з того дух і енергію. А ще Львів – то місто-молодь. Бо, незважаючи на вік, дуже багато на вулицях усміхнених людей, які заповзято долучаються до усіх веселощів чи з такою ж приємністю за всім отим спостерігають.
…День наступний розпочали у Манявському скиті, який ще називають українським Афоном. Тут міститься Хресто-Воздвиженський чоловічий монастир, який у 1606 р. біля села Манява (Богородчанський район, Івано-Франківська область) заснував Іов Княгиницький. Пізніше, у 1608 р., до нього приєднався преподобний Феодосій, котрий з молодих років намагався бути угодним Богу своїм доброчестивим життям. Саме в день пам’яті преподобного Феодосія Манявського – 7 жовтня – і долучилися до богослужіння прочани з Київщини.
Можливо, так відбувається у храмі кожної служби, але цього дня прочани були вражені своєрідним Божим знаком – коли залунав під церковним склепінням піснеспів «Помилуй, Господи…», у відкритих дверях вівтаря «виткався» сонячний промінь.  Він був настільки потужним і матеріальним, що, здавалося, його можна було відчути на дотик. Може, то й справді Господь дослухався до молитов…
У скиті до цих пір залишається надгробна плита, під якою були захоронені перші два ігумени: Іов та Феодосій. На думку вчених, саме у Манявському скиті поховано також і гетьмана Івана Виговського. Неподалік скиту розташована й ще одна реліквія краю – Блаженний камінь.  Місце молитви й очищення, де б’є цілюще джерело.
А ось щоб дістатися до ще одної унікальної місцини – Манявського водоспаду, прочанам довелося здолати в екстремальних умовах не один десяток кілометрів на вантажній автомашині – іншому транспорту складно проїхати по руслу кам’янистої річки, по стрімких підйомах та спусках. Втім, «американські гірки» по-манявськи не завадили відчути всю красу цього краю – ліс, гори, сонце, повітря, вода, що дзвінкоголосо і мелодійно опадає іскристими краплинами з двадцятиметрової висоти. Хтось із прочан зауважив місцевим, котрі супроводжували у поїздці: «Я тепер знаю, чого ви так довго живете. Бо у вас є віра і природа». І цим – вірою і наснаженням від природи – львів’яни та іванофранківці щедро діляться з усіма приїжджими, єднаючи Україну та українців.
Ініціатором цієї поїздки став настоятель храму ікони Казанської Божої Матері отець Василь. Прочани, ділячись враженнями від поїздки і дякуючи священикові, наголошують, що він дав змогу не лише побачити цікаві місця України, а й долучитись до кращих традицій українського православ’я, відчути велич і духовну міць свого народу. 
«То, безперечно, є велика праця – служити в Божому храмі, –  каже отець Василь. – Але зараз церква, враховуючи виклики сьогодення, повинна виходити за рамки лише богослужінь, перебирати на себе, по можливості, й організацію змістовного дозвілля, збагачувати прихожан розумінням сили єдності українського народу та ролі Церкви у суспільному житті». 

Галина МАКАРЕНКО
Фото Олександра КОНОНЕНКА

 

Категорія: Вишгородщина | Переглядів: 29 | Додав: slovo
comments powered by Disqus