Уперше Вишгород згадується в літопису 946 року як резиденція княгині Ольги – «Ольжин град». Ярослав Мудрий також мав тут свою резиденцію, в якій 1054 року він провів останні дні. 
Коли розмова заходить про «Велике кохання», чомусь згадується уманський парк «Софіївка», який був побудований і подарований графом Потоцьким найчарівнішій жінці Європи — Софії Вітт. Згадується відома пісня кінця XX століття у виконанні Алли Пугачової «Все можуть королі», де, до речі, є такі слова:
Всё могут короли...
Жениться по любви,
Жениться по любви
Не может ни один, 
Ни один король!
Мало хто здогадується, що по-справжньому «Велике кохання», яке можна назвати «Коханням тисячоліття», відбувалося поряд — на мальовничих вишгородських кручах. Це кохання хороброго князя Святослава до Малуші, ключниці княгині Ольги. Все ж таки королі можуть бути щасливими і одружитися за покликом серця!
Великий князь Святослав, син князя Ігоря і Ольги, народився приблизно у 945 році. Народився у щасливій родині, де батьки одружилися, бо дуже кохали одне одного. Цікаво, що поселення – богатирська застава Ігорівщина, яке заснував князь Ігор на Гнілуші, та Старосілля (Ольжичі), яке вважається місцем імовірного народження княгині Ольги, знаходяться недалеко одне від одного. Тут на озерах «Довгі глядини» та «Криві глядини» вони, мабуть, і познайомилися, закохалися. Так, кохання, і яке! Варто тільки згадати, як княгиня Ольга неодноразово мстила древлянам за загибель свого любого чоловіка. Дитинство, формування характеру, змужніння Святослава відбувалося на теренах сучасного Вишгорода і його околиць. Хто про це сьогодні згадує? 
Еніологам добре відомо, що ландшафт, особливо гористий рельєф місцевості, надто впливає на формування характеру особистості. Дослідниками геоактивних зон земної кулі (Г.Швебс) було виділено чіткий зв’язок між природою та силою формування державності із енергетикою ландшафтів. Простими словами — там, де більш гористі ландшафти — там формується національне ядро майбутньої державності. Можливо, саме на одній з вишгородських круч треба було встановити пам’ятник із знаковим надписом: «Це місце, звідкіля пішла Русь». Перший учитель Святослава — боярин Асмуд. Деякі дослідники (В. Куровський) вважають, що один із видів національних бойових мистецтв, таких як «козацький гопак», як і характерне козацтво, могло зародитися у середовищі архонтів Вишгорода часів княгині Ольги. Що можна лише сказати — добре навчали молодого Святослава бойових мистецтв охоронці княгині Ольги на «Зуб горі». «У пам’яті народу цей двобій зоставсь як «січа Рокдая».
Зрештою, відголос про вояцьку доблесть русів та їхні бойові технології дійшов до нас не лише завдяки усній народній творчості. Відомо й з літописів періоду Київської Русі, що методи ведення бою, створені в прадавні часи, які передавали з роду в рід, використовували й тодішні волхви, князі та дружинники. Зокрема, учень волхва Межибора був особистим охоронцем князя Ігоря та княгині Ольги. Він заснував першу школу кулачного бою при палаці київських князів, відому як «Слов’янський кулак». Саме цю систему і взяли було на озброєння запорізькі козаки, які найменували її вже не «кулаком», а «Спасом». Щоправда, досконало нею володіли лише характерники з їх числа. Історія стверджує, що татари на них нападали тільки за своєї десятикратної чисельної переваги» (В. Куровський).
Можливо, саме тут, у Вишгороді, пролунало відоме Святославове «Іду на Ви!» і не тільки у ставленні до ворогів, викликаючи їх на чесний двобій, а й у особистому житті. Молодий князь вирішив кинути виклик самій системі. Всупереч волі батьків — закохався і одружився з рабинею Малкою, Малушею Любечанкою, ключницею княгині Ольги (Л.А.Федорова «От Рюрика»).
Малуша, за іншими даними Мальфрід, Малка народилася приблизно у 942 або 947 році.  Вважають, що вона була донькою Малка Любечанина, якого ототожнюють із древлянським князем Малом,  її рідним братом чи дядьком, відомим як Добриня, билинний Добриня Микитич. Свідченням її відносно низького соціального статусу була заява, виказана її сину Володимиру під час його сватання до Рогніди, коли та відповіла: «Не хочу роззути Володимира як робичича». Сама Малуша померла у 1000 році, можливо, похована десь на «Ольжиній горі», куди вона могла повернутися після смерті княгині Ольги у 969 році ще при житті свого коханого (князь Святослав загинув у 973 р.). Відомо, що у 969 році, зібравши бояр, у присутності матері, яка була на той час уже дуже хвора (померла у Вишгороді у 969 р.), князь Святослав проголосив, що бажає перенести столицю Русі з Києва до Переяславця на Дунаї. Можливо, це відбувалося саме у Вишгороді. Дослідник та автор дослідження «імперії Рюриковичів» Павло Мацкевич вважає, що у такий спосіб давня мрія князя Ігоря та княгині Ольги про створення могутньої та незалежної «Слов’янської імперії» почала здійснюватися. Центр земель і нова столиця держави мала бути на річці Дунай у Переяславці. Цікаво, що дослівно значення слова «Переяславець» означає «Батька (Пере) — Славлю», у тому сенсі князь Святослав продовжував справу своїх батьків. Цікаво, що цим подіям присвячений і великий цикл давньоруських билин, відомих під назвою «Боротьба богатиря Добрині із Дунаєм»: «Дунай сватает невесту князю Владимиру», «Бой Добрыни и Дуная», «Дунай» тощо. 
Пам’ять про ці чудові події, про велике кохання князя Святослава до Малуші збереглося і на місцевому рівні – «Гора Любові» із озером у вигляді серця, де так люблять фотографуватися та відпочивати усі закохані, струмок «Малушка» поміж «Ольжиною» та «Зуб горою». Хтось і досі, традиційно, візьме і посадить на схилах «Ольжиної гори» кущ троянди, який з часом перетворюється на кущ шипшини — але то добра, гарна традиція. Побільше б нам таких мрійників та родин, які виникають на основі любові та взаємоповаги одне до одного. У коханні і теплі щасливих родин  мають народжуватися порядні і хоробрі нові Святослави відродженої незалежної України. 

Василь СЕНКЕВИЧ